|
||
Живий ланцюг проти СНІДу
Спробу привернути увагу до проблем СНІДу вчора, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, зробили студенти двох університетів – медичного та Львівського національного. Вони організували живий ланцюг на вул. Пекарській. На жаль, акція, участь у якій, за планами організаторів, мали б узяти близько 100 осіб, не знайшла належної підтримки. Хоч і проводили її під час обідньої перерви, за руки взялися лише близько 20 осіб. Іван Кравчук, один з організаторів акції, голова Студентського братства медичного університету, пояснює це насамперед пасивністю молоді. “Ми розклеювали афіші, розповідали про акцію, – зазначив він. – Можливо, дехто справді поспішає на пари, інші вважають, що ця проблема особисто їх не стосується”. В Україні офіційно зареєстровано понад 60 тисяч ВІЛ-інфікованих. Щомісяця долучаються 800-900 хворих. Мар’яна Служинська, виконавчий директор благодійного фонду “Салюс”, запевняє, що реальна кількість значно більша: “За оцінками експертів міжнародної організації UN AIDS, в Україні ВІЛ-інфікованими є приблизно 1% дорослого населення, тобто близько 400 тисяч осіб. Це не є однозначні, радше оціночні дані, проте реальна цифра насправді значно більша, аніж офіційна”. У Львові, за статистикою, близько 420 ВІЛ-інфікованих. За словами Мар’яни Служинської, 70% із них – ін’єкційні наркомани. Львів наразі вважають досить благополучним містом, на відміну, скажімо, від Донецька, де зареєстровано понад 16 тисяч ВІЛ-інфікованих. Україну визнали державою, яка найбільше постраждала від ВІЛ/СНІДу у Східній Європі. У річному звіті ООН повідомляє, що кожен сотий дорослий українець є носієм ВІЛ-інфекції. Серед офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих 8,2% – діти до 14 років. Хворими на СНІД є понад 3 тис. громадян України, з них понад 100 – діти. За останні п’ять років кількість випадків ВІЛ-інфікування зросла у 20 разів. Учорашній живий ланцюг, за словами Івана Кравчука, мав би привернути увагу громадськості до такої великої соціальної проблеми, як СНІД і наркоманія. “Аби люди звернули увагу, зупинилися і, можливо, замислилися над цими проблемами, – зазначив він. – Ми також проведемо спеціальні лекції у школах і ВНЗ. 5-7 грудня організуємо три вечірки, під час яких влаштуємо відповідні конкурси. В такий спосіб дотепно та цікаво порушимо важливі питання. Бо одна річ, коли тобі читають лекцію, і зовсім інша – коли береш участь у конкурсі”. Ставлення інших людей є однією з найбільших психологічних проблем для ВІЛ-інфікованих. Микола Шинал, соціальний працівник, розповідає: “Особисто я ніколи не проходив тест, лише маю намір це зробити. Я не знаю, яким він буде. Для мене найважче – страх, що моя сім’я, в разі позитивного результату, може відвернутися від мене. Як соціальний працівник я щодня зіштовхуюся з цими проблемами, проте не можу бути вільним від думки оточуючих. Колись мене просто запитали: чому займаюся цією роботою, чи, бува, не хворий? У мене не вистачило сміливості відповісти, що я не знаю. Я сказав: “Ні”. Ще однією проблемою для ВІЛ-інфікованих є відмова від медичної допомоги. Дуже часто медики відмовляються надати допомогу. Микола Шинал вважає, що насамперед через незнання. “Лікарі шукають часами просто неймовірні причини, аби відмовити у звичайній медичній допомозі, – зазначив він. – Часом медики не відрізняють ВІЛ від СНІДу. Крім того, у нас фактично ніхто не зберігає таємницю діагнозу. В моїй практиці були випадки, коли людина лежала в лікарні, а про її діагноз решті хворих розповіла санітарка”. До речі, серед знайомих пана Миколи є людина, яка вже 21 рік знає про свій діагноз і живе повноцінно. Проте у важких випадках необхідний спеціальний лікувальний комплекс – ЛРВ-терапія. Його вартість – 21 тис. грн. на рік. |
|
| ||||