|
||
Казка про чотири мільярди
Щоправда, тепер шматок святкового торта мав би бути більшим, аніж раніше. Якщо попередня урядова субвенція становила п’ять десятків мільйонів гривень, то цього разу апетити симпатиків міста Лева досягли небачених висот – чотири мільярди гривень. Принаймні про намір попрохати виділити місту таку суму заявив у п’ятницю в.о мера Зеновій Сірик. Найцікавіший момент – той ресурс, звідки можуть надійти ці гроші. А джерело їх дуже просте: за словами пана Сірика, після приватизації “Криворіжсталі” держава отримала немалі кошти, серед яких знайдеться і дещиця для Львова – якихось чотири мільярди гривень. Нагадаємо, “Криворіжсталь” продали за 24,2 мільярда гривень. Відтак дуже сумнівно, аби місту Лева виділили шосту частину суми від надходжень “приватизації сторіччя”. Як зазначив пан Сірик, уже тривають переговори з профільним міністерством – йдеться про Міністерство архітектури та будівництва, яке очолює львів’янин Павло Качур (до речі, однопартієць Зеновія Сірика по “НСНУ”). Щоправда, наразі в. о. міського голови не говорить, якого рівня успіху в цих перемовинах уже досягнуто. Звідки ж узялася сума в чотири мільярди? За словами Зеновія Сірика, саме стільки становить необхідний мінімум, який міг би перетворити Львів на місто східноєвропейського рівня. Такі кошти необхідні для того, щоб провести капітальну реконструкцію 280 будинків у центрі міста, причому будівель не лише на площі Ринок, а й на прилеглих до неї територіях Львова. За словами пана Сірика, у районі вулиць Лесі Українки – Вірменської досі немає відповідної каналізації, відтак ремонти там мали б проводити найбільш радикально. А коштів, виділених урядовою субвенцією до 750-річчя Львова, вистачає лише для того, щоб косметично підрихтувати місто до святкування, але аж ніяк не для того, щоб здійснити повний капітальний ремонт будинків. Згідно з розрахунками пана Сірика, для капітального ремонту кожного будинку потрібно приблизно 20 мільйонів гривень – звідти й набігла така сума. У свою чергу, як розповів президент благодійного фонду “Збереження історико-архітектурної спадщини Львова” Андрій Салюк, “близько трьох років тому ми орієнтовно підраховували, скільки коштів необхідно для впорядкування історичної забудови Львова разом із комунікаціями. Вийшла цифра близько двох мільярдів доларів. Безумовно, чотири мільярди гривень кардинально вирішили б ситуацію, але за однієї умови – якщо ці гроші надходитимуть упродовж не одного, а декількох років. Адже таких робіт не виконують терміново, аби лишень освоїти кошти. А якщо ми почнемо освоювати кошти так, як ті, що надходять на святкування 750-річчя, якщо нам дадуть на рік десять мільярдів і скажуть: “Зробіть Львів”, – то ми просто знищимо його. Місту дуже потрібні гроші, але це має бути нормальна багаторічна програма, із залученням спеціалістів з Європи й України, аби провести реконструкцію на найвищому рівні”. Як зазначив пан Салюк, він підтримує “будь-яку пропозицію щодо фінансування реставраційних робіт”. Але додав, що домагатиметься, щоб ці роботи виконували тільки кваліфіковані реставратори. “Тому що нині ситуація щодо реставрації міста до 750-річчя мені не зовсім подобається, – пояснив він. – Її роблять не кваліфіковані спеціалісти і не згідно з технологіями реставрації”. Скільки ж потрібно Львову для повного ремонту? Якщо взяти площу Ринок включно з палацом Бандінеллі, то суми виглядатимуть так: кожен із 44 будинків потребує втручання. Варто пам’ятати, що на палац Бандінеллі витрачено майже дев’ять мільйонів гривень, інші об’єкти коштуватимуть приблизно по п’ять мільйонів кожен. Як гадає Зеновій Сірик, Львів “відробив би” для держави чотири мільярди сповна – адже це стало б справжньою інвестиційною знахідкою, і прибутки за туризм покрили б витрати. Втім, схоже, що всі намагання поділити шкуру ведмедя розбились об доволі гостру реакцію пана Качура. “У пана Зеновія дуже “скромні” апетити, – заявив він учора “Газеті”. – Адже залишок від відшкодування становить 19 мільярдів 900 мільйонів гривень. Тому він міг би попросити й більше. Такий розподіл коштів є неможливим”. Отож, усе було б так гарно, а сталося, як в анекдоті про слона – мовляв, чи міг би він з’їсти тонну бананів? З’їсти то з’їв би, але хто ж йому дасть? Хоча виділити гроші від “приватизації сторіччя” могли б. Виділити на конкретні та потрібні державі речі, які можна було б “відчути та спостерігати”. Бо складається ситуація, коли влада виконала майданні обіцянки, реприватизувавши металургійний гігант, а тепер, мовби не повіривши, що це вдалося, не знає, куди ж скерувати виручені від продажу кошти... |
|
| ||||