|
||
“Вартість готелю “Львів” занижено вп’ятеро”
60 мільйонів гривень – саме таку суму планують отримати цього року міські чиновники від продажу комунального майна. “Приватизаційний список”, який у Ратуші оприлюднили на початку року, містить майже півтисячі об’єктів. Серед них – цілі майнові комплекси на кшталт Стрийського та Галицького ринків, великі готелі та кінотеатри. Перший квартал закінчився і цифри свідчать: приватизаційні плани мерії можуть так і залишитися лише планами. За три місяці від приватизації об’єктів комунального майна у бюджет Львова надійшло 3,5 мільйона гривень. До того ж, частина грошей – це розрахунок за об’єкти, продані торік. Подейкують, що головним гальмом львівської приватизації є неналежна підготовка об’єктів до продажу. Ситуацію з приватизацією міського майна прокоментував директор юридичної фірми “Правосвіт”, колишній депутат Львівської міської ради Володимир Гірняк. – Від продажу комунального майна за перші три місяці року в бюджет Львова надійшло заледве п’ять відсотків від запланованої суми. Чи можна вже зараз проаналізувати, чому так сталося? – По-перше, мені видається, що немає належної співпраці між виконавчими структурами мерії та депутатським корпусом Львівської міськради. Всі знають, яка політична ситуація в місті, рада фактично є в опозиції до міського голови чи навпаки, і це суб’єктивний чинник, який впливає на ситуацію. А об’єктивний – якщо нині готель “Львів” має укладений ще в середині 90-х рр. договір оренди і платить за весь будинок 600 гривень на рік, тобто п’ять копійок за квадратний метр, то мерії треба йти в суд і вирішувати питання з такою орендою на свою користь. Потрібно залучати консалтингові фірми і дуже добре готувати кожен об’єкт. Є серйозні проблеми з юридичним статусом майна – по кожному з великих об’єктів, які мерія планує продати цьогоріч, тривають судові процеси. Тому задекларована сума виглядає нині не зовсім реальною. – Чи можна стверджувати, що в Ратуші чітко знають, чим володіє місто? – Ні. Проблему з цією інформацією мали депутати попередніх каденцій і вона залишилася, на жаль у цій. Нині переліку всього майна, яким володіє місто, не знає ніхто. За різними даними, місто має 3-3,5 тисячі угод про оренду об’єктів комунального майна. Але є ще “безгоспне майно”. Це, до прикладу, квартири чи нежитлові приміщення, які не належать нікому, а, згідно з чинним в Україні законодавством, мали б перейти у власність територіальної громади. Є військове майно, об’єкти, на які одночасно претендують і місто, і область. Тому потрібна комплексна інвентаризація, якої досі, на жаль, ніхто в Ратуші не спромігся провести. Для мерії така інвентаризація повинна стати справою принципу. Бо добрий власник, по-перше, мусить знати, чим він володіє. По-друге, потрібна незалежна оцінка цього майна. І лише після цього представники територіальної громади, у цьому випадку керівники міста, повинні самі собі сказати: оце майно ми хочемо і надалі залишити в комунальній власності, оскільки воно потрібне місту. Це ми продамо, а це – здамо в оренду. Перш ніж декларувати, що продадуть майно на 50, 60 чи навіть на 100 мільйонів гривень, варто знати, що і за якими цінами продавати. – Тобто оцінити у грошовому еквіваленті комунальну власність неможливо? – Хіба що дуже приблизно. Бо, повторю, не було жодної системної інвентаризації. Невідомо, за якими критеріями виводити цю суму. Крім будівель і окремих приміщень, існує ще 147 комунальних підприємств і кожне з них теж щось коштує. Наприклад, “Львівводоканал”, яким я як депутат міськради займався в попередній каденції. Активи цього підприємства можна оцінити приблизно у мільярд гривень. Вартість міського майна нині можна оцінити дуже загально – мільярди гривень. Але ці мільярди будуть помітними для мешканців лише тоді, коли чиновники грамотно розпоряджатимуться цим майном. Я оперую дуже умовними цифрами, але якщо майно територіальної громади Львова коштує, скажімо, п’ять мільярдів гривень і щороку продавати частку на 60 мільйонів, як це заплановано цьогоріч, чи навіть на 100 мільйонів, то ще багато років поспіль представники мерії можуть не їздити до Києва з проханням про гроші, а з власних резервів ремонтувати дороги, будувати школи чи навіть поліпшувати водопостачання. Тобто робити ті речі, на які міського бюджету завжди бракує. А гроші ж насправді лежать, як кажуть, під ногами. Треба просто зробити зусилля, нагнутися і підняти їх. – Якщо подивитися на список із півтисячі об’єктів, які мерія запланувала продати цьогоріч, чи можна сказати, за яким принципом це майно відбирали й оцінювали? – Складається враження, що це насамперед добре відомі об’єкти. Скажімо, готелі “Львів” і “Незалежність” та ринки Стрийський, Галицький і Привокзальний. Очевидно, від їхнього продажу можна отримати найбільше коштів. Такий підхід з одного боку правильний, оскільки це наповнення бюджету розвитку міста. Але не можна забувати, що ці об’єкти є унікальними. І здається, що, для того, аби їх продати, потрібно залучити добрих фахівців – чи з мерії, чи навіть незалежних, які зможуть цей об’єкт продати якомога дорожче. Колись приїжджали підприємці із Заходу, і я показав їм Галицький ринок. Питають: скільки коштує. Тоді Львовом ширилася неофіційна інформація, що Галицький хочуть продати за 25 мільйонів гривень. Почувши цифру – 25 мільйонів, – іноземці сказали: “Трохи задорого, але об’єкт цікавий”. Коли ж я уточнив, що йдеться про суму в гривнях, вони просто розсміялися. Але головне в цій історії те, що потенційні інвестори просто нічого не знають про об’єкти, які місто хоче продавати. Тому нині міська влада повинна шукати стратегічних інвесторів, які зможуть вкласти найбільше коштів у міське майно, і по-друге, це повинні бути люди чи структури, які доведуть це майно до ладу. Крім того, що буде з готелем “Львів” після продажу? Залишиться він готелем чи стане офісним центром – усе це потрібно обов’язково заздалегідь обговорювати. Чи Стрийський ринок – там зараз працює багато львів’ян, а ще більше – купує продукти, бо на ринку дешевше. Як вирішать їхні проблеми після продажу базару? Тобто йдеться про складну підготовчу роботу. Не можна просто оголосити “Нам не потрібні ринки і ми їх продамо”. Колись у Львові вже було щось схоже – з дитячими садочками. Народжуваність зменшилася, садочки перепрофілювали та продали. А тепер демографічна ситуація змінюється і вже нова проблема – де ці садочки взяти. Тому я хвилююся, щоб така ситуація не склалася з тими об’єктами, про продаж яких ми зараз говоримо. – Якщо говорити про ціни на вже оголошені об’єкти, наскільки вони відповідають реальній вартості майна? – За неофіційною інформацією, якою я володію, вартість готелю “Львів” нині коливається від 10 до 13 мільйонів гривень. Якщо це поділити на метраж – виходить близько 250 доларів за квадратний метр. Порівняйте цю суму з цінами на нерухомість на вторинному ринку і стає зрозуміло, що цей об’єкт може коштувати вчетверо-вп’ятеро більше. А це означає, що можна разово, продавши два великі об’єкти, виконати річну програму приватизації, яку декларує місто. Але річ у тому, що підходити потрібно комплексно та системно. І насамперед, наголошую як правник: міська влада повинна вирішити юридичні проблеми. Бо обтяжений судами об’єкт принесе у бюджет значно меншу суму. – Наскільки доцільною взагалі є схема, коли починають із продажу великих об’єктів, а не дрібніших? – Логіку міста можна зрозуміти: за великі об’єкти відразу можна отримати чималі гроші. Але з погляду перспективи, тобто навіть формування ціни на це майно, спершу, напевне, вартувало б підготувати та приватизувати дрібні об’єкти. Вони, звичайно, принесуть менше коштів у бюджет, але процедура їхнього продажу простіша. А доки проходить приватизація дрібних чи середніх об’єктів, місто матиме час, щоб залагодити проблеми, якими обкладені великі комплекси. Скажімо, чи спроможне товариство орендарів, заплативши гроші за великий майновий комплекс, і надалі інвестувати в модернізацію та розвиток об’єкта. Бо і ринки, і готелі, про які ми зараз говоримо, потребують величезних капіталовкладень. Я маю надію, що територіальна громада в особі її керівників -мера та виконавчих структур – проаналізує ситуацію і дослухається до голосу здорового глузду. – Яке майно варто все ж таки залишити у власності міста? – Питання – наскільки ефективно місто може управляти готелями, ринками чи кінотеатрами? Приватний бізнес, вважаю, краще дасть собі раду з цією роботою. Місто має створити належні умови для роботи підприємців, отримувати з них податки і за ці гроші облаштовувати гідне життя для львів’ян. Очевидно, за теперішніх умов і, напевно, на найближчу перспективу не варто приватизовувати великих комунальних підприємств – таких як “Львівводоканал”, “Теплоенерго” чи “Львівелектротранс”. Поділ цих великих природних монополій зумовить зловживання. Що ж стосується міського майна, моя позиція є такою, що його треба продати, а не здавати в оренду, і за отримані гроші відновлювати та розвивати інфраструктуру. Але продавати такими темпами, як задекларовано зараз – півтисячі об’єктів за рік, – теж недобре. Краще попрацювати довше над підготовкою цього об’єкта й отримати за нього більше грошей. І що не менш важливо, не вбивати довіри інвесторів, продавши їм об’єкт із купою проблем. |
|
| ||||