|
||
Добрими справами можна прославитися
Родина Мисників є громадянами Америки. Вони співголовують у Львівському комітеті Асоціації споріднених міст м. Корнінга (США). Партнерські стосунки між Львовом і Корнінгом існують віддавна, проте їх суть не зводиться до обміну офіційними делегаціями. Зі спеціалізованою клінічною лікарнею панове Мисники співпрацюють майже 5 років. Спочатку допомогли лікарні, надіславши інвалідні візочки. А з 2002 року розпочали проект “Глюкометри” із забезпечення дітей із цукровим діабетом приладами для вимірювання рівня цукру в крові. Наразі на нього витрачено понад 10 тис. дол., які зібрали Глорія та Василь Мисники. – Цього б не сталося, якби не люди, які нам допомагають, – каже Василь Мисник. – Адже кошти збирають на різних благодійних аукціонах, вони складаються з дрібних сум. Лише остання – 2 тис. дол., – завдяки якій ми змогли привезти до лікарні глюкометри та тест-стрічки, є грантом від Корнінзької єпископської церкви Христа Спасителя. А для мене рушієм у справі є дружина. Глорія Мисник не стримувала хвилювання й радості через те, що її іменем названо клініку. До речі, за походженням вона – сирійка. Впродовж шести років є виборним делегатом до Українського конгресового комітету Америки від регіону. – Наша мрія здійснилася, я дуже зворушена, – розповідає вона. – Ніколи не думала, що таке станеться. Нині почуваюся справді щасливою. Люблю це місто і цю країну. Розумію – поки є проблеми, треба допомагати. До чого ще можна прагнути, коли маємо таку честь – клініку названо нашими іменами? Напевно, наступне, що робитимемо, – це й далі допомагатимемо клініці, адже вона потребує багатьох речей. Також працюємо над ще одним проектом – із забезпечення книжками бібліотеки товариства УТОС. Ігор Грицюк, дитячий ендокринолог Обласної спеціалізованої клінічної лікарні й ініціатор створення клініки, пояснив, що фактично для лікарні нічого не змінилося. Ніхто не скасовував педіатричного відділення, а клініку, за його словами, засновано насамперед на знак поваги й подяки Мисникам. – Ці люди справді багато зробили, – пояснює пан Грицюк. – І хоча структура не змінилася, але, напевно, коли клініку названо на честь людини – то вона прагнутиме підтримувати її. Чи вплине така назва на увагу з боку держави? Мені складно сказати, адже переважно держава – сама по собі, а ми – самі по собі. Не говорю, що в нашій країні нічого не роблять для дітей із цукровим діабетом, однак насправді це не до порівняння з тим, що є навіть у сусідніх країнах – тій же Польщі чи Росії. Намагаємося якось виправити цей дефіцит, що можливо лише за рахунок таких благодійників, як Мисники. До речі, у Львові вони фактично єдині, хто працює над цією проблемою. Упродовж попереднього року в педіатричному відділенні, чи пак дитячій діабетичній клініці, стаціонарне лікування отримали 100 дітей із діагнозом “цукровий діабет”. Окрім того, є діти, які не потребують стаціонарного лікування. За словами Ігоря Грицюка, лікарня – не найкраще місце для цієї малечі. Тому для нього особисто клініка в ідеалі мала б складатися з кількох закладів, це – лікарня, діагностичний центр і центр підтримки й навчання. Наступна річ, яку він планує зробити, – створити дитячий діабетичний навчальний центр. На його думку, там діти та їхні сім’ї могли б отримати інформацію та підтримку. – Сподіваюся, через рік зможемо це зробити, – каже пан Грицюк. – Адже проблеми цих дітей постійно змінюються, потрібне місце, де вони могли б навчитися жити й правильно приймати рішення. Повинна бути можливість хоча б раз на рік пройти таке навчання. І справді надіюся, що статус клініки допоможе створити цей центр. Нині у Львівській області налічується близько 400 дітей із діагнозом “цукровий діабет”. За статистикою, в Україні його поставлено кожній 500-й дитині. |
|
| ||||