|
||
17 листопада у Львівській опері ''стріляли'' у Лію Ахеджакову
Журналіст ЗІКу може засвідчити, що, й справді, такої ганьби театральний Львів ще не допускав. У просякнутих флюїдами мистецтва стінах – на сцені Львівського національного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької велика актриса – улюблениця мільйонів ще з радянських фільмів «З легкою парою» й «Службовий роман» Лія Ахеджакова та заслужений артист Росії Міхаїл Жигалов не грали, а проживали життя у «Персидской сирени» в постановці популярного режисера Бориса Мільграма – оголивши нерви, не імітуючи, а по-справжньому переживаючи й страждаючи. «Персидская сирень» – лише на перший погляд (для неуважних і зачерствілих) – комедія. За цією комедією така трагедія! За Пушкіним – маленька трагедія. Маленька лише з точки зору вічності. А з погляду людини смертної – найбільша. Кажуть, російський драматург Микола Коляда написав цю п’єсу на дві дійові особи саме для Лії Ахеджакової. Що за цим? Трагедії в її житті було більше, ніж комедії. Чи не трагізм чути у її словах: «Я всю жизнь бегу от этого образа доброй, придурковатой, смешной обезьянки»? До її ювілею (цього року їй виповнилося 70-ть) про неї писали всяке, але все – обережно, з любов’ю. Усе дитинство й юність – біда, злидні, малюсінька зарплата у батьків…. Та й зараз не жирує. «Їздить на роздолбаній «шістці», живе з чоловіком-фотографом на дачі під Москвою. До слова, це її третій шлюб, заміж вона вийшла у 63 роки». Дітей у неї нема, і ця тема – табу. «Персидская сирень» дає рідкісну нагоду «прочитати між рядками» душу Лії Ахеджакової, почути її. Рідкісну, бо велика актриса живе замкнуто й не жалує журналістів. …Учора важко було почути, вникнути, зосередитися на тому, що відбувалося на сцені. У залі сиділа геть не театральна публіка: тут з нагоди 10-річчя співпраці фабрики «Світоч» та компанії «Нестле» зібрали усіх працівників «Світоча». «Цьому б народу бум-цик-цик", – чулися роздратовані та розстроєні голоси глядачів, які прийшли не на «забаву», а «на Лію Ахеджакову». Перед спектаклем півтори години були «розкуті» урочистості у фойє і у Дзеркальній залі театру: святочному люду щедро, тацями подавали шампанське. Воно било в голову, от і завершилося усе на спектаклі ганебною відрижкою. То там, то тут «співали» мобільники. Якийсь дядько, ані грама не комплексуючи, розтлумачував комусь по мобілці, якого біса він робить в Опері. Кобіті у першому ряді теж вперто дзвонили, і вона п’ять хвилин копирсалася у сумці у пошуках телефону. Двері лож безперестанку грюкали: нарід тусувався туди-сюди, як у сільському клубі. Тітоньки у ложах, не прикриваючи писків, реготали з якихось фраз на сцені, сприймаючи усе, як клоунаду (а насправді хотілося плакати). У проходах в партері не припинялося швендяння. І от результат: ганьба, велика ганьба. Тих, кого після вистави розривав сором і хто хотів вибачитися перед акторами, охорона не пустила до Лії Ахеджакової у гримерну: актриса не хотіла, щоб бачили її сльози. Але ми хочемо, щоб вона знала: театральний Львів просить у неї й у Міхаіла Жигалова пробачення й низько вклоняється їм за їхній талант і мистецтво! Сьогодні у Львівській опері знову «Персидская сирень». Але вже не «на халяву» для тих, кому театр «на фіг» потрібен, а за 400 грн за місце хороше у партері і 150 грн – на другому балконі. Але це ж для «понтовиків»! Бо шанувальники театру знову «пролітають»: вони не мають таких грошей. Єдине вселяє надію: може, той, хто викладе свої кровні 400 грн за квиток, хоч мобілку відключить, щоб щось побачити і почути на ці грубі гроші? |
|
| ||||