|
||
На Львів нашестя кажанів?
Кажани, ці нічні створіння, потрапили на очі людям біля будинку райадміністрації Франківського району, що на вулиці Чупринки, неподалік Лісотехнічної академії. Під вікнами адміністрації ростуть ялинки, і летючі миші влаштували “цирк” з акробатичними етюдами саме там. (Хоча для нас – „цирк”, а для них – полювання, пошуки “хліба насущного”). За розповіддю доньки, їх було близько двох десятків і вони аніскілечки не боялися перехожих – кружляли, шугали, спускалися на метр до землі, видавали пискляві звуки, ніби перемовлялися. Люди з якоюсь містичною огидою оминали летючих мишей. Страх із “серії”: а раптом вп’ються у волосся чи присмокчуться до вени! Та мої домашні, трохи поміркувавши, зробили припущення: не ми, люди, приваблюємо кажанів, а комарі, яких “хмари” цього літа у місті – сонце нас не надто балує. Щоправда, досі ніколи й у дощові літа не бачила у місті летючих мишей. А тут, вочевидь, з’явилася ціла колонія. Донька ділилася враженнями, а я пригадала, що і цього літа, у сутінках, коли птахи вже мирно сплять і в небо їх не заманиш, бачила чорних крилатих створінь над Піщаними (Алтайськими) озерами. “Щось таке” пролітало і повз вікна спальні... І на озері, і в квартирі біля вікна я автоматично сприйняла це “щось” за птахів. Тепер впевнена: це були кажани. - Летючі миші у Львові – це дивина, аномалія чи звичне явище, яке ми не помічаємо, бо йдеться про істоти, які ведуть нічне життя, а люди по ночах, зазвичай, не блукають по вулицях? – з таким запитанням ми звернулися до фахівця, який понад десять років займається кажанами, наукового співробітника Інституту екології Карпат Національної академії наук України Тараса Башти. - Кажани (стара українська назва цих тваринок – лилики) були у Львові завжди. Місто було “притулком” для цілих колоній летючих мишей, кількість яких сягала 3 тисяч особин. Ці тварини не роблять гнізд, а облюбовують дупла дерев, шукають собі готові схованки. Вони впадають у зимову сплячку. Зазвичай, зимували летючі миші у підземеллях Єзуїтського костелу, Преображенської церкви, у центрі, біля пам’ятника Шевченку, у деяких підвалах будинків на площі Ринок. (Є види кажанів, які мігрують, як птахи, перелітають до 2 тисяч кілометрів і більше. Кільцювання показало, що “українські” кажани перелітають у Росію, Грецію, на південь Румунії, в Болгарію). А от літня, доволі велика, колонія була донедавна неподалік пам’ятника Іванові Федорову, на вежі Корнякта, там, де дзвін Кирило. Те, що це була саме літня колонія, доволі цікаво, бо кажани у містах переважно лише зимують. Років із п’ятнадцять вона налічувала близько 3 тисяч особин, зараз там зробили ремонт, і лилики зникли, - не знати, чи повернуться. Взагалі, те, що кажани з’явилися у місті, дуже добре. Це свідчить про те, що поліпшилася екологія. Щоправда, це відбулося через погіршення економічної ситуації. В останнє десятиріччя завдяки тому, що істотно зменшилося використання отрутохімікатів, якими знищували комах, кількість кажанів зросла – і в місті, і поза містом. Лилики стоять на вершині трофічної піраміди (якщо на хлопський розум, то ця піраміда відображає, хто кого пожирає). Летючих мишей уже майже ніхто не їсть - тільки птахи-хижаки, які є на самісінькому піку цієї піраміди. Отож, поїдаючи “увесь низ піраміди”, кажани акумулюють у собі хімікати (труять комах, а отруєних комах їдять лилики). Відповідно, тварина, яка набрала певну дозу, частково або зовсім втрачає здатність до відтворення. - Пане Тарасе, чому ви так тішитися з появи кажанів? Це означає, що людині від летючих мишей більше користі, ніж шкоди? - Однозначно – більше користі. Наведу факт, підтверджений науковими дослідженнями. Один кажан за ніч з’їдає від 500 до трьох тисяч комарів. Де багато кажанів, там значно менше комарів. - Я навіть чула поради від вчених-паразитологів: у місця, де є випадки малярії (а малярію переносять комарі), якимось чином заманювати, приваблювати летючих мишей... Але подейкують, що є кажани, які можуть самі переносити заразу – енцефаліт, пропасницю, бути джерелом сказу... - Звісно, кажани, як будь-які ссавці, можуть переносити інфекції. Але в Європі відомо лише два випадки загибелі людей від укусу летючої миші, а ще було з десяток укусів, наслідки яких вилікували. Ймовірність, що кажан вкусить – взагалі дуже низька, а те, що він є заразний – мікроскопічна. - Якийсь сміливий лилик вночі може потрапити через відчинені вікна у наше помешкання… - Буває… - Як поводитися? Тремтіти від жаху? Тікати з хати? - Не панікувати! І, зрозуміло, у жодному разі не брати “гостя” до рук. Якщо кажан на підлозі, можна його взяти на шуфлю і виставити за вікно. Якщо кажан сів, наприклад, на стіні, накрийте його банкою, підставте папір, зсуньте банку на папір, і тваринка опиниться у банці, закритій папером. Виставте цей “скарб” на підвіконня за вікном, і кажан відразу полетить. Але – увага: якщо у когось на горищі чи в підвалах “заведеться” кажан, нехай мені повідомлять: я відразу приїду, дам поради, допоможу. Можна телефонувати за номерами: 270-74-43, 8-067-947-59-13. - А з яких “мотивів” летюча миша може “влізти” у вікно? - В азарті полювання за комахами. - Ви так довго вивчаєте кажанів, що, мабуть, можете розповісти про те, що вас збентежило, про цікаві випадки “взаємин” цих тварин із людьми? - Випадків багато. Одна з останніх інформацій. На Прикарпатті знайшли найбільшу у Карпатському регіоні колонію – рідкісний вид кажанів – підковика малого. Це найбільша виводкова (?) колонія, тобто та, де вони розмножуються (може, ви знаєте, що самки і самці кажанів живуть зовсім окремо, спарювання у них відбувається тільки у сезон міграції. Вони тоді збираються у спеціальних сховищах, паруються, а потім знову розлітаються на цілий рік). Оце й була така колонія, і у ній знайшли альбіноса. Та ще й такого, що на весь світ відомі лише два випадки альбіносів цього виду. Люди, знаючи про кажанів з якихось розповідей-легенд, дуже бояться їх. Знаю жінку, в якої на горищі оселився кажан. Отож вішати прання на горище вона ходила у шапці і з тенісною ракетою в руці. Вона чула, що кажани заплутуються у волоссі, ну то готувалася їх відбивати. Коли мені це розповіли, я подумав, що жартують, але коли познайомився з нею, то довідався, що це правда… Звісно, треба бути обережними. Але пам’ятати: це насправді нешкідливі, а навпаки корисні тваринки. Не треба вірити мультфільмам-“страшилкам”, де кожен кажан – обов’язково вампір. Це все байки. Лиликів-вампірів лише три види (з 1000. – Т.В.). Вони живуть у Південній і Центральній Америці, а у нас їх точно нема. - Та все ж, люди не перестають вважати, що кажани заплутуються у людському волоссі. І я, чесно кажучи, розумію ту жіночку, яка одягала шапку, піднімаючись на своє “закажанине” горище. Якщо лилик заплутується у волоссі, то з якої причини? - Таке страшне повір’я є необґрунтованим. Скільки я шукав таких випадків, спеціально цікавився, ніхто такого не знає, жодного реального трафунку. Всі знають, що таке може бути, але реально ніхто не може вказати, хто таке мав. Але теоретично можна припустити, що таке може трапитися, якщо у жінки пишне волосся, пухнасте, і ультразвукові хвилі губляться в ньому. І кажан, можливо, не відчуває, що перед ним перепона. Тобто голову він “вловлює”, а волосся на ньому не відчуває, а тому, пролітаючи низько над головою, може зачепитися, а відтак і заплутатися у волоссі. - Це таємничі, мало досліджені Божі створіння. Вони чують те, чого нам не дано почути... - Це так, але в останні роки з’явилися спеціальні прилади, які дозволяють просунутися у дослідженні цієї групи тварин. З’явилися так звані ультразвукові детектори. Для чого вони? Як відомо, кажани орієнтуються у просторі за допомогою ультразвуку, нечутного для людини. Його діапазон лежить набагато вище від верхнього порога чутності людини. Ми його не чуємо, а кажани ним спілкуються, орієнтуються, виявляють комах, тобто “використовують” його, як мовиться, за повною програмою. Так-от, тепер з’явилися прилади, які вловлюють цей ультразвук і перетворюють у чутний для людини. Таким чином можна визначити вид кажана, кількість колонії і навіть куди летить зграя, що суттєво допомагає у дослідженні летючих мишей. |
|
Оля[10.08.09 14:30] До нас недавно в кімнату (вул. Наукова) вночі крізь відчинене вікно залетіло 2 кажани, який то був серед ночі пепеполох.Включили світло, як вони бідолаи почали один об одного битись, одне вилетіло за вікно, а друге шмигнуло в іншу кімнату і вцепилось за задню стінку м'якого крісла, заснуло. Яке воно штрашнюще,- словами не передати. До ранку вже ніхто не спав, вранці кликали сусіда, щоб якось дати раду з непроханим гостем. Пазурі в цього чудовиська такі цупкі, ледве відірвали від крісла і викинули за вікно. Тепер боїмось на ніч відкривати вікна - в ночі нестерпно жарко (будинок панельний), але від страху помирати тим паче не хочеться. Наступного дня за вікном всю ніч літали, шуміли своїми крилами та видавали специфічний пискливий звук, аж моторошно, ледве позасинали. Наступного дня, заглянули над вікном, а там двоє сплять тихим мирним сном, а щоб їм добре було, ми не спимо по ночах , а вони собі за цілий день висипаються і погостях шастають. Ось таких тепер маємо "симпатичних" сусідів - кажанчиків. як то кажуть батьків і сусідів не вибирають :) порадьте що нам з цим усім робити.
| ||||