|
||
Віталій Козловський: «Інколи жінки нахабно домагаються мене»
Нещодавно світ побачив дебютний альбом Віталія “Холодная ночь”, а пісні “Шекспір”, “Чорнобривці”, “Може, любов”, “Холодная ночь” цього молодого виконавця уже встигли стати хітами. Зараз співак записує другий альбом. Каже, після його виходу коло шанувальників дещо зміниться. Ми зустрілися з Козловським у його рідному Львові – на факультеті журналістики Національного університету ім. І. Франка, де хлопець складав сесію, закінчуючи третій курс. Як змінилося твоє життя за останні два роки? - Моє життя змінилося одразу після того, як я переміг у телепроекті “Шанс”. Не маю на увазі те, що тепер мене впізнають на вулицях. Кажу про можливість займатися улюбленою справою, виступати на професійній сцені. Для цього були потрібні великі гроші, яких у мене не було. Завдяки “Шансу” з’явилися продюсери, які вкладають у мене гроші. Змінилося ставлення людей до мене. Хтось заздрить, хтось радіє за мене. Деякі однокурсники навіть просять автографи. Та усім подобатися неможливо. - Наскільки за ці два роки ти змінився? - У стосунках з людьми я став більш обережним, ніби відгородився. Та для рідних і друзів залишився таким же, яким був раніше. Завдяки кардинальним змінам у житті зрозумів, що найкращі друзі – батьки. - Батькам подобається твоя кар’єра? - Я вдячний батькам за те, що з дитинства давали мені свободу, право вибору. Хотів співати у шкільному хорі – співав. Хотів танцювати – танцював. Завжди сам пробивав собі дорогу. Не хотів фінансово залежати від батьків. Вони знали, наскільки це для мене важливо. Батьки думали, що рано чи пізно мій ентузіазм мине. Та бажання бути артистом росло зі мною. Ще у дитячому садочку давав концерти. Збирав довкола себе дітей – і співав для них. Та батьки не тільки радіють за мене, вони – і мої перші критики. Батько – електрик за спеціальністю, тому оцінює мене як глядач. - Ставши частиною українського шоу-бізнесу, ти нажив собі більше друзів чи ворогів? - У шоу-бізнесі не зрозумієш, хто тобі друг, а хто - ворог. У тому, що артисти не надто прихильні один до одного, я переконався, ще танцюючи з Русланою в модерн-балеті “Життя”. Дехто ненавидить своїх конкурентів. Для мене артисти – колеги. Вони роблять свою справу, я – свою. Я не втручаюся в їхню “кухню”, і, здається, вони не втручаються в мою. Хоча доводилося чути в очі одне, а позаочі – інше. Мене неодноразово підводили. Спершу це травмувало. Тепер ставлюся до таких речей спокійно. Такий вже світ шоу-бізнесу. - Розкажи про команду, яка з тобою працює… - У мене – два продюсери - Марина Скачек та Ігор Кондратюк. Мій концертний директор – Віктор Виноградний, який раніше працював з Іриною Білик, Андрієм Данилком та багатьма іншими. Саунд-продюсер – Володимир Бебешко. Ми набрали власний балет. Мій ексклюзивний стиліст – молодий дизайнер Анна Бублик, колишня львів’янка. У команді ще багато інших людей – композитори, поети-піснярі, аранжувальники… Зараз мені вже не доводиться співати те, що не подобається, а на початку таке траплялося. Це неправильно. На сцені артист повинен бути собою. - Проект “Віталій Козловський” – прибутковий? - Зараз - так. Після виходу мого дебютного альбому “Холодная ночь” у мене значно побільшало концертів. Збірка першим накладом у п’ять тисяч розійшлася за півтора тижня. Це непоганий результат. - Тож як стати зіркою? - У моєму випадку не останню роль відіграла удача. Та головне – цілеспрямовано йти до мети. Знати, чого хочеш. Не треба сумніватися у своїх силах. “Ти сьогодні дуже гарно виглядаєш і співаєш”, - з такими думками потрібно виходити на сцену. Не слід думати: “Зараз я “порву” публіку”. Публіка - не дурна. Її можна обманювати до пори до часу. Мало просто співати, треба передати історію, яку співаєш. - Порівняй львівський і київський шоу-бізнеси. - Львівський шоу-бізнес замикається на Львові, а київський проектується на всю Україну. Львівські шоу-бізнесмени думають по-львівськи. У Києві пісні, записані у Львові чи у якомусь іншому місті, не вважають професійними. Разом з тим, у столиці найбільше саме львів’ян, які працюють “за кадром”. - Де живеш у Києві? - Винаймаю однокімнатну квартиру на Оболоні. Раніше жив у трикімнатній, та вона для мене одного завелика. Потім переїхав у двокімнатну, але вона мені просто не подобалася. - Як проходить твій звичайний робочий день? - Прокидаюся. Йду на кухню, готую сніданок… - …Умієш готувати? - Так. А що тут такого? Переїхавши до Києва, навчився варити борщ. До того міг посмажити картоплю, зробити млинці, зварити легку зупку. А кожен мій день минає незвично, не так, як попередній. Я “кайфую” від того, що опинився в середовищі, про яке завжди мріяв. Майже щодня даю інтерв’ю. - Наскільки активно ведеш світське життя? - Час від часу відвідую покази мод, презентації. А розважатися до клубів не ходжу взагалі. - Дівчата тобі, мабуть, проходу не дають… - Навіть не те, що проходу не дають… Якось аж непристойно говорити, що відбувається. Інколи жінки нахабно домагаються мене… (Сміється. – Г. Г.). - І як ти реагуєш на такі відверті залицяння? - Таких жінок я “відшиваю”. За натурою я – однолюб. Коли люблю, не бачу нікого іншого, окрім коханої. Правда, зараз у мене немає дівчини. |
|
| ||||