|
||
Михайло Грушевський мріяв «тихенько пожити» під тінню своїх дерев
24 листопада минає 70 років, як у Кисловодській міській лікарні після операції з приводу карбункула відійшов у вічність найвидатніший український історик, творець нашої національної біографії - “Історія України-Руси”, громадський і політичний діяч, голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський. Того страшного трагічного 1934 року Михайло Грушевський зазнав нищівної критики, по суті, ідейного розгрому, відчув на собі гоніння. На ХІІ з’їзді КП(б)У його названо керівником УНЦ – “бойової націонал-фашистської організації”, а на сесії Всеукраїнської академії наук – “теоретиком буржуазного націоналізму”. Як згодом виявилося, справу організації УНЦ було сфабриковано. На той час було ліквідовано історичну секцію Академії наук, очолювану вченим, закрито видання, розгромлено історичну наукову школу. Дослідники життєвого шляху Грушевського вказану причину раптової смерті видатного історика вважають офіційною версією. Обставини смерті загадкові, не до кінця з’ясовані. Не виключається втручання всесильного НКВС. 110 років тому, у квітні 1894 року, Михайла Грушевського, молодого талановитого історика, автора багатьох наукових праць було затверджено на посаду професора кафедри Всесвітньої історії Львівського університету. У вересні вчений прибув до Львова. Першу вступну лекцію, присвячену історії України княжої доби, Михайло Грушевський прочитав українською мовою. Львів подарував Михайлові Грушевському і особисте щастя. Тут він познайомився з громадською діячкою, педагогом і перекладачем Марією Сильвестрівною Вояковською, котра стала його дружиною. В 1900 році у Львові у Грушевських народилася донька Катерина, відома пізніше як етнолог, культуролог, фольклорист і незмінний помічник батька у його науковій роботі. Була репресована, загинула в мордовському таборі. У 1902 році сім’я Грушевських замешкала у новозбудованій віллі, яка стала їхнім родинним гніздом. Це була гарна двоповерхова будівля, споруджена в псевдороманському стилі за проектом архітектора М. Заходнього. Довкола неї закладено молодий сад. У своїх листах Михайло Грушевський тепло згадує про свій город, де пишно цвіли бузок, жасмин та троянди. Він садив і пересаджував груші, і, можливо, одна з них, що навпроти входу до музею, збереглася до наших днів. Вчений любив свою садибу. Значно пізніше із щемливою тугою він писав: “Часто мрію про те, щоб вернутися до своїх книжок, до дерев, які садив тому 20 літ, і тихенько пожити під їх тінню”. У 1914 році Михайло Грушевський з родиною відпочивав у Криворівні. Там його застала Перша світова війна. Боячись переслідувань, Грушевські змушені були мандрувати Європою, потім повернулися до Києва. Але ніхто з родини Грушевських не повернувся до Львова, до своєї улюбленої садиби. А вісімдесят років тому, в березні 1924 року, на запрошення Всеукраїнської академії наук Михайло Грушевський повернувся з еміграції в Україну, аби продовжити наукову працю, відновити наукову школу істориків і закінчити “Історію України-Руси”. В Україні йому було видано “охоронну грамоту” – постанову Ради народних комісарів УРСР про те, що академіка Грушевського не звинувачуватимуть у попередній політичній діяльності, не піддаватимуть обшукам і арештам. Проте з перших днів в Україні на нього завели справу-формуляр, і з 1924-го до 1934 року славнозвісний вчений перебував під постійним наглядом ГПУ-НКВС (до своєї загадкової смерті). “Грамота” не захищала Грушевського, проводили обшуки у квартирі вченого, його арештували. З Києва його спровадили у “почесне заслання” - до Москви. Незалежна Україна вшанувала пам’ять свого першого президента. В 2000 році було урочисто відкрито Державний меморіальний музей Михайла Грушевського у Львові, на його колишній віллі. Це особливо мальовничий і затишний куточок у Львові, де жили і працювали два українські велети: Михайло Грушевський та Іван Франко. Їхні вілли побудовано майже одночасно і стоять поруч. В обох діють музеї. Восени в їхніх садибах особливо гарно. Доцвітають осінні квіти, пооблітало вже листя з молодих яблуньок, посаджених президентами країн Центральної Європи, які зібралися на саміт до Львова в 1999 році. На розлогих старих яблунях довго є яблука, і пізно скидає листя старезний червонолистий бук, що пам’ятає двох видатних українців. Керує музеєм Марія Карпівна Магунь. Вона стояла біля його витоків, багато вклала праці, розуму і душі до народження, становлення і розвитку музею. Марія Карпівна зі своїм колективом однодумців створила музей з унікальною експозицією, що розповідає про життя і діяльність Михайла Грушевського з особливим наголосом на львівському періоді. Вони змогли створити особливу атмосферу затишку родинної вілли Грушевських. Відтворено давні розписи стін і стель, в інтер’єрі багато старовинних реліквій, меморіальних речей, меблів, автентичних видань. Марія Карпівна вдячна всім за підтримку: найперше - родині Грушевських, яка створила “золотий” меморіальний фонд музею, а також суспільно-культурному товариству “Холмщина”, голові Українського історичного товариства в США, професорові Любомирові Винеру і багатьом людям, які виявили добру волю. Видання Грушевського були заборонені за радянських часів, і хто їх зберігав, міг поплатитися волею, а то й життям. Тому таємно збережені і передані до музею, вони особливо цінні. У Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові 24 листопада 2004 року, у день смерті вченого, буде запалено поминальну свічку за великим українцем. Відкриється виставка, яка висвітлює трагічний період життя вченого з 1924-го до 1934 року. На ній представлено також прижиттєві видання наукових праць та художніх творів і велика збірка їх сучасних перевидань. Поминальна служба по Михайлові Грушевському відбудеться у церкві Петра і Павла 25 листопада о 9 годині. |
|
| ||||