|
||
«Занадто людина – занадто тварина»
Новина, що у гроті “Прийма-1” за 40 км на південь від Львова, відкопали кістки “першого галичанина” - найстарішого неандертальця материкової України, якому “стукнуло” приблизно 46 тисяч років, миттєво облетіла ЗМІ. Як з’ясувалося, йдеться не про “галичанина”, а про “галичанку”. Ще кілька відкопаних кісточок належать дітям. За однією з гіпотез, висловлених Леонідом Мацкевим - керівником археологічної експедиції, яка працювала у цьому гроті, жінку могли … з’їсти одноплемінники (Леонід Мацкевий є доктором історичних наук, провідним співробітником відділу археології Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України). “А чому ви дивуєтесь? - пояснював він. - За статистикою, з колективу неандертальців, який налічував 25 осіб восени, до весни доживало тільки п’ять. Канібалізм – це один зі способів виживання людства. Щоправда, робоча версія появи цієї історичної пам’ятки у нас більш мирна. За нею “Прийма-1” вважається тимчасовим мисливським табором”. Знахідка львівських археологів унікальна. На кістки неандертальців натрапляють в Європі приблизно раз на тридцять років. Востаннє їх знайшли 27 років тому у нашому Криму. Неандертальці й досі залишаються однією з найбільших загадок еволюції. Чи мають вони відношення до людей? Як жили? Чому вимерли? І чи вимерли взагалі з огляду на численні розповіді про “снігову людину”? Розумніші за нас За словами Леоніда Мацкевого, неандертальці були розумніші за нас. Їх мозок мав більший об’єм і більше звивин, які були прямішими. “Вони вміли робити все, аби вижити в умовах наступу льодовика, - пояснював він.- Це була “занадто людина і занадто тварина”. Середній зріст чоловіків не перевищував 165 см, а жінок 155-ти. Це були суцільні м’язи”. Мисливці чи трупоїди? Ще радянський історик первісного суспільства Борис Поршнев, проаналізувавши печерну стоянку Тешик-Таш у Середній Азії, дійшов парадоксального, на перший погляд, висновку: неандертальці не могли бути мисливцями. Їхніми гостроконечниками та скребачками порядної тварини не вполюєш аж ніяк. А відтак вони харчувалися тим, що впольовували хижаки. До того ж льодовикові ріки приносили на мілини чимало трупів копитних. Поділяє цю думку і Леонід Мацкевий, попри те, що у “Приймі-1” знайшли ще й кістки печерного ведмедя, а поруч - гостроконечник. “Печерний ведмідь важив до 600 кг і був заввишки 3 метри,- розповідав він.- Гостроконечником його не візьмеш, хіба перед тим обкурити звіра у лігві під час сплячки. Ще “потужнішим” виглядав мамонт. Він важив до шести тонн, а в холці мав до п’яти метрів. То що ж їли неандертальці? Виглядає на те, що падаль та рослини, яких, до слова, споживали у 240 разів більше за сучасну людину”. Не друзі і навіть не далекі родичі Науковий світ і досі не може з точністю відповісти на питання, хто ж такі ці неандертальці. За однією версією, ген сучасної людини має в собі сліди не тільки Homo Sapiens, а й неандертальців та інших “мавпоподібних”, які передували “людині розумній”. За іншою – неандертальці нам навіть не далекі родичі. Такого висновку дійшов італійський дослідник Джорджо Берторелле, коли порівняв ДНК сучасників з ДНК кроманьйонців та неандертальців. ДНК кроманьйонців майже повністю відповідала нашій, а от неандертальська виявилася чимось геть іншим. Категорично заперечували наші родинні зв’язки на цій підставі й інші вчені. Вимерли чи ні? Історичні джерела не такі категоричні. Вони твердять, що наші пращури недолюблювали “звіролюдей”, але час від часу у них народжувалися спільні діти. Наслідком такого “кохання” (не обов’язково у першому коліні) могло стати народження біблійного Ісава – “чоловіка волохатого”, який врешті-решт переселився на гору Сеїр. Розповіді про так званих “реліктових гуманоїдів”, або ж “снігову людину”, можна почути та прочитати у Китаї, Монголії, Непалі, Бірмі, В’єтнамі, Ірані, Пакистані, Середній Азії, країнах Кавказу, в Якутії, Німеччині, Америці, Росії, Україні тощо. Правда, називають її всюди по-різному: йєті, аламас, цзяго, махуа, каптар, чучуна, кси-гіїк, адам-джапайси, ракшас, лєший… «Замшу» виготовляли ще 20 тисяч років тому “Неандертальці виготовляли свої знаряддя здебільшого з кременю, але трапляються стоянки, де переважають інші матеріали, - долучився до нашої розмови доктор історичних наук, завідуючий відділом археології Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України Олександр Ситник. - Біля села Королевого Виноградівського району віднайшли сліди перебування найдавнішої людини в Україні, які сягають 800-700 тисяч років до наших днів. Неандертальці Королевого виготовляли свої знаряддя з андезиту – матеріалу, подібного до вулканічного скла. Гостроти такого скребла цілком достатньо для того, щоб обробити шкуру. Відомо, що кроманьйонці робили “замшу” близько 20 тисяч років тому, але як обробляли шкуру неандертальці – невідомо. Як варіант: ескімоські жінки до XIX століття перетирали кожен міліметр шкіри для теплих комбінезонів … зубами! У тридцять років вони залишалися без зубів”. А в Карпатах – це дикий чоловік Трапляються згадки про “диких” людей і в казках та оповідках Карпат. Відомий український етнограф та збирач казок Микола Зінчук записував такі у селах Самакові Путильського району, Головах та Полянках Верховинського району, Яворові, Космачі та на хуторі Фейликах Косівського району, а також у селі Ріка Рахівського району. Горяни вірять у їх існування свято, а Михайло Нестор, 1910 року народження, божився панові Зінчуку в селі Самакові, що бачив таку сім’ю на власні очі. “Я йшов з роботи у п’ядесять першім році і не вішов на ту ріжену (галявину. – Авт.), а з другого боку вішли на полєну чоловік дикий, жінка дика і дитина дика,- розповідав він.- До них не більше було, єк шість метрів. Коли вони мене побачили, утекли. У чоловіка лиш чоло, ніс і коло очей не було обросле. А в жінки твар була чиста і в малого чиста. Вищий він не був як метер шісдесєть – метер сімдесєть, а вона менша. Дитина до метра. Волосся було в них чорне, а в нього вже трошки просиве. Чоло трошки нагнене назад, не так, єк у нас пряме. Руки трішечки довші, єк у звичайних людей, бо воно йшло зібгане. А ще, мені розказували, було так, що дикий чоловік зайшов у Селєтині у колибу. Лісники його зловили там і провадили до Букурешту, здати в цирк. Але він по дорозі вмер. Це за Румунії було.” Неандертальці жили в «гуртожитках», а кроманьйонці – у «квартирах» За словами Олександра Ситника, житла неандертальців і кроманьйонців майже не відрізнялися, але у кроманьйонців вони були “багатокімнатними”. Одне велике шатро, розділене перегородками зі шкур, могло мати до восьми “кімнат” по 10-15 кв. м і служити декільком сім’ям. Його площа сягала 80 кв. м. Неандертальці перегородок не робили. Перше неандертальське житло у світі знайшли в Україні “У 1959 році, - вів далі заввідділом археології, - видатний палеолітознавець Олександр Черниш зробив це, коли вів розкопки поблизу села Молодового Чернівецької області. Це стало сенсацією. Адже Франція, Німеччина та Росія наткнулися на свої житла значно пізніше. Перше житло Черниш потім відправив до Одеси”. Частину іншого він залишив у Львівському скансені. Правда, коли я прийшла до Львівського музею народної архітектури та побуту, головний хоронитель його фондів Марко Мандюк розповів, що тоді його навіть не зареєстрували. Дату надходження довелося встановлювати за реєстраційними даними експонатів, які з’явилися одночасно з “вантажем” кісток прадавніх тварин (саме з них і будували свої помешкання неандертальці). Вони й досі лежать там у дерев’яних ящиках 120Х80. Кістки загорнуті у грубий вологотривкий папір та перекладені соломою. Їх навіть не консервували. “І слава Богу,- каже Марко Мандюк,- бо ми не маємо відділу археології і необхідних фахівців. Зате умови зберігання ідеальні – господарська будівля з села Либохори Турківського району, де розміщається частина наших фондів, є сухою і прохолодною. Цим кісткам понад 40 тисяч років, а мій фах зберегти їх для майбутніх поколінь. Черниш мріяв відтворити це житло на території нашого музею, та питання реконструкції чомусь так і не зрушило з мертвої точки. Мене вражає, що ми з такою легкістю залишаємо без вивчення власні відкриття світового рівня”. На фото: Інколи приємно зайти в гості до неандертальця. (Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України. Реконструкція житла первісної людини, яке віднайшов Олександр Черниш. На інших фото – експонати музею археології цього інституту – пізній палеоліт). |
|
| ||||