|
||
Отрутохімікати в криницях
Криниці отруєні. Другий тиждень люди живуть на привезеній воді. Вранці, о 8-й, та ввечері, о 20-й годині, селом їздить машина, яка доставляє воду. Селяни готуються заздалегідь – виставляють на вулицю біля хвірток посуд. Відра, 40-літрові каструлі, алюмінієві бідони. Старенькі зітхають: “Дожилися!”. Вже при в’їзді у село люди пояснюють, що їхати треба у той кінець Керниці, що має назву Загороди. Кажуть, отруєна вода “рухається” від колишнього вапняного кар’єру через Загороди в інший кінець населеного пункту. Заражаючи криниці, колонки, що трапляються на її шляху. Чому від кар’єру? За однією з версій, саме на його території два або й три десятки років тому була закладена “міна”, що “вибухнула” цьогорічної весни. На місці кар’єру стояв цегляний будиночок, у якому колгосп “Зоря” облаштував склад отрутохімікатів. Вочевидь, іншого виходу у колгоспників тоді не було – після заборони так званого “ДДТ”, що його люди в селі назвали дустом і використовували для знищення колорадського жука, вони не знали, де подіти отруту. Минали роки, будиночок-склад від морозів і дощу зруйнувався. Отрутохімікати опинилися просто неба. Отоді комусь спала на думку божевільна ідея – заховати “хімію” в землю. Люди розповідають, що отрутохімікати були чи то в пластмасових бочках, чи то в поліетиленових мішках. І нібито існувала металева цистерна з аміаком, яку також закопали в землю. Ймовірно, поліетилен чи пластмаса, або й метал з роками зруйнувалися, отрута потрапила в нижні горизонти води, бо сільські колонки прокопані вглиб щонайменше на 20-25 метрів. …На місці колишнього хімічного складу не помітили слідів злочину. Поле як поле, що заросло травою. Працівники Головного управління Міністерства з надзвичайних ситуацій України у Львівській області взяли 8 проб ґрунту у ймовірних місцях захоронення, бурили землю на багато метрів вглиб. Наразі жодних підтверджень, що тут закопали пестициди, не знайшли. Збереглися документи в конторі колгоспу, але актів захоронення чи інших відомостей, куди поділися отрутохімікати, серед них нема. Вперше проблеми з водою, розповідають жителі села, розпочалися років з чотири тому. Навесні та восени, коли води з лісу через кар’єр текли в село, вода з криниць віддавала запахом хімії. Люди не знали про отрутохімікати і думали, що завинила сільська тракторна бригада, що колись поливала землю соляркою. Голова сільради Володимир Химич, до якого люди приходили скаржитися, залучив до вивчення проблеми працівників санепідемстанції, які брали воду на аналіз. Але земля підсихала, вода у керницьких криницях очищувалася сама собою, і аналізи нічого небезпечного не виявляли. Цієї повноводної весни, коли випало багато дощів, проблема повернулася у село, і, схоже, тепер надовго. Вода в керницьких криницях стала абсолютно не придатною для пиття. “Хімією” пахли випраний одяг, їжа – абсолютно все. Ольга Григорівна Керницька розповідає, що коли отруєна вода закипала, у хаті всидіти було неможливо від хімічного запаху – хоч утікай. Ольга Григорівна - одна з тих, хто нині живе на привезеній воді. Ті, хто має дітей, набирають щоранку й щовечора по 30-40 літрів. Скаржаться, воду важко носити, та й клопіт це для людей, котрі мають господарство, – запасатися водою. Після того, як санепідемстанція зробила аналізи, працівники сільради і депутати взяли з людей підписки, що ті не питимуть води з криниць. Про біду розповів священик у церкві, отець Василь, закликав парафіян здавати воду на аналіз. А селяни й самі тепер побоюються своїх криниць. Марія Баховська розповідає, що в перші дні, коли вода ще тільки набувала хімічного запаху і люди її пили, діти скаржилися, що дряпає у горлі, а у багатьох з’явився дивний кашель. Про кашель, на який похворіли керницькі діти на початку літа, розповіла й дитяча медсестра Віра Григорівна Галамай. Старі люди в Керниці згадують, що у давнину тут була дуже чиста і смачна вода. Скаржаться, що не можуть пити привезеної води. Хоч, кажуть, вона й чиста, а все одно не така, як з рідної криниці. Корінний житель села Федір Петрович Жук не може дочекатися, коли воду дозволять пити. Тижнів зо два тому, розповідає, вода найбільше відгонила дустом, була каламутною, ніби хтось вкинув у колонку шматок мила. Що буде далі? Ймовірно, знайдуть джерело забруднення і спробують локалізувати його. Але чи вдасться очистити нижні горизонти води і коли це зможуть зробити? Люди в селі сподіваються: якщо вода не очиститься, для них збудують водопровід. У Керниці сталося те, про що екологи говорять і застерігають багато років. І в області, і по всій Україні розкидані небезпечні для здоров’я людей склади отрутохімікатів, які давно необхідно було нейтралізувати. На Городоччині стався перший їх серйозний “вибух”. Хоч би останній. |
|
| ||||