|
||
Кандидати у Верховну Раду від Януковича на Львівщині. Попередній список?
Безтурботність влади повинна мати своє пояснення. Результати електоральних рейтингів вочевидь відомі і їм. „Біло-блакитні” суттєво втратили навіть на Сході та Півдні. За рахунок чого нарощуватиметься живий електоральний рейтинг, сказати складно. Єдине, що може заспокоювати сьогоднішніх високопосадовців, то це суттєвий адміністративний вплив на перебіг парламентської, а потім і президентської виборчої кампаній. Зробивши порівняльний аналіз усіх потенційних обставин, за яких відбуватимуться найближчі вибори до Верховної Ради, вже зараз можна виділити два основних способи збирання владою „депутатського врожаю”. У тих регіонах, де вкорінено давній і беззастережний контроль – йдеться передусім про Схід та Південь, розрахунок робитиметься на технології тотальної фальсифікації результатів голосування. Там неважливо буде, як голосуватимуть, головне – як рахуватимуть. Зрештою, це вже нікого й не дивує. Жодних сподівань на щось інше. Другий спосіб покращити своє представництво у парламенті, влада реалізує за рахунок Центральної та Західної України. Навіть не сподіваючись тут на суттєві здобутки за партійними списками, висуванці від Партії регіонів також не матимуть тут будь-яких шансів на перемогу. Особливо це стосуватиметься західних областей. Враховуючи наднизьку популярність „регіоналів” на цих теренах, єдина можливість виграти тут бодай кілька мандатів реалізовуватиметься за рахунок мажоритарних округів. Якщо виграти вибори під вивіскою Партії регіонів буде важко, то для цього може згодитися ціла низка нейтральних політичних брендів на зразок „Сильної України” Сергія Тігіпка або й значно менш відомих партій з безликими ліберальними назвами. Така технологія, до речі, була вже напрацьована на останніх місцевих виборах. Тоді, наприклад, у місті Дрогобичі Львівської області міським головою став Олексій Радзієвський. Він давній друг братів-„регіонілів” Ландиків і Богуслаєва, сам був народним депутатом від Партії регіонів у 2006-2007 роках. Але от вже у 2010 році на посаду мера галицького міста балотувався від „Сильної України” Сергія Тігіпка. Це не поодинокий випадок такого прикриття „регіоналів” іншими, значно прийнятнішими для західників, політичними табличками. Цілком зрозуміло, що через Галичину влада пхатиме своїх на наступних парламентських виборах від різномастих „трударів”, „селян”, „народників” і „лібералів”. Абсолютно зрозуміло, що висуватимуться від цих безликих партій на Заході не Чечетов і не Єфремов. Тут ставку робитимуть на перевірених владою бізнесменів, які проявили свою готовність до діалогу та поступливість. Шукатимуть таких, на кого, у разі чого, є за що натиснути. Відсіюватимуть тих, хто виявляє ідеологічну неблагонадійність. Кажуть, Янукович і досі ображений на тих, хто вкрав у нього перемогу у 2004 році. Чого вартий промовистий приклад Юрія Луценка, який сидить буцімто через особисте побажання гаранта помститися за ті виступи на грудневому Майдані. Саме тому усі „законспіровані” висуванці від влади по Західній та Центральній Україні проходитимуть важливу перевірку на причетність та рівень участі у Помаранчевих подіях. Однак доконаним залишається факт – обиратимуть таки з місцевих, а не засланих. Основним театром змагання влади за мандати у Західній Україні стане Львівська область. По-перше, це політичний форпост регіону. По-друге, це найчисельніша за кількістю населення область у Галичині. За великим рахунком доля протистояння влада-опозиція у мажоритарних округах Західної України визначатиметься саме тут. Перемовини потенційних висуванців з Банковою розпочалися не вчора, тому вже зараз виокремлюється когорта потенційних кандидатів, що точно або майже точно балотуватимуться під протекторатом Адміністрації президента. Депутат обласної ради Тарас Федак вже 10 років надійно займає свою нішу кулуарного політика. Слабкі місця пана Федака – його партійна біографія та робота в дуже «тіньовому» секторі маршрутних автоперевезень. Від часу місцевих виборів-2002 Федак змінив уже чотири провладні партії: НДП, Аграрну (блок «За ЄдУ!»), ХДС (блок «Наша Україна») та, нині, Партія промисловців та підприємців. Щоразу він спершу ставав їх спонсором, а згодом вчасно й гучно відмовлявся від незручного партквитка (а не від мандату облради чи посади заступника губернатора). Федак може балотуватися в окрузі по Городоцькому, Мостиському й Самбірського районах. За даними джерел, «сірий кардинал облради» може обіцяти представникам Адміністрації Президента не допустити перемоги в цьому окрузі Андрія Шкіля, а також виявляти свою традиційну гнучкість під час голосувань у парламенті. Агропереробники Іван Залізний та Андрій Кіт (холдинг «Оліяр», відома торгова марка «Майола») будували амбітні плани розширення свого господарства «Оброшине» за рахунок угідь в селах Басівка і Годовиця. За даними ЗМІ, для цього їм, іще за «помаранчевих», знадобилося сприяння нині покійного губернатора Петра Олійника та лояльні судові рішення. Пана Кота приглянули як прийнятного кандидата по округу, що об’єднуватиме Стрийський та Жидачівський райони. За словами джерел, Андрій Кіт контактує з Віктором Януковичем через керівника економічного блоку Адміністрації Ірину Акімову. У Моршина може бути свій висуванець, що отримає благословення влади. Всеволод Білас та Микола Кміть побудували стабільний і критично важливий для регіону бізнес видобутку мінеральної води в курортному містечку. Торгові марки їхнього холдингу IDS Borjomi International популярні в Україні й навіть СНД. Однак на нинішньому етапі підприємству шкодять його колишні політичні зв’язки. Спершу з впливовим «аграрієм»-губернатором, Михайло Гладієм, а згодом із самим паном Кмітєм, який за «помаранчевих» також був керівником області. За чутками «група Кмітя» вже сьогодні готова на тісну співпрацю з Банковою, щоб IDS часом не спіткала доля виснаженого «наїздами» Nemiroff. Тим більше, у пана Кмітя вже давно витоптані доріжки до Адміністрації Януковича через свого давнього приятеля Віктора Балогу, що очолює нині МНС. Другу потужну групу «сателітних» кандидатів на Львівщині складають відомі діячі, чий бізнес нерозривно пов’язаний із державою. Здебільшого це люди, які десятиріччями будували в регіоні не лише робочі місця та доброчинні проекти бізнес-схеми, що включали, а й непрозору мережу контрагентів і лобістів в органах влади та місцевого самоврядування аж до сіл. Так, серед «шахтарів» вирізняється багаторічний директор державної шахти «Надія» Микола Криштопа, який пишається тим, що врятував своє підприємство від закриття через виснаження запасів. Аби захиститися від адміністративного тиску й зберегти свій афілійований з шахтою бізнес, пан Криштопа постійно змушений шукати провладного політичного прикриття. На місцевих виборах-2010 він балотувався від партії «Сильна Україна» й увійшов до її фракції в обласній раді, а нині розпочав свою парламентську кампанію. У питанні співпраці з «регіоналами» на виборах Микола Криштопа дослухатиметься не так до своїх нинішніх однопартійців, як до керівника Міненерговугілля Юрія Бойка. Завданням Криштопи може бути – не допустити перемоги в окрузі парламентських опозиціонерів Володимира В`язівського («Наша Україна») і Степана Курпіля (БЮТ). До потужної групи «залізничників» належать кандидати, які розпочинали свій бізнес ще з обслуговування державних проектів Георгія Кирпи. Більше десяти депутатів обласної та міської ради тісно пов’язані із замовленнями «Укрзалізниці» чи Львівської залізниці. Саме ця неформальна галузева група нині при владі в області, адже новий губернатор Михайло Костюк до недавнього часу очолював УЗ. Експерти прогнозують низку «залізничних» кандидатів, найвпливовіші серед яких – брати Богдан та Ярослав Дубневичі. Давні бізнес-соратники Кирпи, Дубневичі контролюють підприємство «Колійні ремонтні технології», кілька промислових та сільськогосподарських активів; відомі адресним меценатством. Структури Дубневичів часто виявлялися «своїми» при держзакупівлях «Укрзалізниці». Самі ж брати беруть активну участь у політиці: певний час були ключовими спонсорами БЮТ у регіоні, а Богдан Дубневич 2002-го року невдало балотувався до Верховної Ради по мажоритарному округу в рідному Пустомитівському районі. Пізніше Ярослав Дубневич отримав напівдержавний статус «представника «Укрзалізниці» у Верховній Раді». 2010-го обидва Дубневичі обрані до Львівської облради, вже від партії «Відродження», по мажоритарних округах. Нині вони розпочали гучні доброчинні кампанії в тих округах. Брати також заручилися, через тендерні зв’язки, підтримкою керівника Державного управління справами (ДУС) при президенті Андрія Кравця. Тож принаймні один з Дубневичів (найімовірніше, молодший Ярослав) може розраховувати на підтримку влади в парламентській кампанії. Іншими «залізничними» кандидатами можуть стати очільник профспілки Львівської залізниці Андрій Сенишин (поборюватиме «свободівку» Ірину Фаріон по округу в самому Львові) та місцевий банкір Роман Джус (за чутками – родич пана Костюка). Друга група галузевих «друзів адміністрації» на виборах – традиційно впливові на Львівщині лісівники. Від керівників державних лісгоспів у гірських районах області залежить чи не весь місцевий бізнес (більшість якого є тіньовим). На думку експертів, Банкова збирається перемогти в мажоритарному окрузі по Турківському, Сколівському й Старосамбірському районах. Для цього у київських коридорах влади проходить своєрідне фінансово-лобістське праймеріз між впливовим екс-спікером облради Орестом Фурдичком та керівником «Львівлісу» й депутатом облради Анатолієм Дейнекою. Його також пов’язують з Юрієм Бойком. Якщо узагальнити наведені приклади, то маємо дійти висновку – щонайменше четверо кандидатів по Львівщині можуть йти під прямим протекторатом Адміністрації Президента. Це Тарас Федак, Андрій Кіт, Микола Кміть і Микола Криштопа. Богдан Гомонай, політолог |
|
| ||||