|
||
“Медіальний ліс”
Ми саджали ліс, працюючи разом із польськими та словацькими колегами, даючи життя саджанцям одинадцяти видів дерев. Приємно було спостерігати, як молоді деревця спинаються на ноги, та мимохідь уявляти, як через 20-30 років тут зеленітиме зелений гай із дубів, сосен, ялин і буків... Йдеться про акцію журналістів трьох сусідніх держав (а також представників із Німеччини та США) саджання інтернаціонального медіалісу. Цей захід відбувся у Польщі – на території колишнього села Ломна, що поблизу містечка Бірче, в Підкарпатському воєводстві. З українського боку організатором акції став Львівський прес-клуб ринкових реформ, а з польського – громадський інститут “Мости на Схід” і Регіональна дирекція державних лісів у Кросно. Гостинні місцеві лісники (зелена уніформа робила їх схожими на побратимів легендарного Робіна Гуда) розповіли, що за деревами, котрі ми посадили, доглядатимуть діти, які відпочиватимуть у військовому осередку “Карітасу”, розташованому поряд. Керівник цього закладу, ксьондз-майор (є, виявляється, й таке звання) Петро Срока розповів, що влітку сюди приїжджають діти з бідних родин не лише Польщі, а й України та Білорусі. Так, цьогоріч тут набиралася сил сотня школярів із Житомирщини. За словами ксьондза-майора, в “Карітасі” створили власну систему оздоровлення юних гостей. Тут духовні вправи (ранішні молитви та богослужіння) гармонійно поєднані з фізичними навантаженнями. У програму входить подорож навколишніми лісами, зокрема прогулянка п’ятьма туристично-навчальними стежками, одна з яких закінчується зупинкою “Медіальний ліс”... Тому сюди ніколи не заросте народна доріжка, й діти опікуватимуться молодими деревцями. Слід дещо сказати про сенс посадки “медіа-лісу”. Він глибоко символічний: йдеться про примирення через спільну працю українців, поляків і словаків. А для нас цей захід знаменний ще й тим, що “медіаліс” є наче ще одним містком, який приведе в коло країн Європейського Співтовариства. Справа ця не лише політична, а й суто людська та сердечна: українська та польська молодь, незважаючи на кордони та хронічну неприязнь між нашими народами, прагне подолати ці багатовікові стереотипи. А як це зробити? Через спільну працю. Недаремно акцію “медіаліс” благословив сам Папа Римський Іван Павло ІІ. “Медіаліс” стане окрасою лісового комплексу “Ліси бечанські”. Це – одна з територій, де заповітний праліс буяє у своїй первісній, незайманій красі. Тут майже не відчутно подиху цивілізації й урбанізації. Повітря в цих краях чисте-чисте, наповнене запахом соснового бору, осінніх маслюків, пожовклого листя. Пахне ще чимось, дуже знайомим і рідним... Ліси поблизу Бірчі особливо потребують бережливого ставлення до себе. Півстолітні дерева є мовчазними свідками багатьох трагічних повоєнних подій. Колись у селі Ломна мешкали українці. Однак 1947 року одним розчерком сталінського пера розпочалася сумнозвісна операція “Вісла”. Тоді селянські обійстя, дерев’яні хати та нажите десятками років або спалили, або зруйнували, а майже 700 сільських трудівників примусово виселили з рідних земель кудись далеко-далеко... Так перестала існувати Ломна – історичне село, перша згадка про яке датується ще 1494 роком. Згодом комуністичні верховоди вирішили створити тут собі резиденції: до 1990 року територія колишнього села Ломна належала до т.зв. “Арламівської держави” – осередку відпочинку найвищих посадових осіб країн Східної Європи. Тут спорудили аеродроми та бетонні дороги для персонального прийому “високих гостей”, збудували розкішні фазенди для генсеків і казарми для вояків, які були в ролі охоронців і прислужників водночас. А тепер на місці колишніх селянських обійсть порпалися десятки диких кабанів, оленів, козуль та іншої дичини, яку мали вполювати нові власники Арламова. Уявіть собі, якою насолодою для когось із комуністичних босів було підстрелити оленя, козулю чи навіть грізного “дика” (дикого кабана), а потім разом із колегами смакувати свіжим м’ясом і відчувати себе непоганим снайпером... До речі, ще донедавна величезна територія “Арламівської держави” була загороджена й перебувала під суворою охороною. Навіть генерали з Варшави не мали права потрапити сюди без спеціального дозволу Ради Міністрів. Шість років тому огорожу зняли. Нині тамтешні лісові господарі планують створити тут рекреаційну зону для туристів. Однак сюди ще не так часто приїжджають відпочивальники. Мабуть, у свідомості людей залишилося таємниче табу щодо цих земель і потрібно багато часу, щоб позбутися цього... Природа тут і справді гарна та мальовнича. Надлісничий комплексу “Ліси бачевські” Збігнєв Копчак розповів журналістам, що головним обов’язком його підлеглих є виховання належного ставлення суспільства до навколишньої краси. – Лісники постійно доглядають за лісом і прагнуть пристосувати його до туристичних потреб, досягти екологічної гармонії людини та Природи, – повідомив пан Копчак. Як уже зазначалося, “медіаліс”, який ми посадили, став кінцевою зупинкою урочисто відкритої 16 жовтня екологічно-навчальної стежки. Зелені прикраси з гірлянд, які перекривали символічний вхід на цю доріжку, гострим топірцем перерубали представники львівських журналістів, місцевої влади та лісництва. ...Гарно та солодко пахне осінній ліс. Спало на думку, що, незважаючи на віковічні кордони між двома народами та не зовсім ідилічні стосунки між нами, український і польський ліси нічим не відрізняються між собою. Природа живе, дихає, спонукує до роздумів і віднайдення глибинного миру всередині кожного з нас. На завершення слід розповісти про комічний випадок. На урочистому фуршеті, який організували після закінчення нашої праці, я познайомився з одним із лісових робін гудів – паном Адамом. Він виявився наполовину українцем, і автор матеріалу вирішив взяти в нього інтерв’ю. – Можна вас на хвилинку, пане Адаме, — запитав я. – Не “пане”, а просто Адаме, – відказав він, по-приятельськи підморгнувши. Однак уся його доброзичлива посмішка зникла, коли він угледів у моїх руках диктофон. У чоловіка з’явилася настороженість... – Не треба цього робити, конєц, конєц... Я не знаю, що вам сказати, – повторював Адам на польський манер. Проте розпрощалися ми все ж по-дружньому, випивши по ковтку гарячого вина, яким тут усіх частували, та потиснувши один одному руки. |
|
| ||||