|
||
«Хотілось би дожити до ста років. Багато ще треба зробити…»
Активно працював як науковий консультант Всеукраїнського братства УПА, писав і видавав книги на історичну тематику. Вже після 90 років оволодів Інтернетом… В одному зі свох останніх інтерв’ю Василь Кук сказав: “Хотілось би дожити до ста років. Багато ще треба зробити…”. У Києві, де з 1960 року жив Василь Кук, прощання з покійним відбувалося у Будинку вчителя. Труну пізно вночі у вівторок доставили до Львова у собор Святого Юра. Відбулася тривала поминальна Служба Божа. Попрощатися з командиром Армії нескорених прийшли тисячі львів’ян, ветерани УПА, національно-патріотичних організацій, люди з районів області та з інших областей і столиці України. Переважно це були представники старшого покоління. Але у величезній черзі, яка тягнулася до труни з тілом Василя Кука, бачив групу учнів з львівських академічної і класичної гімназій. Почесну варту несли керівники області, пластуни, учні ліцею Героїв Крут, курсанти Інституту Сухопутних військ… З Києва на похорон приїхали голова Спілки офіцерів України полковник В’ячеслав Білоус і його заступник Євген Лупаков. Пан Євген командував підводним човном Чорноморського флоту. Він першим підняв на своєму човні Державний прапор України… Василь Кук брав найактивнішу участь у діяльності Спілки офіцерів, і його шанобливо називали “пане генерал”. Звання генерал-хорунжого Василь Кук отримав 1952 року, коли перебрав після загибелі Романа Шухевича командування УПА. Серед тих, хто прощався з покійним, був і львівський видавець Ярослав Сватко. Невдовзі побачить світ остання книга Василя Кука “УПА у запитаннях і відповідях”. Вона побудована на матеріалах інтернет-діалогу Василя Кука з тими, хто цікавиться історією УПА. Я запитав у пана Ярослава, чи було запитання щодо продовження боротьби УПА з радянським окупаційним режимом вже тоді, коли стало зрозумілим, що цю силу не здолати? Було. Василь Кук відповів: “Народ, який не бореться, ніколи не здобуде незалежності…”. Здається, попрощатися зі своїм командиром прийшли усі ветерани УПА, яким дозволяло здоров’я. Йосип Ковалик, який воював у сотні Монети (це псевдо командира) особисто зустрічався з Василем Куком, коли той командував УПА “Південь”. Тоді ця сотня зробила засідку на колону німців. Сталося так, що у Йосипа Ковалика відмовив автомат. Це побачив один з німців і почав з пістолетом наближатися до вояка. Коли наблизився на відстань витягнутої руки, пан Йосип вибив автоматом пістолет з рук німця і полонив його. Наступного дня Василь Кук був з інспекційною поїздкою у цій сотні. Попросив показати йому воїна, який без зброї пішов на німця. “Чому не втікав?”- запитав командир. “Вояки УПА не втікають”, - почув у відповідь. Василь Кук присвоїв Йосипу Ковалику звання старшого вістуна (було таке звання на зразок сержанта)… Після панахиди декількасот львів’ян сіли в автобуси, які надала облдержадміністрація, і попрямували у селище Красне. Туди виїхав разом з усіма і син Василя Кука – Юрій. Нагадаємо, дружина покійного похована у Києві. Труну було встановлено на відкритій вантажній машині. На труні – хлібина, символ життя. У Глинянах траурну колону зустріли місцеві жителі на чолі із священиком. Діти встеляли дорогу квітами... Останнього головнокомандувача УПА поховали з почестями не на цвинтарі, а у центрі селища Красне біля монумента борцям за волю України. P. S. Вчора з 9.00 до 13.00 на час проведення ритуальних церемоній поховання генерал-хорунжого УПА Василя Кука на ратуші було приспущено Державний прапор України, а на фронтоні Львівської міської ради – прапор міста. |
|
| ||||