Зверніть увагу, Ви перебуваєте у старій версії порталу "Щоденний Львів". Нова версія доступна ось тут: http://dailylviv.com
Підтримайте нас |
DailyLviv.com
Стежте за новинами на TwitterМи на Facebook

На головну

Карти
Довідка Львова
Відпочинок у Львові
Культура
Фінанси

На головну Архів новин
19/08/13

5 годин у Львові з червоним прапором

Уже за кілька днів розпочнеться новий навчальний рік у вищих навчальних закладах. А це означає, що студентські лави міста Лева поповнять також мешканці сіл Львівщини та інших міст. А оскільки вижити у Львові лише на стипендію важко, тому багато спудеїв шукають заробітку. Наприклад, офіціантом у кав'ярні, кур’єром чи, як тепер модно називати, промоутером. Останнє передбачає рекламу того чи іншого продукту, послуги або магазину.

Я вирішила випробувати на собі , як це бути промоутером. Зовсім випадково мені запропонували такий варіант. Все, що потрібно було робити, - стояти й махати прапорцем із символікою магазину. Справа проста, хоча є деякі нюанси.

Треба було рекламувати один із магазинів побутової техніки, де якраз були знижки. Тримати стяг мені довелося на розі вулиць Патона і Виговського. Не встигла я разом з іншими «співробітниками» дійти від магазину до вказаного місця, як одна з перехожих прокоментувала нашу ходу: «Ой, дівчатка на параду йдуть!». Себто нічого, але пікантності ситуації додавало те, що прапори були червоного кольору! От тоді я відчула себе чи то піонером, чи то комсомольцем, який йде на парад комуністичної партії.

Коли дійшли до визначеного місця, представник компанії розставила нас усіх по своїх позиціях. Крім червоного прапора, до нашого «озброєння» ще мав входити жилет з логотипом магазину, але дівчатам дозволили його не одягати. Тим більше, що працювали ми у спеку.

За домовленістю, махати прапорцем ми повинні були від 14:00 до 19:00, тобто п’ять годин. Для мене вони тяглися, мов цілий день. По-перше, я увесь час стояла на сонячному місці й перейти деінде не могла. Того дня я засмагла більше, ніж за ціле літо. По-друге, робота така не важка, але надзвичайно монотонна. Ті рухи, те ж місце, ті ж люди. З часом почало здаватися, що по дорозі їздять ті ж автомобілі та автобуси.
На щастя, кожен із нас, мав кілька 10-хвилинних перерв. Щоправда, просто так піти на перевру не можна було, адже кожен з нас був відповідальним за прапорець і такий відпочинок відбувався суворо за чергою.

Було ще кілька «золотих» правил. Нам не можна було розмовляти між собою. Пункт важливий, адже, як правило, всі учасники акції знайомі між собою.
Ми повинні були стежитити одне за одним, бо нас ще до початку роботи налякали перевірками. Якщо б комусь з анонімних інспекторів щось не сподобалося, то про заробіток того дня можна було забути.Та це мене якось не дуже лякало. Що мене дійсно турбувало, т о це біль в спині. Він з’явився вже після 40 хвилин «посту». Намагалася якось розминатися, крутитися, але так і нічого не допомагало. Думала, що буде ще й біль у м’язах рук від активного махання, але, на моє щастя, ні того дня, ні наступного цього не було.

Та найцікавіше у цій роботі аж ніяк не червоний колір прапорця чи дорогі іномарки на львівських вулицях, яких я бачила немало. Найбільш неординарне, цікаве та приголомшливе це… люди. Прості звичайні перехожі , водії машин та автобусів, пенсіонери, діти, школярі… Поясню чому.

Перехожі. За 5 годин роботи до мене особисто підійшло 29 людей. 21 з них – пенсіонери, 3 – люди середнього віку, 5 – представники найцікавішої категорії, яку я того дня зустріла – «підшофе». Спогади від зустрічі з останніми закарбувалися у пам'яті найліпше. Одна дама, вже старшого віку, переконувала мене, як добре було жити у радянському союзі (всьому виною червоний прапор). Інший пан теж літнього віку намагався мене попередити про двох фотографів, які нібито заховалися за сусідніми будинками, щоб я добре махала стягом. Юнак сказав мені коротко й зрозуміло: «Ліпше б ти з тим прапором на риболовлю пішла». Інші двоє були вже дуже «веселі», тож зміст розмови передати не можу.

Водії. Одним на нас було абсолютно байдуже, а от інші всіляко намагалися показати знаки уваги. Хтось сигналив, інші махали руками. Двоє хлопців на джипі зупинилися просто навпроти мене та кричали: «Отдай флаг!». До речі, доки я проводила такий експеримент, то запримітила чи не чотири небезпечні автомобільні ситуації. Водії часто не зупинялися перед світлофором (один перехожий нас потім попросив «врізати» прапорцем по лобовому склу іномарки).м

Пенсіонери. Як я вже говорила, найбільше цікавилися акцією літні люди. Напевне, пенсія змушує використовувати будь-яку можливість зекономити. Дехто казав, що й із знижкою дозволити собі купити техніку для дому не може. Мова йде не про плазмовий телевізор чи пральну машину, а про звичайнісінький порохотяг.

Діти. Не думаю, що дворічній дитині дуже цікава була акція в магазині. Значно привабливішим для них був. .. червоний прапор. Малечі дуже подобався яскравий колір. Одній дівчинці, років 12, я ненавмисне зачепила тканиною прапорця зачіску. Вислів обурення не забарився… А ще був хлопчик, який ніс у руках морську свинку. Я ще ніколи не бачила, щоб таку тваринку переносили без клітки.
Промоутери. Я очікувала побачити студентів, школярів, які під час канікулів хочуть підзаробити. До певної міри це було так. Майже усі були підлітками.

Проблема в іншому. Як мені сказали вже досвідчені люди, двоє хлопців з нашої групи заради такого заробітку пропускають заняття в школі. Серед нас був лише один дорослий хлопець – на вигляд років 25. Я спершу здивувалася, побачивши його. Як потім виявилося, це єдине джерело його доходу. Молодий здоровий чоловік , чоботяр за освітою, не може знайти собі нормальної стабільної роботи. Це зруйнувало мій стереотип щодо цієї стоячої роботи промоутера. Адже вона малооплачувана, всього лише 12 гривень за годину. Того дня ми заробили 60, які нам ще не віддали. А ті 12 грн/год стосуються й літа, й зими. Нікого не цікавить чи ти печешся, мов рак, на спеці, чи мерзнеш у мороз. Хоча, за словами вже досвідчених промоутерів, деколи вдається заробити й 15 гривень за годину, але дуже зрідка.

Підіб’ю підсумки. За п’ять годин роботи промоутером ( а саме – махання прапорцем) я заробила 60 грн, підкачала м’язи рук, знайшла трьох нових друзів, навдихала вихлопних газів, засмагла, випила півлітра води, оцінила почуття гумору простих львів’ян , навчилася демократично спілкуватися з п’яними людьми та отримала незабутні спогади. Мені було зовсім не соромно стояти на тротуарі з червоним прапором. Чи піду ще? Мабуть, так. Не заради грошей. Заради пізнавання людей, адже навколо їх так багато цікавих та різних, з почуттям гумору та скептиків…

Марта Кобринович

Щоденний Львів

Коментарі  

Коментування новин закрите у старій версії сайту.
Ім'я:
Коментар:

Напишіть "Щоденний Львів" без лапок (перевірка):

Всі новини випуску 
Читайте усі останні новини Львова тут

Транспорт Львова 

Відео 
Відео
Архів Прес-клубу


Прес-конференції, оренда залу, Львів

Курси валют 
НБУ [20.08.13] USD 0.00 7.99   EUR 0.00 10.66   RUB 0.00 0.26   GBP 0.01 12.50   CAD 0.00 7.73   CZK 0.00 0.40   LVL 0.00 15.17   MDL 0.00 0.63   PLN 0.01 2.50  


Вам сподобався "Щоденний Львів"? Підтримайте нас - натисніть цю кнопку:
,
будучи залогованими в акаунт Google. Дякуємо.

Наші партнери та корисні посилання

Сертифікований фотограф Google, інтер'єрна та екстер'єрна фотозйомка, репортажна фотозйомка, віртуальні 3D тури, панорами 360 | ЖИТТЯ В СЕЛІ. БЛОГ СІМ'Ї, ЯКА ПЕРЕЇХАЛА З ВЕЛИКОГО МІСТА ЖИТИ В СЕЛО | Виготовлення 3D панорам. 3D тур. Сертифікований Фотограф Google | | Український Центр | Новини Львова

FlexiHostings хостинг, виділені сервери, спільний хостинг, США, Європа,АвстраліяХостинг
FlexiHostings

© "Щоденний Львів" 1999-2013, Усі права застережено. Про нас