|
||
Згорілі скарби
На одній зі стін Поморянського палацу, що у Золочівському районі, поруч з масивною круглою вежею - білий прямокутник. Ще зовсім недавно тут висіла табличка “Пам’ятник архітектури XVI століття”. Ризикуючи поламати ноги, видираюсь через купи сміття зруйнованими сходами до високих дверей. Над ними на мармуровій табличці - старовинний напис латиною. А за дверима… прірва до самого підвалу. Неначе зогнилі зуби, стирчать бетонні перекриття між першим та другим поверхами. Крізь дірявий дах видно небо. Як розповів директор Львівської картинної галереї Борис Возницький, напівзруйнованих палаців та замків на Львівщині близько двадцяти. А загалом в Україні, за попередніми, ще радянськими підрахунками, їх понад 130. - За радянських часів ця “буржуйська спадщина” використовувалася під лікарні, божевільні, ПТУ, - розповідає він. - І майже усі палаци та старовинні замки за цих часів горіли. Я займаюся пам’ятками архітектури вже сорок років. Так-от, за весь цей час ніхто нікого не судив і навіть не подавав до суду за знищення архітектурної перлини, що завдало державі величезних збитків. Наприклад, пожежа Підгорецького замку 1956 року, яка тривала три тижні, коштувала державі 12 млн. доларів. У 2001 році був ухвалений чудовий закон “Про охорону пам’яток”, який, як і багато інших наших законів, успішно не виконується. Три роки тому у Судовій Вишні згорів палац Фредрів, який був одним з центральних осередків культури в Галичині ХІХ–ХХ століть. А 11 вересня минулого року у селищі Журавне Жидачівського району вогонь знищив палац Чорторийських, у якому був дитячий протитуберкульозний санаторій. А ми з тодішнім головою райадміністрації Ігорем Костирком вже домовилися про те, що я візьму цей палац до картинної галереї. Тепер для того, щоб відбудувати оселю, треба 5 млн. грн… За висновками пожежників, Журавненський палац згорів від “необережного поводження з вогнем”. Однак усі знають, що винуватцями пожежі є діти, які влаштували на третьому поверсі “курилку”. Перекриття у давньому палаці були дерев’яними, а штукатурку покладено на очеретяну основу. По довгих, порожніх всередині стеблах вогонь швидко перекидався з однієї кімнати до іншої. Третій поверх вигорів дощенту, другий частково. А перший “вбили” тонни води, вилиті пожежниками на будівлю. Не віриться, що палац ще можна повернути до життя. Але зовнішні стіни майже не постраждали, і збоку будинок досі вражає своєю витонченою красою. Він стоїть на самому березі повноводного у цих місцях Дністра, а довкола ген-ген видно густі ліси на невеличких горбах. - Граф Чорторийський мав гуральні, пивзавод і дванадцятеро дітей, - розповів старожил Журавного 74-річний Василь Луцей. – Довкола палацу був чудовий парк з трояндами та різними екзотичними рослинами. А у холодну пору року вони квітнули у зимовому саду. Одним з перших у наших краях граф купив авто і розбився на ньому на смерть під Старим Селом. Діти Чорторийського приїжджали ще до пожежі подивитися на свій родинний скарб. Хотіли викупити палац, але відмовилися від цього задуму після того, коли довідалися, що він належить дитячому санаторію. Один з найцінніших палаців Львівщини, який так і не відбудували після пожежі, розміщений у селищі Поморяни Золочівського району. Перший замок збудував тут український шляхтич Микола Свинка. Поморяни колись були великим містом, мали свою ратушу, а з 1451 року - Магдебурзьке право. У 1468 році його мури не змогли здобути татари, згодом мусили відступити волохи і турки. У 1653 році адміністратор поморянських маєтків Собеських Андрій Верденський та війт Григорій Галанський знову врятували замок від татар, випустивши на них воду зі шлюзів. Нащадки полонених татар досі живуть у Поморянах та сусідніх селах. Стіни Поморянського замку пам’ятають козаків Богдана Хмельницького, у Дністрі омивали від крові свої шашки кубанські та донські козаки, які цілий день билися під Поморянами з австрійською кавалерією під час Першої світової війни. Врешті-решт замок дістався графу Юрію Потоцькому, який на початку століття врятував українську інтелігенцію Поморян від пацифікації. - Ось подивіться, це молодий Потоцький, а це я, - тицяє пальцем у малесеньке вицвіле фото 77-річний Богдан Янчинський, який називає графа на польський манер – ґраб’є. – Наш клас тоді прийшов на екскурсію до палацу. Коли сім’я ґраб’є приїздила до Поморян, графиня завжди розкидала по дорозі цукерки дітям… Після війни у палаці був райком партії, і робітників, які нищили вогнем осині гнізда на даху, що й спричинило пожежу 1954 року, три дні протримали у КДБ. Та коли слідчі з’ясували, що робітники підпалили буржуйські хороми без злого умислу, відпустили їх. Після цієї пожежі палац відновили, віддавши його у 1958 році сільськогосподарському училищу: у хоромах Потоцького почали навчатися трактористи й комбайнери. Ніхто досі не знає, чому палац загорівся знову у 1974 році. Подейкували, його підпалили нащадки графа, які повернулися по скарб, захований у каміні (після пожежі камін та стіна поруч з ним справді були розбиті). Богдан Янчинський тоді був заступником директора ПТУ і керував відновлювальним ремонтом, на який держава виділила півмільйона карбованців. Було зроблено дах, перекриття, деякі класи, але потім фінансування припинилося, і підприємливі селяни потихеньку розтягнули з замку все, що можна було. Згодом чимало підприємців приїжджали до Поморян, приглядаючись до історичних руїн, але ніхто так і не взявся за реставрацію. Хоча передавання палаців у руки підприємливих бізнесменів, як показує час, – теж справа небезпечна. Свідченням цього є палац Лєнскоронських у Роздолі, який минулоріч купила за символічну ціну - 460 тис. грн. - одна київська фірма. Перше, що вирішили зробити кияни, це вивезти мармурові барельєфи, вартість яких набагато перевищує суму, яку вони виклали за палац. Борис Возницький дивом запобіг цьому. А держава не дуже поспішає з реставрацією. Близько тридцяти років відновлює вона Качанівський палац на Київщині, ще повільніше йде реставрація Батуринського палацу гетьмана Розумовського. За словами Бориса Возницького, справа навіть не у нестачі грошей – знайшли ж 140 млн. грн. на ремонт оперного театру в Одесі, який за архітектурною цінністю не йде навіть у порівняння з Поморянським чи Підгорецьким палацами. Крім того, українській архітектурній спадщині готова допомогти і Польща, яка отримує гроші з цілої Європи на підтримку прикордонних регіонів Євросоюзу. Просто немає людини у владі, яка б захотіла займатися цим. Однак відновлення палаців та замків – не така вже й невигідна справа. Адже лише один Олеський замок відвідують стільки туристів, скільки усі музеї Львова, разом узяті. - Поза тим чиновники повинні розуміти, що головне не економіка, а культура, духовність, - каже Борис Возницький. – Яке покоління виросте поруч з руїнами архітектурних перлин, які ночами розбирають на цеглу? |
|
| ||||