|
||
У справі екс-судді Зварича можуть посадити ще дев'ятьох осіб
"У межах розслідування кримінальної справи порушено ще кілька справ проти інших суб'єктів, теж по різних статтях Кримінального кодексу, що в основному стосуються подання хабарів, допомоги у одержанні хабарів, у кримінальній справі притягнені до відповідальності дев'ять осіб", - сказав Медведько. Генпрокурор зазначив, що у цій справі виявлено, окрім основного, ще 8 фактів здобуття хабарів Зваричем,. Щодо всіх цих фактів порушено кримінальні справи. Раніше повідомлялося, що суддю підозрюють в скоєнні злочинів, передбачених статтями 364 (зловживанні влада або службовим положенням), 369 (дача хабара), 190 (шахрайство). |
|
Правозахисник[09.08.04 01:43] Як стверджує А.С.Гриценко, йому чи не щодня надходять скарги на рішення господарських судів. За твердженням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини наша держава займає перші місця щодо звернення громадян до Європейського Суду з прав людини. Чи не щодня й ми довідуємося із засобів масової інформації, що наші суди нерідко розглядають справи не у відповідності до статті 6 Конституції України, що призводить до прийняття несправедливих рішень, але чомусь на користь «сильних». Виходить, що всі все знають, усе розуміють, але нічого не можуть зробити, бо в нашій правовій державі яке б рішення не прийняв суд, вплинути на його зміну ніхто не вправі. Тому залишається лише надіятися, що наші відповідні органи, як і в справі бувшого судді Зварича, для забезпечення справжнього правосуддя будуть належно використовувати інформацію громадян для виявлення та притягнення до суворої відповідальності тих суддів, які не тільки ганблять високе звання та покликання служителів Феміди, але й підривають авторитет України, до того ж її іменем. На сторінках видання вже повідомлялося про те як суддями Львівського апеляційного господарського суду було «доведено» вину відповідача по справі № 8/197 (постанова оприлюднена в Єдиному держреєстрі судових рішень) коли: - в позовній заяві та описовій частині постанови суду вказується акт № 6-498, судді ж чомусь підтверджують дату складення не акту, а протоколу, а рішення приймають вже по акту № 6-486, без жодних пояснень цього; - у постанові апеляційного суду не викладено доводи, за якими судді відхиляють викладений у запереченні на апеляційну скаргу та зазначений у постанові суду доказ відповідача про те, що розрахунок по нарахуванню збитків є безпідставним та неналежно обгрунтованим і в порушення вимог ст.ст. 224-226 Господарського кодексу України; - не дотримуючись Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 року № 04-5/239 про те, що при визначенні розміру шкоди судам слід перевіряти відповідність заявленої позивачем суми відповідним методикам, розробленим згідно ст.225 Господарського кодексу України, судді без відповідних уточнень, з посиланням на переписані з позовної заяви неіснуючі нормативні документи або неіснуючі пункти чинних нормативних документів прийняли за належний, безпідставно складений позивачем розрахунок сум втрат, у якому взагалі відсутній доказ порушення, зокрема поперечний перетин проводів, використаних у схемі самовільного підключення до електромережі, тобто «узаконили» підключення електроенергії без проводів; - прийняли до розгляду апеляційну скаргу позивача по справі № 8/197 з очевидними неправдивими свідченнями. Зокрема в апеляційній скарзі позивача написано: "-суд вказує, що в акті зазначено п.7.31 Правил користування електричної енергії, які втратили чинність. А в дійсності в акті про порушення ПКЕЕ цей п. 7,31 незазначений". Насправді ж у рішенні суду першої інстанції зовсім не йдеться про втрату чинності п. 7.31 Правил користування електричною енергією, а в складеному акті про порушення Правил користування електричною енергією дійсно мається посилання на п. 7.31 Правил користування електричною енергією, хоча такий пункт в цих Правилах відсутній; - у позовній заяві та додатках до неї маються посилання на Методику обчислення обсягу електричної енергії, недоврахованої внаслідок порушення споживачем-юридичною особою ПКЕЕ, затверджену постановою НКРЕ № 782/12656 від 04.07.2006 р., Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ № 1294/13168 від 22.11.2006 року, пункт 7.31 Правил користування електричною енергією, яких за такими номерами не існує. І хоча в постановах судів говориться про дослідження і розгляд матеріалів справи, цілком очевидно, що номера неіснуючих постанов НКРЕ і пункту 7.31 ПКЕЕ без перевірки переписані з матеріалів позивача в постанови Львівського апеляційного та Вищого господарських судів як належні докази; - у постанові апеляційного суду не викладено доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з таким висновком, викладеним у рішенні суду першої інстанції: «Окрім того, у порушення частини 3,4 пункту 6,42 Правил користування електричною енергією відповідача не було повідомлено, як то передбачено – не пізніше ніж за 5 робочих днів до призначеного засідання, - про час і дату засідання комісії з розгляду акту, та не повідомлено про право відповідача бути присутнім на засіданні комісії. Саме засідання комісії, в порушення вказаної норми закону, проведено, нібито, вже 17 січня 2007 року без участі відповідача та без вручення останньому складеного комісією протоколу № 3. Про наявність даного протоколу, як зазначає відповідач, стало йому відомо тільки після порушення провадження у даній справі. Тоді, як згідно частини 4 п. 6.12 зазначається, що рішення комісії оформляється протоколом і набирає законної чинності через 10 робочих днів після вручення протоколу споживачу. Отже, при зазначених обставинах правових підстав для задоволення позову немає». - натомість судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що відповідача не було повідомлено про час і дату засідання комісії з розгляду акту, оскільки довідкою Цеху обслуговування споживачів №2 Чернівецької дирекції Державного підприємства поштового звязку «Укрпошта» № 231 від 07.11.2007р. підтверджується те, що 15.01.2007р. доставлено в поштову скриньку отримувача простий лист на імя відповідача. Але в явно сфальшованій довідці пошти навіть не вказано на чий запит вона видана та не зазначено відправника листа. У цій довідці датованій 07 листопада 2007 року, виданій поштою в порушення статті 6 Закону України «Про поштовий зв’язок» і Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року № 1155, «підтверджується», що простий лист було доставлено в поштову скриньку відповідача ще 15 січня 2007 року тобто майже одинадцять місяців тому. А так як 15.01.2007 року припадає на понеділок, то пошта населеного пункту адресата в цей день вихідна вже на протязі десятків років. До того ж судом першої інстанції зовсім не робився висновок , що відповідача не було повідомлено про час і дату засідання комісії з розгляду акту, який «спростовується» суддями Львівського апеляційного господарського суду, а лише справедливо вказано в рішенні суду на порушення позивачем частини 3,4 пункту 6,42 Правил користування електричною енергією щодо повідомлення відповідача, як то передбачено – не пізніше ніж за 5 робочих днів до призначеного засідання, - про час і дату засідання комісії з розгляду акту та проведення засідання комісії, в порушення вказаної норми, нібито, вже 17 січня 2007 року без участі відповідача та без вручення останньому складеного комісією протоколу № 3. Крім того судовою колегією Львівського апеляційного господарського суду чомусь «узаконено» не доведену обставину, що працівниками РЕМу проводилась перевірка саме належної відповідачеві за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі, хоча в акті вказується, що перевірявся деревообробний цех і навіть не вказано населений пункт, де цей цех знаходиться. У той же час у оприлюдненій постанові Вищого господарського суду України від 26.01.2009 року по справі № 8/197 зовсім не йдеться про порушення норм матеріального та процесуального права суддями апеляційного суду при розгляді цієї справи, ніби ст. 36, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу і ст. 225 Господарського кодексу України відношення до цих норм не мають. Натомість, як вбачається, у порушення статті 111-7 ГПК про те, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, у постанові Вищого господарського суду України зазначається: «Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, виходив з того, що твердження відповідача стосовно дати складення акту не приймається до уваги, оскільки журналом реєстрації актів про порушення Правил користування електричною енергією підтверджується дата складання вказаного акту саме 15.01.2007…». Але в постанові апеляційного суду зазначено: «… судовою колегією не береться до уваги твердження відповідача щодо того, що примірник акту № 6-486, переданий відповідачу, складений 15.01.2006р., коли відповідач ще не був підприємцем, оскільки матеріалами справи, а саме…підтверджується дата складення протоколу 15 січня 2007р.». Тобто апеляційний суд підтверджує дату складання протоколу, а Вищий суд підправляє на акт. У постанові Вищого господарського суду України відмічено: «Апеляційний господарський суд… дійшов висновку про те, що позивачем правомірно складено акт № 6-486 про порушення Правил користування правил електричної енергії та проведено нарахування спожитої, але не врахованої електричної енергії в сумі 6971,68 грн.». Але в постанові апеляційного суду слова «правомірно» взагалі немає. У постанові Вищого господарського суду України не зазначено мотиви, як цього вимагається п. 7 статті 111-11 ГПК, за якими касаційна інстанція не застосовує нормативні правові акти, на котрі посилався відповідач і керувався суд, приймаючи рішення. Зокрема щодо викладених відповідачем у пунктах 3, 4, 5, 6 каскаційної скарги до Вищого господарського суду України та в рішенні господарського суду Чернівецької області фактів порушень позивачем вимог Правил користування електричною енергією, Методики обчислення обсягу електричної енергії, недоврахованої внаслідок порушення споживачем - юридичною особою ПКЕЕ, статтей 224-226 Господарського кодексу України. Натомість у постанові Вищого господарського суду України відображено: «Приймаючи рішення про відмову в позові, місцевий господарський суд, виходив, зокрема з того, що як вбачається із наданого відповідачем акту № 6-486 останній складений 15.01.2006, коли… ще не був підприємцем». Тоді як у рішенні господарського суду Чернівецької області відмічено: «Однак, як вбачається із акту № 6-486, переданого відповідачу, останній складений 15 січня 2006 року, коли ще відповідач не був підприємцем». Тобто Вищий господарський суд перетворив переданий відповідачу акт у акт наданий відповідачем. У порушення ст. 105 і 111-11 ГПК постанова Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.08 по справі 8/197 згідно штампу на конверті надіслана відповідачу аж 18.11.08, а постанова Вищого господарського суду України від 26.01.09 по цій справі–03.03.09, унаслідок чого відповідач змушений був писати касаційні скарги до Вищого господарського суду та Верховного Суду України не знаючи обставин, викладених у постановах судів, а надіслані до судів доповнення до скарг, мабуть, судами не розглядалися, так як про них у постанові та ухвалі нічого не сказано. Проте в постанові Вищого господарського суду України як доказ вини відповідача відображено: «Викладені заявником в касаційній скарзі доводи не спростовують обгрунтованого висновку апеляційного господарського суду…», тоді як цей висновок викладено в постанові Львівського апеляційного господарського суду так: «Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено безпідставність заявлених позовних вимог». І це не зважаючи на ст. 62 Конституції України. З вищевикладеного не сприймається, що розгляд справи № 8/197 суддями Львівського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України явно на користь позивача зумовлений високим покликанням забезпечити верховенство права. Тим більше, що в аналогічних справах (№ 20/163 від 14.01.2008 р., № 2-2/4208-2007 від 04.02.2008 р., № 20/350 від 19.05.2008 року, № 9/797/07 від 05.02.2009 р., № 20/337 від 16.02.2009 р.), які переглядалися у Вищому господарському суді України також за участі того ж головуючого та одного із суддів, але не були повязані з Львівським апеляційним господарським судом, ними приймалися інші рішення ніж по справі № 8/197. Чи не тому ніхто від позивача не прибув на розгляд справи у Вищому господарському суді України, що результат розгляду справи їм був відомий ще в Львові. Неоприлюднення майже 6 місяців постанови Вищого господарського суду України від 26.01.2009 року по справі № 8/197 породжує думку, що це робилося, щоб заднім числом дещо підправити в справі, адже в позовній заяві та описових частинах постанов судів зазначається акт № 6-498, а в мотивувальній-розглядається акт № 6-486 без жодних пояснень. Нічого не сказано й про доповнення до касаційної скарги. Цікавою є також відповідь Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2009р. з приводу розгляду заяви, яка згідно поштового підтвердження ще 25 квітня 2009 року вручена під розписку працівникові суду, про перегляд справи № 8/197 за нововиявленими обставинами: «Львівський апеляційний господарський суд повідомляє, що розгляд Вашої заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.2008 року у справі № 8/197… буде здійснено після розгляду Вищим господарським судом касаційної скарги… від 21.10.2008 року № 116-юр на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.2008 року». Тоді як касаційна скарга відповідача розглянута Вищим господарським судом України ще 26 січня 2009 року і постанова по ній відповідачу надіслана 03 березня 2009 року. Крім того у відповіді Львівського апеляційного господарського суду, підписаній Головою суду, відсутній вихідний номер і в кінці відповіді вказано: «Додаток: копія супровідного листа Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2009 року; копія супровідного листа господарського суду Чернівецької області від 08.12.2008 року № 2229; копія листа господарського суду Чернівецької області від 12.05.2009 року № 849». Але зазначених додатків у конверті з відповіддю Львівського апеляційного господарського суду не виявилося. Неоприлюднення майже 6 місяців постанови Вищого господарського суду України від 26.01.2009 року по справі № 8/197 і вищевикладена відповідь Львівського апеляційного господарського суду виглядає швидше не як порушення інструкцій з діловодства та норми Закону «Про доступ до судових рішень», а як умисне затримування інформації в порушення пункту г статті 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією». Надання недостовірної та неповної інформації на неодноразові звернення відповідача до НКРЕ і Укрпошти з приводу відповідності нормативним документам складеного на відповідача акту про нібито порушення ПКЕЕ і довідки пошти про нібито доставку в поштову скриньку відповідача, якої в нього навіть немає, простого листа, змусило відповідача звернутися у відповідні силові структури з проханням розглянути відповіді НКРЕ і Укрпошти на відповідність вимогам статті 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією». Залишається тільки надіятися на структури, які останнім часом позитивно проявили себе в утвердженні конституційних прав і верховенства закону в нашій державі, а також на справедливість при розгляді заяви про перегляд постанови Львівського апеляційного господарського суду в справі № 8/197 за нововиявленими обставинами. А може вийде так, що розгляд і несправедливе вирішення справи на підставі підтасованих документів і неіснуючих пунктів нормативних документів, при відсутності основного доказу порушення – поперечного перетину проводів, використаних у схемі самовільного підключення, та постанова суду, прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права - законні, а роз’яснення НКРЕ з приводу безпідставності проведених нарахувань, що мали по закону перевірити самі ж судді, - не є нововиявленою обставиною? Подивимось, можливо й у таких випадках маються відпрацьовані механізми вирішення справ, зрозумілі лише суддям. Як на звернення до Ради суддів України від 27.04.2009 з проханням розглянути вищевикладені факти аж 27.07.2009 надійшла відповідь (напевно, під впливом публікацій у електронних ЗМІ): «Враховуючи, що законність постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.08 у справі 8/197 та постанови Вищого господарського суду України від 26.01.09 була підтверджена Верховним Судом України, підстав для притягнення суддів… до дисциплінарної відповідальності не вбачається». Тоді як у Ухвалі Верховного Суду України від 19.03.09 жодного слова про законність зазначених постанов судів немає, а просто відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 26.01.09 у справі № 8/197, так як судді не надали згоди на порушення касаційного провадження у даній справі. Кому потрібен якийсь гуцул з його правдою. Як «законно» розглядалася суддями справа та як без законних доказів прийнято «справедливе» рішення було викладено в касаційній скарзі до Верховного Суду України. Не піддається уяві, що за таких умов в Ухвалі Верховного Суду України можна було б зазначити, що постанова Львівського апеляційного господарського суду та постанова Вищого господарського суду України у справі № 8/197 законні. Аналогічне звернення з копіями підтверджуючих документів було надіслано й до Ради суддів України і згідно пп. 6 п. 14 Положення про Раду суддів України Рада повинна була б перевірити викладені в звернені факти. Але у відповіді Ради не йдеться про перевірку конкретних фактів, викладених у зверненні до Ради. Про подібні відповіді наших високих державних установ, які по закону зобовязані відстоювати верховенство права, постараємось проінформувати. А загалом з матеріалів ЗМІ складається думка, що сьогодні в багатьох судах замість утвердження верховенства права утвердилося верховенство сили та грошей. Це підтверджує й інтервю бувшого судді Зварича:«На моєму місці може опинитися любий суддя», опублікованому 05.03.2009 у ВВС. Конституція України-одна з найдосконаліших у світі, закони-правильні, а їх дотримання спотворюється багатьма несправедливими судовими рішеннями, що веде до деградації більшості законослухняних громадян і суспільства в цілому. За час розгляду цієї справи в судах і пов’язанного з нею листуванням вже потрачено стільки коштів, що дешевше було б погодитись з несправедливим рішенням суду, а ще легше було б дати хабара за підключення до трьохфазної електролінії. А можливо така наполегливість у прийнятті й захисті несправедливих рішень і є одним із синдромів хабарництва в нашій державі? Згідно ст. 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Це посилання відпрацьоване в багатьох відповіддях. А якщо в порушення ст.6 Конституції органи судової влади здійснюють свої повноваження не відповідно до законів України? Правильно Президент В.А.Ющенко визнав на нараді з правоохоронцями, що багато наших служителів права, яких ми добре утримуємо з наших податків, не тільки не захищають конституційні права простих українців, але й допомагають різним можновладцям, хабарникам і товстосумам грубо порушувати ці права. У акцентах з приводу затримання О.Пукача Президент ще раз підкреслив, що в змаганні двох сил – добра та зла, рано чи пізно добро та справедливість перемагають. Це аксіома. Чи не пора вже відповідним державним органам на ділі зробити так, що в правовій державі Конституція для всіх, а високопосадовці такі ж громадяни України як усі? Невже деякі судді не розуміють, що таке довго тривати не буде й рано чи пізно прийдеться відповідати за рішення, прийняті на замовлення? Хтось виїде, а хтось і залишиться, когось здадуть судді-зваричі. Оновляться та запрацюють як слід Вища рада юстиції та інші правові інститути держави. Віримо, що скоро все буде так, як і повинно бути в правовій державі й кожен одержить по-заслузі.
| ||||