|
||
Музей для живих і ненароджених
Кажуть, аналогічний напис увінчує також Паризький анатомічний музей. Зміст цих слів розумієш одразу, тільки-но натрапляєш на перші експонати, від споглядання яких стає моторошно. Саме тут майбутні студенти медичних закладів проходять справжній іспит, чи варто їм обирати лікарський фах. А для багатьох людей, які недбайливо ставляться до свого здоров’я, його відвідини можуть спонукати до переоцінки життєвих цінностей. Музей відкрили 1896 року, й експонати для нього перший завідувач кафедри патанатомії Анджей Обджут привіз із Праги, згодом вони надходили сюди після розтинів тіл померлих. Нині частину цього приміщення займають стелажі з підручниками з патанатомії з архіву видатного німецького вченого-медика Рудольфа Вірхова. Решта – експонати або, іншими словами, великі пробірки з людськими органами, частинами тіла та ненародженими дітьми. Є тут і уражені різними хворобами людські черепи, і мумії двох дітей. Щодо останнього виду, то працівники кафедри патанатомії вже давно не виготовляють їх, оскільки, за словами Володимира Федьківа, відповідального працівника музею та працівника цієї кафедри, висушування тіл – дуже складний процес. Цьому чоловікові можна вірити, адже саме він, якщо так можна сказати, “дає життя” всім експонатам. Тобто поміщає в пробірки, консервує їх у 10% розчині формаліну, виготовляє для них фільтрувальний розчин. Якщо вони добре закупорені й на них не потрапляє сонячне проміння, тоді експонати зберігаються довго: від 10 до 20 років. Буває, що розчин вивітрюється і жовтіє, тому через певний час його необхідно замінювати. Загалом Музей історії хвороб налічує нині понад 1700 експонатів. І якщо під час розтину тіла померлої людини патологоанатоми бачать орган, який є для них цікавим, із дозволу рідних забирають його для музею. Останнім часом “помолодшали” інфаркти й інсульти, тому кафедра патанатомії спеціалізується на серцево-судинних захворюваннях. А серед найновіших експонатів музею – орган 22-річного хлопця, який помер від ехінококозу печінки. Цією хворобою людина заражається, споживаючи недобре просмажене свиняче м’ясо, доглядаючи за собакою, гладячи його хутро. Потім яйця ехінокока разом із їжею потрапляють у кишківник, перетворюються на личинку онкосфера, яка звідти проникає в кровоносні судини та з кров’ю потрапляє в різні органи, здебільшого в печінку й легені. Там із неї розвивається ехінококовий міхур, який нерідко розростається навіть до розмірів волейбольного м’яча, руйнуючи тканину ураженого органа. Можливі розриви міхура та розвиток із його вмісту нових ехінококових міхурів. Ці розриви часто призводять до смерті їхніх господарів. Якщо вчасно не виявити і не провести хірургічного втручання – людина помирає, як і сталося в цьому випадку. Лікарі поставили юнакові діагноз “пухлина мозку”, і тільки, коли після його смерті зробили розтин тіла, виявили, що це був ехінококоз, який можна було вилікувати. Ще один експонат місячної давності – пухлина плаценти з маленьким двомісячним плодом. До речі, експонати ненароджених дітей займають більшу частину приміщення цього музею. Тут можна побачити і маленького циклопа, і сіамських близнюків, які належать до найстаріших експонатів. Жахають своєю реальністю ненароджені діти з двома парами ніг, двома парами рук, але однією головою, одною грудною кліткою і без очей. Двоголового дракона, даруйте за порівняння, нагадують діти з однією парою ніг, однією парою рук, однією грудною кліткою, але двома головами. Неможливо спокійно дивитися на плід без голови... Найстаріші експонати музею – органи серцево-судинної системи. Незважаючи на те, що сто років тому довкілля було не таким забрудненим, як нині, люди й тоді нерідко помирали від хвороб серця. Ось Володимир Федьків показує кореспондентам “Газети” серце людини з розширеною аортою. Його власник хворів на сифіліс, і такого вигляду аорта набуває після 10-12 років цієї хвороби. Й аневризма аорти, власне, є наслідком сифілісу. А ось експонати з першими серцевими клапанами. Вони потрапили в музей 1970 року. Біля вітрини з експонатами уражених раковими клітинами легенів і знищеної алкоголем печінки з’являється велике бажання організувати в музей екскурсію для всіх запеклих курців і алкоголіків. Найстаріші експонати з частинами людського тіла демонструють, як виглядало захворювання на віспу та проказу. А поряд – татуйовані руки останнього львівського ката, який жив у часи Австро-Угорщини. Біля цієї вітрини я відчуваю, що мені ось-ось стане погано, і поспішаю змінити “краєвид”. Унікальним експонатом Музею історії хвороб є статеві органи гермафродита. Чоловік, якому належали ці органи, 1979 року загинув в автокатастрофі. І саме під час розтину виявили, що він був напівчоловіком-напівжінкою. Володимир Федьків розповідає, що під час ІІ світової війни німці хотіли вивезти з України експонати цього музею. Аби перешкодити їхнім намірам, професор із санітарами поскладали в призначені для експонатів скрині каміння, а їх самих заховали в підвалі. На жаль, не всі давні й унікальні експонати вдалося зберегти донині. П’ятнадцять років тому під час пожежі в музеї полум’я знищило такі рідкісні експонати, як рука рентгенолога, який хворів на рак кисті, а після ампутації заповів її музею, а також предмети, які демонстрували хвороби сапу та сибірку. 1997 року Музей історії хвороб кафедри патанатомії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького зарахувати до об’єктів, які становлять національне надбання. А в січні 2005-го працівники музею подали документи на присвоєння закладу статусу національного з підпорядкуванням медичному університету. Можливо, вже в цьому статусі вони зможуть щороку отримувати від держави необхідні 80 тис. грн. на його утримання та зберігання в належному стані виставлених тут експонатів. |
|
| ||||