|
||
Баскетбол: Бронза, яка не тішить
Український баскетбол переживає кризу. Однак мова йде не лише про економічні проблеми, що зараз торкаються всіх і вся, а перш за все про розкол, який стався у вітчизняному баскетболі рік тому. Конфлікт між керівництвом Федерації баскетболу України та керівниками доброї половини клубів Суперліги призвів до того, що в сезоні 2008/2009 року ми стали свідками одразу двох чемпіонатів – один, в Суперлізі, як і раніше, проводився під егідою ФБУ; а інший організувала новостворена Українська баскетбольна ліга. На питання, який з них був сильнішим, відповісти важко. Тут думки, як фахівців, так і вболівальників, розійшлися. Натомість ніхто не може заперечувати, що в Суперлізі різниця в класі команд виявилася надто помітною. А тому підсумок більшості матчів спрогнозувати було не важко. Зовсім інший сценарій ми спостерігали в чемпіонаті УБЛ. Сенсації тут траплялися ледь не кожного ігрового дня. Достатньо сказати, що амбіційний БК «Черкаські мавпи», президент якого знаний політик Михайло Бродський став чи не головним ідеологом створення УБЛ, на старті сезону вважався одним з претендентів на подіум, а в підсумку взагалі не потрапив до вісімки клубів, які розіграли нагороди в матчах плей-оф. Але це проблеми Черкас. Нас же цікавить виступ львівської «Політехніки-Галичини». Головний фаворит Перед початком прем’єрного сезону УБЛ одразу шість клубів з десяти учасників заявили про намір поборотися за чемпіонський титул. Однак головним фаворитом більшість незалежних експертів називала саме «Політехніку-Галичину». І це не випадково – для цього у них було кілька вагомих аргументів. По-перше, всі три призери попереднього сезону – маріупольський «Азовмаш», БК «Київ» і «Хімік» з Южного – залишилися в Суперлізі, а львів’яни фінішували четвертими. Тобто у рейтингу УБЛ на момент її створення «Політехніка-Галичина» значилася під першим номером. По-друге, Валентин Воронін зібрав склад, якому насправді було під силу вирішення найсерйозніших завдань. І нарешті по-третє, керівництво львівського клубу завдяки перш за все правлінню НПК «Галичина» створило практично всі необхідні умови для повноцінного функціонування команди. По завершенні сезону 2007/2008 року Валентин Воронін, незважаючи на поразку від южненського «Хіміка» у серії за третє місце в матчах плей-оф, вирішив зберегти кістяк команди. Однак, як засвідчив подальший розвиток подій, його сподівання виявилися марними. Старт чемпіонату УБЛ видався для львівського клубу далеко не таким, як того очікували вболівальники команди. До речі, мусимо констатувати, що розкол вітчизняного баскетболу суттєво позначився на інтересі глядачів до внутрішніх змагань. В цьому плані Львів не став винятком. Якщо в попередні роки у місті Лева перед шанувальниками баскетболу частенько поставала проблема зайвого квиточка, то цього сезону трибуни палацу спорту жодного разу не заповнювалися повністю. Але це вже дещо інша тема для розмови. Першим розчаруванням сезону в складі «політехніків» став розігруючий Дмитро Кузьмін, який знизив вимоги до себе і, як наслідок, помітно здав у грі. Тож з ним довелося достроково розірвати контракт. Зовсім іншою була причина невиразних дій на старті сезону у Володимира Гуртового. Провідному центровому «Політехніки-Галичини» приносити максимальну користь команді завадила травма. За великим рахунком один з найкорисніших баскетболістів України останніх років провів свій чи не найгірший сезон у кар’єрі. Але хочеться вірити, що свого останнього слова в українському баскетболі загалом, і в львівському зокрема Гуртовий ще не сказав. Не зумів влитися в колектив Антон Агєєв, який в попередні роки вже захищав зелено-білі кольори «Політехніки-Галичини». Те ж саме стосується і білоруського центрового Миколи Алєксєєва, який непереконливо діяв на позиції центрового. Тож прорахунки в селекції довелося виправляти на початку січня. Керівництво клубу запросило до Львова добре знаних в нашій країні балканського центрового Алєксандра Джуріча та пару захисників – американця Джеррода Хендерсона і українця Євгена Аннєнкова. В принципі, кожен з цих гравців виявився корисним для команди. От лише шкода, що Джуріч, виконавець не лише іменитий, а й насправді класний, не зміг дограти сезон через хворобу. В підсумку «політехніки» залишилися без потужного центрового. Коли очі не горять Регулярна першість, в якій команди зіграли по 36 матчів, засвідчила, що підопічним Валентина Вороніна бракує стабільності. Яскраві перемоги чергувалися з несподіваними і в значній мірі незрозумілими поразками. Щоправда останніх було менше – 22 виграші і 14 програшів, що дозволило на проміжному фініші «Політехніці-Галичині» обійняти четверту позицію. Проте головні матчі були попереду. Важливе значення мав груповий етап, який визначав двох невдах сезону та сітку плей-оф. В ньому галичани відіграли на достатньо високому рівні. Було помітно, що команда стабілізує гру. У восьми поєдинках «політехніки» одержали шість перемог при двох поразках і посіли друге місце в групі слідом за столичним «Будівельником». Не мали наші хлопці проблем і в чвертьфінальній серії матчів на виліт. Дніпродзержинський «Дніпро-АЗОТ» було пройдено на класі з мінімальною затратою енергії. Але саме в цих поєдинках отримав неприємну травму Ярослав Зубрицький. В одному з епізодів йому на ногу впав гравець з чималою вагою. Ярослав отримав розтяг бокових зв’язок. Таке ушкодження потребує тривалого лікування, а тому для капітана і одного з лідерів команди сезон закінчився достроково. Якби «Політехніка-Галичина» на півфінальні матчі проти криворізького «Кривбасбаскету» виходила з Алєксандром Джурічем і Ярославом Зубрицьким, то можна не сумніватися, що їх підсумок був би іншим. А так – 3:1 на користь суперника. Ключовим у серії став перший поєдинок у Кривому Розі, в якому «політехніки», ведучи в рахунку три очки на останніх секундах матчу, не виконали установку тренера – фолити і дозволили господарям виконати влучний кидок з периметра, який перевів гру в овертайм. Такого удару гості не витримали і в доданий час криворіжці дотиснули деморалізованих галичан. Останні не оговталися й наступного дня, дозволивши «Кривбасбаскету» без надзусиль одержати другу перемогу в серії. Вдома «Політехніка-Галичина» не мала права на помилку: необхідно було вигравати обидва матчі. В першому з них, поступаючись по ходу зустрічі, команда Валентина Вороніна зуміла виявити характер і таки відродила інтригу в серії. Але вдалося це зробити лише ціною травми ще одного провідного гравця – форварда Йована Копрівіци, який отримав сильний удар в стегно і в четвертому матчі вже не зміг вийти на майданчик. Схоже, саме кадрові проблеми зневірили «політехніків» у можливості виходу в фінал. Наступного дня в їхніх очах не було помітно вогню. І хоча в останній чверті вони намагалися з останніх сил наздогнати суперника в рахунку, «Кривбасбаскет» холоднокровно довів матч, а з ним і серію, до заслуженої перемоги. Життя триває По завершенні того матчу можна було почути розмови про те, що «Політехніка-Галичина», якщо не поверне собі віри у власні сили, може взагалі залишитися без медалей. Якби подібне трапилося, це б була справжня катастрофа. Але треба віддати належне Валентину Вороніну. Досвідчений фахівець зумів за лічені дні витягнути команду з психологічної ями. В «бронзовій» серії проти БК «Одеса», з якою, до речі, нинішній керманич галичан свого часу виборював «золото» національного чемпіонату, «політехніки», незважаючи на суттєві кадрові втрати, зуміли як слід налаштуватися на боротьбу і в жодному з матчів не дозволили засумніватися в своїй перевазі. В такий спосіб галичани взяли у баскетболістів Південної Пальміри реванш за прикру поразку в чвертьфіналі Кубка УБЛ, коли мінімально поступилися за сумою двох матчів. То що, бронзові медалі «Політехніки-Галичини» – це успіх чи провал? Швидше за все, істина, як це часто буває в житті, знаходиться десь посередині. Адже, коли врахувати всі колізії, як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру, що траплялися на шляху «політехніки» упродовж сезону, то потрібно визнати подібний результат, як задовільний. Але зважаючи на потенціал львівської команди, на затрачені зусилля і кошти, звісно, від неї чекали більшого. Напевне, саме тому головний тренер Валентин Воронін привітання з нагоди завоювання «бронзи» приймав доволі стримано, відверто зізнавшись, що сподівався зі своїми підопічними посісти більш високе підсумкове місце. Такої ж думки дотримується і почесний президент БК «Політехніка-Галичина» Олександр Лазорко. Проте третя сходинка подіуму 2008/2009 року, приємна вона чи ні, це вже історія. Не за горами новий сезон, а значить почивати на лаврах чи навпаки, рвати на собі волосся, часу немає. Сьогодні всіх прихильників «Політехніки-Галичини» вже цікавить питання, що чекатиме їхню команду в найближчому майбутньому. Чи зможуть львів’яни й надалі боротися за найвищі місця, багато в чому залежатиме від того, які кадрові зміни відбудуться у таборі «політехніків» у літнє міжсезоння. Як на мене, було б чудово, щоб залишилися у Львові захисники Гедімінас Навіцкас і Олександр Кудрявцев, форварди Ярослав Зубрицький, Йован Копрівіца і Олександр Пустогвар та центрові Володимир Гуртовий і Алєксандр Джуріч. Але останньому необхідно відновитися після хвороби. Що ж стосується Джеррода Хендерсона, то тут окрема історія. Адже у нього дискваліфікація за вживання допінгу до жовтня нинішнього року (в УБЛ йому дозволили виступати спеціальним рішенням ліги) і наразі не відомо, які в нього плани на майбутнє. Коментар Валентин Воронін, головний тренер БК «Політехніка-Галичина»: – Вважаю, що команда виконала завдання мінімум. Так, у нас було завдання вибороти медалі найвищого ґатунку. Однак у баскетболі, як і в спорті загалом, ніхто не застрахований від травм і хвороб. Гадаю, якщо б Алєксандр Джуріч і Ярослав Зубрицький вийшли на майданчик у півфінальних матчах плей-оф з «Кривбасбаскетом», результат серії був би іншим і саме ми б боролися за золоті нагороди з київським «Будівельником». Але за тих кадрових втрат, які ми понесли упродовж сезону, на мою думку, бронзові медалі – це хороший результат. – Як ви загалом оцінюєте прем’єрний сезон новоствореної Української баскетбольної ліги? – Зрозуміло, що для розвитку українського баскетболу краще було б, коли б всі найсильніші клуби грали в одній лізі. Але, коли вже порівнювати рівень УБЛ і Суперліги, то як на мене, наш чемпіонат був і сильнішим, і цікавішим. Тому, як на перший сезон, думаю, змагання в УБЛ пройшли на хорошому рівні. Звичайно недоліки були, але на них не потрібно акцентувати увагу – на підсумкове розташування команд вони не вплинули. Тільки от не можна під час сезону змінювати формат турніру. Регламент необхідно витримувати такий, який було узгоджено до початку чемпіонату. – До суддівства у вас претензії є? – А ви знаєте тренера, який би їх не мав? Зрозуміло, що вони були. Скажу більше, як на мене, рівень суддівства поступався рівню кваліфікації гравців, що виходили на майданчик. Але цього слід було очікувати. Проте вірю, що вже наступного сезону, арбітраж ми побачимо більш кваліфікований. – Чи можете щось сказати стосовно змін у літнє міжсезоння у складі вашої команди? – На це питання наразі відповісти не готовий. Адже ще не відомо, як буде розвиватися проблема співвідношення українських баскетболістів і легіонерів. Але я робитиму все від мене залежне, щоб провідні гравці «Політехніки-Галичини» залишилися у Львові. Кого я маю на увазі, думаю, говорити не потрібно – їхні імена і так всім добре відомі. Щоправда я не знаю їхніх апетитів, тобто чи влаштують їх запропоновані їм клубом умови. Довідка. Турнірне становище команд Української баскетбольної ліги за підсумками сезону: 1. «Кривбасбаскет» (Кривий Ріг). 2. «Будівельник» (Київ). 3. «Політехніка-Галичина» (Львів). 4. БК «Одеса». 5. «Ферро-ЗНТУ» (Запоріжжя). 6. «Дніпро» (Дніпропетровськ). 7. «Дніпро-АЗОТ» (Дніпродзержинськ). 8. «Говерла» (Івано-Франківськ). 9. БК «Черкаські мавпи». 10. «Грифони» (Сімферополь). |
|
| ||||