|
||
“Ми просто боялися виходити на поле” |
 |
– Під час однієї з зустрічей ти говорив, що тобою зацікавилося чимало клубів з Росії та України. Чому обрав саме “Чорноморець”?
– З Одеси надійшла конкретна пропозиція від головного тренера “Чорноморця”. Тут мене хотіли бачити найбільше. Коли приїхав на декілька днів в Одесу, познайомився з колективом, оглянув базу. Мені дуже сподобалося місто, непогано прийняли в команді. Тому, вирішуючи остаточно, практично не вагався й обрав “Чорноморець”.
– Сергію, як пройшла адаптація в новому клубі?
– Адаптації як такої практично не було. Я не мав нагоди відразу підписати контракт із “Чорноморцем” і виступати за команду. Для того, щоб уникнути претензій керівництва “Карпат”, слід було дочекатися, доки виповниться 23 роки. Тренувався з командою, набирав оптимальну форму. Коли настав час – підписав угоду, тож безболісно ввійшов у колектив. Благо, що багатьох теперішніх одноклубників знаю ще з часів виступів за юнацьку та молодіжну збірні України.
Умови, які клуб створив для підготовки футболістів, мене цілком задовольняють. База розташована на березі моря, є два тренувальних поля, басейн. Себто створено всі необхідні умови для праці та прогресу.
– Наскільки жорсткою є боротьба за місце в основному складі “Чорноморця”?
– Семен Альтман усім дає змогу проявити себе. Тобто в одній грі на поле виходять одні люди, а в іншій – зовсім інший склад. У стані “Чорноморця” зібралося чимало кваліфікованих футболістів, багато амбіційної молоді, яка прагне грати. Тому на тренуваннях і під час матчів потрібно повністю віддаватися грі. Звісно, доволі важко потрапити в “основу”.
– Яке завдання поставлено перед командою у цьому сезоні?
– Завданням на цей сезон є потрапити у п’ятірку найкращих команд України.
– Підтримуєш стосунки з “карпатівцями”?
– Звісно. Приїздив до Львова, зустрічався з хлопцями. Щиро кажучи, сумую за Львовом і “Карпатами”. Про колишніх одноклубників у мене залишилися лише приємні спогади.
– Яке враження склалося від виступу “Карпат” у першій лізі?
– Враження у мене двояке. Мабуть, невиразна гра “Карпат” є провиною всього колективу – починаючи від працівників клубу й завершуючи футболістами. Неприємно було читати інтерв’ю теперішнього наставника “зелено-білих” Юрія Дячука-Ставицького, в якому той звинувачував Тараса Кабанова, Сергія Мізіна, Ярослава Хому та мене в тому, що ми не хотіли грати у Львові. За словами Юрія Михайловича, головним чином ми є винуватцями пониження “Карпат” у класі. Це його власна думка... Перечитавши це інтерв’ю, я просто розсміявся. У кожного – своє бачення цієї проблеми... Як на мене, то у кризі “зелено-білих” винуваті і працівники клубу, і гравці. Безумовно, Львів заслуговує на представника у вищій лізі. Мене доволі часто здивовано запитують, як таке могло статися. А мені самому досі не віриться, що така команда, як “Карпати”, “вилетіла” з вищої ліги.
– З огляду на теперішній склад “Карпат”, можна говорити про повернення команди в елітний дивізіон?
– Думаю, що так. Нині “зелено-білим” бракує елементарного везіння та стабільності. Команда вдало грає з лідерами першої ліги, натомість невиразно – у себе вдома з середняками і навіть аутсайдерами. Не вистачає “Карпатам” і прихильності фортуни – доволі часто львів’яни пропускають гол на останніх хвилинах матчу. Перше коло покаже, чи здатні “Карпати” вже за підсумками цього сезону повернутися у вищу лігу. Якщо команда завершить перше коло принаймні на п’ятому місці, то, гадаю, тоді вона повернеться в елітний дивізіон.
– Мирон Маркевич в одному з інтерв’ю “Газеті”, яке він дав одразу після звільнення Валентина Ходукіна з посади головного тренера команди, заявив, що “Карпати” не потребують тренера, оскільки всі функції виконує президент. Як можеш прокоментувати слова екс-наставника “Карпат”?
– Із Мироном Богдановичем повністю погоджуюся. Він є авторитетним тренером і завжди має власну думку. Стосовно Валентина Михайловича, мені здається, що з ним повелися несправедливо. Валентин Ходукін є коректною та культурною людиною. А теперішні керівники клубу його, так би мовити, “кинули”. Він не підходить цьому колективу. В “Карпатах”, мабуть, мають працювати такі люди, як Дячук-Ставицький. Юрій Михайлович – добрий організатор. Але не можна бути добрим організатором і тренером водночас. Якщо постійно “розпилятися”, то це не призведе ні до чого доброго.
– Усе-таки, як ти оцінюєш тренерські здібності Юрія Дячука-Ставицького?
– З мого боку дещо некоректно оцінювати його роботу. Він свого часу працював пліч-о-пліч з Мироном Маркевичем. Дячук-Ставицький у ролі помічника головного тренера досягнув певних позитивних результатів. Але не впевнений, що він підходить для посади головного тренера. Можливо, йому більше б пасувала робота тренера молодих футболістів – там, гадаю, зумів би налагодити тренувальний процес. Інша річ – дорослий колектив, який потребує амбіційного й авторитетного наставника. Не хочу сказати, що Дячук-Ставицький не володіє цими якостями. Але він завжди був другим тренером команди, тому йому буде важко працювати на посаді головного.
– Повертаючись до тих часів, коли ти ще грав за “Карпати”, розкажи, як поводив себе Петро Димінський після невдалих матчів “Карпат”?
– Як правило, після програшних поєдинків він доволі нецензурно критикував наші дії.
– Існує думка: якщо людині постійного говорити про те, що вона не відпрацьовує своєї платні, та погрожувати їй звільненням, то вона втратить упевненість у власних силах і це позначиться на якості роботи. Чи можна екстраполювати це твердження на гравців “Карпат”?
– Так, можна. Ми просто боялися виходити на поле і виконувати свою роботу. Тобто ми всі грали до першої помилки. Щось десь не сподобалося – і можна було очікувати чого завгодно. Скажімо, “зрізану” на 50% зарплату. Мало того, що без преміальних грали, ще й зарплати своєї не бачили. Тим паче, що доволі часто виплату затримували щонайменше на два місяці. Це і спричинилося до того, що ми всі були переляканими.
|
| ||||