|
||
17 МИТТЄВОСТЕЙ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
ПЕРШІ МІТИНГИ: Горбачовська перебудова та гласність зробила мітинги невід”ємною частиною останніх років існування Союзу. Перші мітинги в Радянській Україні стихійно виникають 1988-го року. 26 квітня у Києві відбулася перша демонстрація проти замовчування владою реальних наслідків Чорнобильської катастрофи. Учасників першого протесту розігнала міліція. Так було і у всіх наступних протестах. В жовтні 1990-го року почалися масові пікети Верховної Ради та протести у областях. В центрі Києва розпочали голодування студенти. Люди добивалися мітингами багатьох змін. Так у грудні 1991-го в країні провели референдум щодо збереження СРСР. Результати показали, що українці хочуть відокремитись від СРСР. А вже наприкінці 90-х мітинги стали даниною традиції. Протести були не такими масовими, а вимоги не такими гострими, як раніше. Однак у 2001 році, зі зникненням журналіста Георгія Гонгадзе, в Україну знову повертаються масові страйки. Вони стали початком того, що у 2004-му переросло в Помаранчеву революцію… З роками ейфорія пройшла....політики не змогли поділити портфелі. Розпуск Ради, перевибори, постійні розмови про коаліцію та опозицію. Ні для кого не таємниця, що останні два роки в Україні - затяжна парламентська криза. Однак народу, схоже байдуже. За 17 років незалежності люди перестали вірити політикам. На Майдан за ідею сьогодні просто так ніхто не піде. ЗМІНА ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ: Політична еліта, як така почала змінюватися з появою багатопартійності. Усі політичні партії, що виникли на початку 90-х, були національно-демократичними. Переважно їх очолювали колишні політв”язні. Був у нових партій і спільний ворог – комуністичний режим. Однак очищення від всього радянсько-комуністичного в Україні зупинилося на забороні радянської комуністичної партії. Але при цьому партійні посадовці, як були при владі, так і залишилися. Недаремно першим президентом України було обрано колишнього завідувача ідеологічним відділом ЦК КПУ Леоніда Кравчука. Українців з різних причин надали перевагу йому, а не колишньому політв’язню В"ячеславу Чорноволу. На сході України колишня партеліта досі непогано почувається. Натомість на заході все перевернулося з ніг на голову. У нас ті, хто за радянських часів були при владі нині політичні аутсайдери, а радянські вороги народу та їхні нащадки тепер зайняли нішу політичної еліти. Правда, способом життя та кількістю привілеїв сучасні можновладці мало чим відрізняються від радянських партійців. СВОБОДА СЛОВА: Партійна номенклатура, котра залишилася в Україні і після розпаду Союзу, звикла контролювати медіа і продовжувала робити це вже у незалежній україні. Такі способи, як позбавлення ліцензій, чи блокування рахунків швидко закривали роти пресі. Але з розвитком інтернету почали масово відкриватися новинні сайти такі, як “korrespondent», «FORUM», «Українська правда». Старі способи контролю на інтернет не діяли. От у журналістів і розв»язалися руки. Та влада , як бачимо на прикладі Георгія Гонгадзе, знайшла інші способи контролю. Зникнення журналіста чітко продемонструвало, що свобода слова в Україні – це лише ілюзія. Адже добре відомо: „хто платить гроші – той замовляє музику” і ця аксіома діє для більшості медіа країни. Справді, важко собі уявити як канал „Україна” критикує Ахметова, чи Януковича, або, як “5-й канал” котить бочку на Порошенка. Тож людям залишається одне – слухати всіх, аналізувати і вірити лише собі. УКРАЇНСЬКІ МІЛЬЙОНЕРИ: Жоден український мільйонер не успадкував свої гроші. Багато хто заробив перші тисячі на хвилі приватизації у 1990-х. Однак початок успіху більшості теперішніх мільйонерів — таємниця за сімома замками. Їх пов”язують з кримінальними угрупованнями. Закидають, що перші гроші заробили рекетом та крадіжками. Однак у кожного з них є офіційна версія стрімкого збагачення. За 17 років незалежності з радянських бідняків українці прорвалися до фінансового олімпу. Зараз Україна лідирує в списку мільярдерів Східної Європи та й в світовому переліку є вісім українців. За підсумком минулого року, загальний статок усіх мільярдерів країни становить більше 110 мільярдів доларів. Це у два рази перевищує прибуткову частину держбюджету. Список найбагатших українців очолює донецький підприємець Ринат Ахметов зі статком у 31 мільярд зелених. Він же є найбагатшим європейцем. За ним у першій п”ятірці Віктор Пінчук, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і Костянтин Жеваго. Серед товстосумів більшість банкіри та металурги. На Львівщині теж є свої товстосуми. У нас близько 20 доларових мільйонерів. За оцінками медіа у першій трійці Віталій Антонов у якого 815 мільйонів доларів, Петро Димінський у якого 610 мільйонів та Роман Шлапак, у якого 165 мільйонів доларів. Є серед мільйонерів Львівщини і виконувач обов”язків губернатора Микола Кміть, і колишній губернатор Петро Олійник, і Андрій Садовий - теперішній мер Львова. ЗАРОБІТЧАНСТВО Заробітчанство поглинає нас відтоді, як Україна стала Незалежною. Зрештою заробітки були і в Радянському Союзі. Тоді за довгим рублем їхали на БАМ, у Сибір та на далекий Схід. На нелегальні заробітки за кордон почали їздити у 90-ті через кризу, інфляцію і безробіття в Україні. У Міжнародній організації міграції підрахували, що офіційно на заробітках зараз близько 3 мільйонів українців. Але це офіційна статистика. За несміливими припущеннями наших співвітчизників, на заробітка до 7 мільйонів. І більшість на нелегальних заробітках — це люди віком після 36 років. До речі, за рік українці переказують рідним через кордон від 5 до 7 мільярдів доларів. Всіх їх країна колись відпустила, а тепер в самій країні бракує будівельників, слюсарів та інших спеціалістів робочих спеціальностей. Заробітчани повертатися не поспішають. МАТЕРИНСТВО В останні роки існування Радянського Союзу на догляд за дитиною матері давали рік, потім вона повинна була повернутися на роботу. Навіть цей рік для СРСР був значним прогресом, адже перші декретні віпустки в Радянському Союзі були 4 місяці. Як у незалежній Україні, так і на усьому пострадянському просторі народжуваність стрімко почала падати, і з часом заговорили про демографічну катастрофу. От і залишилося з 52-х мільйонів українців, лише трохи більше 47 мільйонів. Щомісячні виплати поступово почали рости лише з другої половини 1990-х. Для порівняння: з 16 гривень на місяць 10 років тому дійшли до 400 тепер. Одноразова допомога при народженні дитини теж суттєво зросла. Від 600 гривень у 1996 до 8 тисяч тепер. Народжуваність поступово почала зростати. Найкраща в країні ситуація останні 5 років на Закарпатті. Поки що це єдиний регіон в Україні, де почали фіксувати перевищення народжуваності над смертністю. Найгірша ситуація в Донецькій області – там на двох померлих припадає лише один новонароджений. МУЗИЧНА МИТЬ Зміни у культурно-мистецькому житті почали відбуватися швидше , ніж відбулось офіційне оголошення незалежності України. Ще наприкінці 80-х років, під впливом загального опозиційного музичного руху, що прокотився республіками СРСР, почали з являтися групи, які різко відрізнялися від усього, що було дозволено до того часу. Основна їх відмінність — гострі соціальні тексти і ідея національного відродження. Але лише наприкінці 90-х років український шоу-бізнес як такий набув певних характерних ознак, які формуються до сьогодні, і на які сильно впливає як російський шоу-бізнес, так і бажання сподобатись Заходу. За таких обставин лише одиниці змогли якісно вирізнитись поміж загальної маси виконавців. Окрім того, з приходом незалежності почали з являтися українські незалежні радіостанції, зникли музичні обмеження і застереження, світова музична продукція на аудіо- і відеоносіях без перешкод потрапила до України, і слухачі та глядачі нарешті змогли вибирати що і кого слухати і любити. МЕДИЦИНА Розпад Радянського Союзу на медицині відбився чи не найболючіше. Медична галузь, яка всі роки фінансувалася великою державною машиною, була неготова до фінансової нестабільності часів ранньої незалежності. Постійний брак державних грошей медицину, яка в Україні досі є офіційно безкоштовною, перетворив на платну по-українськи. На початку 90-их раптово з медзакладів зникають усі медикаменти. І хворі українці навіть банальну зеленку та бинт змушені купувати за власні кошти. Медикам це здебільшого припало до душі. Аптекарі пропонують їм співпрацю і лікарі впевнено скеровують пацієнтів саме до тих фармацевтів, які допомагають їм фінансово боротися з грошовими проблемами. За допомогу медикам водночас доплачують і самі пацієнти. При чому такса з кожним роком тільки збільшується. Навчилися заробляти медики і на лікарняному майні. У середині 1990-их у лікарнях чи поліклініках спокійно починають співіснувати власне медичні заклади та різного роду установи — від державних структур до приватних магазинів. Розпродувати по-тихеньку почали і медичні санаторії, які вже за кілька років відродилися, або чиїмись приватними садибами, або ж готелями чи відпочинковими комплексами. У 2000 році українську медицину спрбували реформувати — зокрема розпочався експеримент із сімейними лікарями. Задум хороший, але українська реальність виявилася сумнішою. З”ясувалося, що українці потребують вузькоспеціалізованої медичної допомоги, а не загальної профілактики захворювань, яку може надати сімейний лікар. Дається взнаки і кадровий голод. Платний вступ у медзаклади зробив своє. Студенти, які витратили на навчання кілька десятків тисяч доларів не хочуть бути рядовими терапевтами у сільських амбулаторіях чи районних поліклініках. Утім хірургами, гінекологами чи анестезіологами у столичних клініках можуть бути не усі. ОСВІТА 1990 рік — суспільно-політичні зміни, які відбувалися в Україні, безпосередньо відбилися на системі освіти. У 90-му році значна частина школярів у перший клас пішли зі значками жовтенят, а от закінчували перший рік навчання у школі вже зі значками синьо-жовтого прапора. Загалом цей рік переламав ідеологію шкільного навчання. Змінювалися національні герої, пріоритетні поети та письменники. Замість квітів до пам”ятника Леніну, букети почали носити до пам”ятників Шевченкові. Кожен новий міністр освіти вирішив приносити щось нове у саму систему. Так у 2000 році найвищим балом стала “дванадцятка”. У 2005-му у міністерських чинів зародилася ідея, аби учні навчалися 12 років, замість звичних 11. А торік школярам приготували ще один сюрприз — замість випускних та вступних іспитів — незалежне тестування. Змінилася за часи незалежності і вища школа. Замість робітничих професій на перший план виходять юристи, економісти, медики. Навіть вчительська професія втрачає свою популярність. Правда, останніми роками є тенденція до розумних змін. Україна приєдналася до Болонського процесу, який закоренілі радянські стереотипи має реформувати у нормальну європейську освіту. Зроблені перші кроки до того, щоб наші дипломи нарешті визнавалися Європою. МІНІМАЛЬНА ЗАРПЛАТА зі здобуттям незалежності, незалежними від людських потреб стали і зарплати. Злидні та безгрошів”я переслідували буквально кожного. Ціни в магазинах почали різко рости, дорожчали і комунальні послуги. Паралельно з рублями в обіг ввели купоно-карбованці, люди ходили з повними кишенями фантиків, які фактично нічого не коштували. У деяких установах навіть зарплату про всяк випадок видавали щотижня, аби до кінця місяця не знецінилась. При цьому на підприємствах гроші не отримували місяцями. В гіршому разі зарплату видавали продукцією, скажімо, лампочками. До речі, мінімальна зарплата у 1996 році в Україні була встановлена на рівні 15 гривень — це було тоді трохи більше 7 доларів. За ці гроші можна було закупити їжу на родину з трьох людей лише на тиждень. Та й сьогодні мінімальна зарплата далека від ідеалу. З початку цього року її встановили на рівні 525 гривень. На цю зарплату теж прохарчуватися нелегко. На папері її отримують сотні тисяч українців, а реально живуть на ці гроші лише найнезахищеніші. Адже з початком незалежності, коли, ховаючись від податків, бізнес відразу пішов в тінь. Тож 500 гривень на папері і кілька тисяч у конверті — це сьогодні не дивина. ДЕФІЦИТ На відсутність товарів у магазинах нині не поскаржишся. Купити можна все — були б гроші. Що таке дефіцит усі вже призабули. Однак ще 17 років тому це явище було добре знайоме радянським людям. З розвалом Союзу в Україні валилося все, підприємства не готові до ринку закривалися, колгоспи розвалювалися. Полиці магазинів, як були порожні, так і залишалися. Країну захлеснула інфляція. Якщо ще до розвалу Союзу у людей були гроші, але не було, що за них купити. То з незалежністю не стало ані грошей, ані товарів. Щоб хоч якось нормалізувати ситуацію, товари першої необхідності продавали по талонах. Зарплати в доларовому еквіваленті становили до 10 доларів, а в купоно-карбованцевому вимірювалися мільйонами. Аби вижити, одні починають брати хабарі, інші дають їх, аби отримати необхідний дефіцитний товар чи особливу послугу. Саме дефіцит породив хабарництво та корупцію. Доки народ бідував, на кризі наживалися ті, у кого була влада - тепер вони виросли і ми називаємо їх олігархами. Сьогодні ж за гроші можна купити все, але не всім. Для мільйонів українців м”ясо — це розкіш, як і новий одяг. В Україні — країні контрастів, жебракують пенсіонери, а підлітки їздять на крутих авто. ХАБАРНЦТВО Про хабарництво можна сказати, що воно було завжди. Тож навіть з розпадом Союзу це явище для нас не стало чимось зовсім новим чи несподіваним. Радянські люди добре знали, що для того, аби отримати такий бажаний, але дуже дефіцитний товар, треба добре жити з продавцями чи представниками тодішніх торгівельних спілок. І коли система почала розвалюватися, від так катастрофічно почало бракувати грошей у сфері медицини, освіти — працівники цих галузей почали шукати виходу із власної економічної кризи. Хабарництво набирало неймовірних обертів. Спочатку це були пакети з дорогими коньяками чи цукерками, а згодом конверти із грошовим еквівалентом своєї вдячності. Але це на нижчому рівні. На вищому в той час беруть тисячі чи навіть сотні тисяч — за надання дозволів на роботу, за сприяння у розвиткові бізнесу і за землю. Українська земля — це те, на що багатії і досі не шкодують грошей. У цей момент на державному рівні одну за одною розгортають програми боротьби з корупцією, створюються цілі підрозділи з тих, які борються з хабарниками. У 1995 році чинності набирає закон про боротьбу з корупцією. Утім борці з хабарництво не можуть похвалитися особливими результатами своєї роботи. Час до часу показово вони ловлять на гарячому дрібних чиновників з кількома сотнями доларів у конверті. І це в той час, коли народні депутати вже навіть не у кулуарах, а напряму заявляють про те, скільки коштує той чи інший законопроект. Цього року борці з хабарництвом зробили певний прорив у своїй роботі. Заявили, що у Криму піймали хабарника з рекордним “чорним заробітком” - три мільйони гривень. Будемо сподіватися тільки, що це не черговий показовий виступ, а реальний поступ у чесній роботі. ВАЛЮТА У радянські часи валютні операції були поза законом. За обмін іноземних грошей тоді навіть розстрілювали. Та Україна стала незалежною і правила почали діяти інші. Валютчики, або міняйли, вийшли з тіні і спокійно займалися своєю роботою, найчастіше біля ринків чи готелів. Сьогодні обмінними пунктами вже нікого не здивуєш. 10 січня 1992 року Нацбанк України на зміну радянському карбованцю ввів в обіг купони багаторазового використання. Так українці почали користуватися одразу двома грошовими одиницями — купонами, якийми розраховувалися за продовольчі та промислові товари, і радянські рублі, якими ще можна було розраховувати за комунальні та інші платежі. Прирівняли обидві грошові одиниці — один до одного. Правда, купони у перші місяці чомусь вважали більш цінними. Спочатку планувалося, що купони в Україні проіснують 4-6 місяців. Але користувалися ними українці до 1996 року. До цього часу усі українці могли відчути себе мільйонерами. Увесь удар інфляції купони взяли на себе. 25 серпня 1996 року згідно з указом тодійшнього президента Леоніда Кучми відбулася грошова реформа і на зміну купонам прийшла гривня. Правда, за словами фахівців, причиною затяжної економічної кризи в Україні став саме купон, а точніше запровадження примусового його курсу до долара. Як наслідок - велика частина коштів пішла у тінь, корупція у державному апараті розрростається до неймовірних обсягів, виробники перевитрачають на експорті, а капітал пливе закордон. Сьогодні аналітики помилкою вважають і формальне прив”язання гривні до долара, який поступово слабшає на світовому ринку і тягне за собою і українські гроші. Натомість євро тільки міцнішає. ПРОМИСЛОВІСТЬ Коли Україна стала незалежною здавалося, що робити бізнес з українцями захочуть всі. Однак, недосконале законодаство відштовхувало інвесторів. А радянська система, коли кінескопи для телевізорів роблять в Україні, а корпуси в Росії, практично зруйнувала вітчизняне виробництво. Різко зав”язати нові зв”язки з Заходом замість союзних не вдалося. Там більшість українських товарів виявилась неконкурентоспроможними. Зрештою заводи почали зупинятися. Підприємства не вміли працювати в умовах ринку. Держава намагалася заробити гроші на збільшенні податків, але це лише загнало підприємців в тінь, з якої, до слова, вони не можуть вийти до сьогодні. А іноземні фірми, розпочавши діяльність в Україні, невдовзі змушені були її згорнути через високий рівень корупції та нестабільність урядової політики. Прогрес у розвитку економіки почали фіксувати лише у 1996. Тоді уперше стався приріст валового національного продукту. Україна таки спромоглася взяти під контроль власну економіку. На початку цього року ми вступили у СОТ. Україна отримала одночасне покращання умов торгівлі з 151 країною світу. ПРИВАТНИЙ БІЗНЕС Наприкінці 1980-их приватний бізнес вважався злочином. А тих, хто в радянські часи намагався освоювати цю справу, називали не інакше як спекулянтами і злочинцями. Точки, де вели свій бізнес перші приватні торгівці, постійно перевіряли і розганяли. Утім, навіть попри це, дами партійних босів і собі нерідко користувалися послугами спекулянтів. Доступ до закордону мали не усі, а у спекулянтів, яка не яка, але товарна різноманітність. 1990-ті роки приносять нові правила. З розпадом радянського союзу, “гнилий капіталізм”, як називали його радянські партійні лідери, все більше приживається на теренах України. І поки прилавки українських магазинів пустіли, мало не кожен третій українець пробує свлї сили у приватному бізнесі і асово вивозить до сусідніх Польщі та Румунії власні товари і привозять звідти чужі для нас жуйки, джинси, лосини, ну і просто шалено модні, шкіряні куртки. Так поступово в українських містах та містечках помирали великі універмаги та гастрономи, натомість з”являлися намети, лотки, ятки із найрізноманітнішими товрами іноземного походження. Спочатку хаотичні торгові ряди з часом більш підприємливі оргіназували у базари та ринки і пропонували свої послуги торгівцям у якості даху. За таких виключно українських умов становлення капіталізму, вижили звісно не усі, але у бізнесі, як і інших сферах діяльності — головне правило — правило джунглів — виживає той, хто сильніший. І частина тих, які колись мало не в руках тягали сумки в клітинку із різними турецькими чи тайландськими товарами, успішно їздять на дорогих іномарках і вже навіть забули, на чому заробляли першу сотню чи тисячу. ТРАГЕДІЇ Почнемо з шахт. На початку 1990-х обладнання там морально і фізично застаріло. Замінити його не могли, через економічну кризу. Гинуло все більше гірників. Якщо в радянському союзі 4 мільйони тонн вугілля коштували життя одного гірника, то в перші роки незалежності вже на кожен мільйон тонн був один загиблий шахтар, тепер мільйон тонн вугілля коштує два шахтарські життя. За смертністю на шахтах Україна друга в світі після Китаю. Найбільша аварія часів незалежності сталася минулоріч на шахті імені Засядька. Тоді загинув 101 гірник, 167 шахтарів опинилися в лікарнях. Вражає маштабами та кількістю жертв і Скнилівська трагедія. У Львові на авіашоу, пілоти, виконуючи наказ керівництва, пролетів над публікою, не справився з керуванням і впав у натовп. Загинули 77 людей, 500 визнані потерпілими. На цей час покарання у в”язниці відбуває лише пілот Володимир Топонар, решта причетних до трагедії амністували, або виправдали. А вибухи на складах боєприпасів у Новобогданівці? Вони почали лунати в 2004 році. У результаті загинули дві люди, 149 - були поранені. У травні 2006 там спалахнула пожежа — вибухи лунали тиждень, загинуло 5 людей. Останній вибух був в квітні цього року. Тоді постраждали три співробітники МНС. Склади досі не розформовано, надзвичайники попереджають про можливість повторних вибухів. Справжньою карою для україни стали ще й постійні повені. Зараз ми пожинаємо плоди безконтрольної вирубки лісу впродовж усіх років незалежності. Наймаштабніша повінь ще зовсім свіжа у нашій пам”яті. ЗНАКОВІ ПОДІЇ Перше, з чим почали асоціювати Україну після розвалу Радянського Союзу, стала Чорнобильська трагедія. Її масштаби вражають досі. Не зважаючи на те, що реактор на ЧАЕС вибухнув ще у 1986 році, за 5 років до розвалу Союзу, реальні факти почали оприлюднювати лише після 1991-го. І саме у часи незалежності роботу ЧАЕС таки зупинили. Також Україну асоціюють і з “Помаранчевою революцією”. У 2004-му, коли свавіллю тодішньої влади не було меж, коли результати виборів безсоромно підтасовували, коли журналісти зникали через вільнодумство...люди не витримали. Народ поїхав в Київ на майдан. Країна розкололася на два табори... Лише дивом вдалося уникнути розпаду України. Однак, тоді світ побачив, що українці можуть добитися свого. До речі, помаранчева революція очолила десятку наймасовіших подій за 17 років незалежності. У першій “п”ятірці” рейтингу також Візит Папи Римського до України, концерт Пола Маккартні, святкування 750-річчя Львова та Євробачення-2005. До речі, останнє в Україну привезла співачка Руслана, перемігши на Євробаченні-2004. І з нею у світі також асоціюють Україну. Її дикі танці у Стамбулі показали цілому світу, що українці здатні показати шоу Європейського рівня. Наші спортсмени теж на багато що здатні. Всьому світу відомі брати Клички. І Віталій, і Володимир є за різними версіями чемпіонами світу з боксу. Футбольне обличчя України - Андрій Шевченко. Англійський “Челсі” заплатив за нього 30 мільйонів фунтів стерлінгів. Наші політики теж багато чим відзначилися. Помаранчева революція познайомила світ з українськими політиками. Ющенко і Янукович, схоже, досі є для світу втіленням української політики. А на прем”єрку Юлію Тимошенко навіть президент Франції Ніколя Саркозі “запав”, жіноче обличчя української політики не могло не зачарувати француза. |
|
| ||||