|
||
Без строку давності
Правоохоронці Львова не підтверджують, проте і не спростовують цієї інформації. Як заявив Василь Попович, заступник начальника Львівського обласного управління міліції, кримінальна справа перебуває у провадженні, злочин не розкрито. – Наразі рано про це говорити, – сказав він, – слідчих дій ще немає. Це все перевірятимуть по лінії Інтерполу. Можливо, до кінця тижня буде якась інформація. Про зазначене затримання телефоном повідомив чоловік, який побажав залишитися невідомим. Він стверджує, що зловмисників затримали в польському місті Жешув. За його словами, двох колишніх бійців “спецназу” затримали за правопорушення, вчинені на території Польщі. А під час допиту вони зізналися також у скоєнні двох злочинів у Львові. Якщо інформація і відповідає дійсності, то виглядає на те, що польські правоохоронці також наразі не прагнуть офіційно розповідати про перебіг подій. Колегам із жешувської газети “Новіни”, які на прохання з’ясовували ситуацію, заявили, що таких затримань у Подкарпатському воєводстві не було. Злочин, про який ідеться, стався 29 квітня 1992 року. Ігор Хомин, завідувач відділу експозиції та фондосховищ Львівської галереї мистецтв, пригадав події, свідком яких він став. Чоловік розповів, що все трапилось о 12.00 у вівторок. У галереї перебувала група школярів і ще двоє чоловіків. Згодом працівники музею за фотографіями впізнали, що саме ці дві особи були в музеї два дні перед тим, у неділю. – Вони здали в гардероб велику сумку, – згадує Ігор Хомин. – Пізніше з’ясувалося, що в ній була велика димова протитанкова міна, задіяна радіоуправлінням. Ця міна на відкритому просторі накриває димом танки в діаметрі 300 м. Відповідно, в закритому приміщенні я не бачив на відстані витягнутої руки. Всі кинулися гасити вогонь, як ми думали, в гардеробі, й саме в цей час було вирізано три картини. Злодії втекли через подвір’я, де на вул. Тихій на них чекав автомобіль, кажуть, старі “Жигулі”. Усе це працівники галереї з’ясували вже згодом. А того дня вони точно знали лише про те, що на сходах картинної галереї вбито двох їхніх колег. Дмитро Шелест, завідувач відділу західного мистецтва, та Ярослав Волчак, заступник директора з господарської частини, намагалися зупинити злочинців і загинули від їхніх куль. Тоді викрали полотна: “Битва під Віднем” Яна Матейка та “Ноктюрн” і “Об’єднання” Артура Гроттгера. Довкола крадіжки було багато чуток. Наприклад, говорили про те, що вона виконана “на замовлення”, оскільки поцуплені речі не мають надзвичайної мистецької вартості, оцінити їх може насамперед фахівець-колекціонер. Окрім того, автори обох картин – поляки, тож підбір видавався невипадковим. Подейкували також, що одного з нападників затримали в Сочі. Правоохоронці нібито затримали його за підозрою в пограбуванні картинної галереї вже в Росії. Фотографію надіслали до Львова для впізнання, проте чоловіка вбили у слідчому ізоляторі ще до того, як надійшла відповідь із нашого міста. Пограбування львівського “Арсеналу” сталося за рік до цих подій. 25 травня 1991 року в музей увійшли двоє озброєних чоловіків. Один із них приставив пістолета до скроні охоронця, наказав йому та решті присутніх лягти на підлогу. Інший розбив вітрину з шаблями. Відразу ж спрацювала сигналізація, проте доки приїхала міліція, злочинці, за розповідями свідків, утекли в старих “Жигулях”. Тоді викрали шість старовинних шабель. З них дві польські, одна іранська, австрійська, японська... Як розповів Богдан Чайковський, директор Львівського історичного музею, шаблі були закріплені у вітрині, тому їх виривали просто по-варварськи, деякі пошкодили. Жодною інформацією про затримання злочинців не володіє і Надія Шелест, дружина загиблого Дмитра Шелеста. Проте вона зазначила: немає нічого дивного в тому, що вона може довідатися про це останньою. Пригадуючи розмови зі слідчими багато років тому, жінка розповіла, що тоді в неї склалося враження, ніби справу просто хочуть “зам’яти”. – Тоді матері Дмитра навіть натякали на те, що син був пов’язаний із грабіжниками та вбивцями, – розповіла Надія Шелест. – Мені показували багато томів цієї справи. Було враження, що її просто хочуть закрити. Пам’ятаю, через рік після вбивства чоловіка друзі з Америки прислали мені місцеву газету, де було оголошено в розшук двох чоловіків, яких підозрювали в убивстві. Прізвище одного з них – Франко. Там також зазначалося, що цих двох підозрюють у вбивстві у Львівській галереї мистецтв. Правоохоронці тоді заявили мені, що вони не мають можливості зв’язатися з американськими колегами. Сподіваюся, відтоді щось змінилося. |
|
| ||||