|
||
Спорт. Стрільба з луку: Маркіян ІВАШКО: «Моя неприязнь до Пекіна не вплине на олімпійський результат»
Непогода не може стати йому на заваді. “Він по-спортивному впертий і наполегливий, адже у нього є мета – перемагати, - пишається учнем Віктор Міненко. – Кожен згаяний без тренувань день віддаляє Івашка від мети. Тому дисципліна для Маркіяна – це святе. Він ніколи не запізнюється на тренування, все в нього завжди йде за планом”. - На свій день народження ви подарували собі срібну медаль чемпіонату Європи... - “Срібло” – непогано, але краще було б подарувати собі “золото”. Правду кажуть, апетит приходить під час їди. Якщо б перед чемпіонатом Європи у мене запитали, чи радітиму я, якщо виграю срібну медаль, я б, не задумуючись, сказав, що так. Але тепер своє друге місце я вважаю поразкою у фіналі. Мені навіть більше до вподоби “бронза”, ніж “срібло”, оскільки бронзову нагороду виграють у додатковому поєдинку, а срібна – це наче приз за поразку в головній дуелі. - Ви програли фінал багаторазовому чемпіону Європи Бальжиніму Циремпілову. На вас не тиснули його титули? - Титули, попередні досягнення не мають на мене жодного впливу. Мені психічно складніше стріляти зі слабшими суперниками: коли на рівні підсвідомості недооцінюєш суперника, сам починаєш помилятися. А на боротьбу з сильними налаштовуєшся по-максимуму. Цього разу переміг Циремпілов, тому що зміг налаштуватися на боротьбу краще і виконати все безпомилково. Сьогодні він найкращий на континенті. Я ж помилився. Так буває у спорті. Мені важко виділити якусь одну причину невдачі: втома, незадоволення після провальних командних змагань, а в певний момент не вистачило концентрації – я помилився у третій серії пострілів. До і після того показав результат нарівні з Циремпіловим – поступався йому лише двома очками і мав непогані шанси поборотися за перемогу. Не вистачило фарту – елементарного спортивного везіння. До всього “букета” причин можна додати ще й поламку лука.т Коли у ньому заклинює якась деталь, це для стрільця те саме, що надірвана струна скрипки для скрипаля. - Зовсім недавно ви змінили зброю. Перед Олімпіадою на такий крок мало хто наважується... - Зміна зброї – доволі болісний процес. Однак, гадаю, це виправдає себе: без таких змін прогрес неможливий. Ми вирішили піти в ногу з технологіями і випробувати корейський лук, зброю, з якої стріляють багато світових лідерів. Його виготовлено за цікавою технологією: рукоятка з карбону, намотаного на сталевий каркас. У цієї зброї є все, що найбільше цінують лучники. Всі системи лука – плечі, рукоятка, стабілізатори – працюють з однаковою точністю від пострілу до пострілу. Це лише збоку може здаватися, що лук – доволі проста зброя. Насправді ж до його виготовлення залучено складні технології, над кожною “дрібницею” працюють цілі групи вчених. Попереднім луком я відстріляв майже весь олімпійський цикл, завоював з ним ліцензію. А оскільки забобонів не маю і не вірю в “щасливу” зброю, то наважився на зміну лука доволі легко. - На кого з суперників на Олімпіаді слід звернути особливу увагу? - Найбільший мій суперник – я сам. Якщо спортсмен зможе перемогти себе і якісно виконати свою роботу, будь-які суперники навряд чи зможуть завадити перемогти. Щодо корейців, яких щоразу називають непереможними, то я вважаю, що в особистій першості не вони будуть претендентами на перемогу. Це показала минула Олімпіада. Хоча командою, звичайно, вони дуже сильні. - До олімпійської збірної ви потрапили з третьої спроби. На Ігри в Сідней та Афіни виборювали ліцензії, але на змагання їхали інші... - У 2000 році я за результатами мав брати участь в Олімпіаді, але мене не включили до команди. А до Афін не поїхав через об’єктивні причини – був далеким від найкращих кондицій. Звичайно, неприємно, що мене проігнорували перед Іграми в Сіднеї, але таке життя. На той час тренери вважали, що вчиняють правильно, в них були свої аргументи: вони довірили представляти країну досвідченому спортсменові, а я на той час був ще надто молодий. - Вам уже доводилося змагатися в Пекіні? - Так, на передолімпійському тижні випробовували майбутню арену змагань. У Пекіні мені не дуже комфортно: це великий вулик, де в постійному русі перебуває величезна кількість маленьких і галасливих людей, які спілкуються специфічною мовою. Якось я мав необережність піти на базар, а коли вийшов звідти, то на мені від синців живого місця не залишилося. Коли ти проходиш повз продавця і не звертаєш увагу на його товар, він ображається і намагається тебе затримати, хапаючи за руки. Я ледь вийшов з того базару... Тобто від столиці Піднебесної я не в захваті. Загалом, від великих міст ніколи не отримую задоволення, мені подобаються камерні тихі містечка. Але моя неприязнь до Пекіна не вплине на мій результат на Іграх. |
|
| ||||