Тренер-особистість
Дмитро Сосновський, головний тренер національної збірної України з боксу, про сім'ю, життєві цінності, свою професію та вихованців
Він доволі комунікабельний, є оптимістом за натурою і має надпотужну позитивну енергетику. Пишається тим, що тренує, як сам каже, класну команду. Ще б пак - їх лідер є фанатом своєї роботи, професіоналом, хорошим учителем та сильною особистістю. Він підготував п'ять майстрів спорту міжнародного класу, з яких два - заслужені майстри спорту (Андрій Котельник та Георгій Чигаєв). Львів має ним гордитися! А ще він тішиться, що має хорошу сім'ю - дружину Наталю, двох синів - Михайла та Віталія. Старший син із невісткою Лілею вже подарували двох онуків - 4річного Андрійка та 10місячну Марічку. "Пошта" спілкувалася з головним тренером збірної України з боксу, львів'янином Дмитром Сосновським.
Ми зустрілися з тренером одразу після його приїзду з національних зборів в Алушті. Вже з цього тижня він знову на виїзді - майже до середини липня перебуватиме у Маріуполі.
Музичнобоксерська родина
- Пане Дмитре, Ви знана особистість в українському боксі, але зовсім нічого не відомо про Вашу сім'ю.
- У мене музично боксерська родина. 22 липня святкуватимемо 30річчя шлюбу, а 28 липня - день народження дружини. Вона - музикант. Закінчила Львівську консерваторію. Упродовж багатьох років працює у музичній школі викладачем музики по класу фортепіано. Старший син Михайло (йому 29 років) у нас музикант - флейтист. Паралельно з музикою свого часу він навіть починав займатися боксом. Одружений, його дружина Ліля - балерина. Вони познайомилися у Голландії. Виховують двох дітей - 4річного Андрійчика та 10місячну Марічку. Дуже люблю спілкуватися з онуком! Андрійко має хорошу пам'ять, добре малює, є досить розвиненою дитиною. Все це, завдяки невістці та моїй дружині, бо вони багато з ним читають та розмовляють.
Молодший син - 21річний Віталій - займався боксом, виконав норматив майстра спорту. Навчається у Львівському державному університеті фізичної культури та у Львівському аграрному університеті. Спочатку Віталій займався музикою. Ходив на ударні інструменти, був здібним - їздив за кордон на конкурси, і дружина бачила у нього талант. Згодом обрав бокс і вже працює тренером - тренує одну з груп у спортивному клубі "Гетьман" товариства "Динамо", що на Сихові. Почав займатися й науковою роботою.
- Що найбільше цінуєте у своїй дружині?
- Насамперед надійність. Звісно й те, що через мої постійні роз'їзди основна доля виховання дітей лягла на її плечі. У мене прекрасні сини, і я пишаюся ними!
- Які цінності пріоритетні у сім'ї Дмитра Соснов ського?
- Стосунки повинні бути щирими, а усі члени родини мають поважати один одного.
- Яка найважливіша подія у сімейному житті?
- Народження дітей. Також, коли старший син одружувався. Пам'ятним для мене було й народження онука. Син тоді був на гастролях. Невістку з пологового будинку зустрічав я з дружиною. Звісно, приємно, що рід продовжується!
- Яка, на Вашу думку, має бути головна стратегія у вихованні дітей?
- Проста педагогіка: дитину треба навчити, що добре, а що погано.
Золоте правило
- Скільки років Вашій тренерській спортивній кар'єрі?
- Та вже 30 років. У 1979му почав працювати тренером у Львові у "Трудових резервах". За усі ці роки було тисячі вихованців. Загалом вважаю себе патріотом Львова, адже як спортсмен, як тренер, відбувся саме у Львові.
- Яке життєво кредо є головним для тренера Сосновського?
- Просте правило: до людей ставлюся так, як би хотів, щоб до мене ставилися. Щодо роботи, то певен: кожна людина має любити свою роботу, добросовісно та чесно їй віддаватися. Якщо цього дотримуватися, тоді праця сповна віддячить тобі за це. Чогось досягнути у професії можна тоді, коли ти цілковито їй віддався. З іншого боку, розумію, що через це не додав дружині та дітям.
- Чим найбільше задоволені у своєму житті?
- Усім! Не люблю тих людей, які ниють, що їм зле. Щойно починаю створювати команду, а вже всіх навколо переконую, що вона хороша. Якщо б мене запитали про прожиті роки, нічого б не змінював - ані професії, ані дружини, ані сім'ї. Я усім задоволений і вдячний Богу. Я віруюча людина, і вважаю, що все у Його руках.
- Ви оптиміст за натурою?
- Намагаюся ним бути. Певен - оптимістам легше жити. Зрештою, кожен має старатися щось зробити краще, а не нарікати, що все зле.
- Де Вам найбільш комфортно?
- У сім'ї та з друзями. Дотримуюся думки, що добрих та надійних друзів багато бути не може. Маю їх небагато, і мені з ними добре.
Професія, схожа до військової
- Кому б Ви хотіли подякувати у житті?
- У професійному житті - усьому львівському товариству, усім тренерам, які мене виховали і навчили розумітися на боксі. Звісно, усім своїм рідним, які постійно мене підтримують. Велика подяка дружині, адже, як вже казав, виховання дітей лягло на її плечі. На виїздах під час якихось застіль обов'язково кажемо тост за дружин. Наша професія є схожою до військової. Тому, як і військові, кажемо: за надійні тили. Адже так приємно повертатися додому зі зборів у тепло та затишок!
Бували й випадки, коли багато наших тренерів поверталися додому, а там інший чоловік... Розповім один анекдот. Повертається після довгої розлуки з відрядження тренер уночі додому. Вішає куртку до шафи, а там є усі вішаки, а колись частина з них була поламана. На дверях у кухні теж є ручка, а вона була зіпсута. Відкриває холодильник - а там продуктів досхочу. У ванній - усі крани справні. Думає - оце жінка молодець! Випив сто грамів і йде до спальні. А там дружина... спить із чужим чоловіком. Запитує: "Хто це?!". Та відповідає: "Мій чоловік". Він знову запитує: "А я хто?!". Лунає: "А ти - тренер!"
Також вдячний друзям, які мене розуміють, своїм вихованцям. Вдячний і священикам, з якими спілкуюся.
Про вихованців
- Свого часу Ви були тренером Андрія Котельника. Фактично Ви - його спортивний батько.
- Він скрізь і завжди називає мене своїм другим батьком. Андрій для мене як третій син. Переймаюся, аби у нього в житті все було гаразд. Даю йому настанови, щоб, борони Боже, слава його не зіпсувала. Він живе у спорті, у нього все добре. Коли люди про нього гарно говорять, звісно, горджуся цим. Зараз вже дещо менше спілкуємося та зустрічаємося. Можливо, він у Німеччині захоче жити, а до Львова лише приїжджатиме в гості. Ми з Андрієм у дружніх стосунках, і мені хотілося б, аби вони такими й залишалися. Його дружина Таня з донечкою приїздить до нас у село - у Водники. Такі ж добрі взаємини у мене зі ще одним львівським боксером Романом Джуманом. Це мої найближчі вихованці. Задоволений, що вклав свій час та здоров'я у цих боксерів. Вони називають мене ласкаво Дмитрулік (сміється). Пишаюся також Андрієм Хамулою (зараз він мешкає в Австралії), Юрою Золотовим, Георгієм Чигаєвим, Ярославом Мідиком, Володимиром Липським, Павлом Ваником та іншими.
- Які плани на майбутнє?
- Готуємося до чемпіо нату світу з боксу, який відбудеться у Мілані з 1 до 14 вересня. Для України потрібно привозити медалі. Звісно, готуємося й до Олімпіади 2012, яка буде в Лондоні. Загалом наша національна збірна вважається кращою командою Європи.
Про відпочинок
- Попри постійну зайнятість та роз'їзди, Ви хоч колись відпочиваєте? Чи десь їздите зі сім'єю, дружиною?
- А ось повернулися з дружиною та онуком з Алушти (у мене там тривав збір за участі 50 вихованців). Дружина багато років поспіль їздить зі мною у це кримське місто. Їй там дуже подобається.
- Яке маєте хобі? Можливо, це риболовля?
- З друзями люблю їздити на рибу. Люблю назбирати дров, розпалити вогнище. Сам процес вилову риби мені не подобається, до вподоби з друзями бути там. Найбільше люблю збирати гриби. Це моє хобі. Коли є можливість, то їдемо зі синами в ліси чи тут на Львівщині, чи у Карпати. Хоча сини обоє люблять ловити рибу. Стараємося активно відпочивати.
Ірина Цицак
Суботня пошта
До списку статтей
