|
||
Сад екзотичних пальм, орхідей і китайських троянд
Опинитися в Ботанічному саду Львівського національного університету ім. Івана Франка, серед життєдайної рослинності різних видів, вибагливих форм і лоскітного запаху – надзвичайно приємна річ. Адже, щойно ви відхилите браму й опинитеся на території саду, вас зустрінуть гордо-екзотичні фінікові пальми, винесені в літній період із теплиці на сонце, різнокольорові троянди та знайомі нам із дитинства півники. А от оранжереї – це вже незвичайний світ унікальних рослин, назву яких і необізнаній людині важко не те що запам’ятати, а й вимовити. Під час екскурсії тішило те, що, не розчувши як слід латинської назви рослинного екземпляра, маєш змогу прочитати його адаптоване ймення на дерев’яних табличках, прикріплених до вазонів. На жаль, наразі не всі поціновувачі вимираючих видів рослинності нашої планети мають змогу ознайомлюватися з цінною колекцією Ботанічного саду в нашому місті. Нині дирекція облаштовує його територію та міркує над тим, аби зробити можливим доступ до саду для львів’ян і гостей з інших міст України. А похвалитися львівські ботаніки мають чим. У цьому переконалася журналістка “Газети”, відвідавши оранжереї ботанічного саду та побачивши на власні очі ті рослини, яких у природі залишилося, на жаль, небагато. Як це було? У травні цього року Ботанічний сад святкував ювілей. 150 років тому в старому саду Тринітаріїв його заклав і впорядкував професор Лобажевський, аби він став базою для викладання морфології та систематики рослин в університеті. Для розширення території саду 1911 року університет придбав ділянку на так званій Цетнерівці. У спадок від колишнього власника цієї території, який виявився любителем декоративного садівництва, сад отримав американські сосни, акації, ясени, буки, численні газони і квітники. Частина цих дерев збереглася й до сьогодні. Їхні розміри дають право припускати, що ці насадження старші на 100 років від тих, які є в Стрийському парку. Ділянка на Цетнерівці викликала занепокоєння у ботаніків університету, позаяк вони мало вірили в можливість створення ботанічного саду на нерівному рельєфі та піщаному ґрунті. Проте згодом виявилося, що саме завдяки схилам, підвищеним плато, ставку та заболоченій долині в саду вдалося штучно створити фрагменти природної рослинності. Професор С. Кульчинський 1924 року поставив завдання створити сад-музей місцевої флори. На природу вирушали спеціальні експедиції, які збирали насіння, живі рослини та переносили їх до саду, в штучно створені екологічні умови. Таким чином сад місцевої флори на Цетнерівці було розділено на 40 куртин. За п’ятнадцятирічний період невтомних експедицій (1924-1939), організованих для збору місцевої флори, в яких брали участь ботаніки не лише Львівського університету, а й інших ботанічних закладів Львова, колекція саду зросла на 851 вид рослин. 304 види зібрали спеціальні екскурсії. Деякі рослини сад отримав від інших ботанічних закладів. До початку Другої світової війни в саду було зібрано близько 2 тисяч видів природної флори. Крім рослин, які росли на території саду в природних умовах, до колекції увійшла майже тисяча різновидів трав’янистих і 123 деревних рослин. Нищівний слід залишила в саду Друга світова війна: загинули чутливі оранжерейні рослини та колекції декоративних насаджень, майже цілком вилягли альпійські рослини, зменшилася кількість степових рослин. Тільки-но війна вщухла, дбайливі львівські ботаніки почали відновлювати сад. Його територія збільшилася до 104 гектарів завдяки приєднанню залісненої території вірменського єпископату. Вже 1945 року науковці розпочали активну дослідну роботу в Ботанічному саду. В 60-ті роки зв’язки зі садом підтримували 26 країн світу. Обмін насінням провадили між 48 зарубіжними ботанічними садами. На початку 70-х років площа Ботанічного саду на вулиці Черемшини зменшилася до 16,5 гектара, решту ж території відвели парку Погулянка. Сьогодні сад територіально розміщений на двох ділянках – на вулиці Черемшини, 44 (16,5 га) та на вулиці Кирила і Мефодія, 4 (2 га). Вмістилище зникаючих особин 3200 різних представників рослинного світу становлять разом неповторну колекцію університетського Ботанічного саду. Саговники, тропічні пальми, антуріуми, рододендрони, рідкісні декоративні багаторічні рослини, можливо, давно б уже щезли зі світу, якби люди, які усвідомлюють цінність та естетичну унікальність цих дарунків природи, не віддавали свої сили ботанічному саду. Понад 100 років у саду ростуть саговники, яких дуже часто плутають із пальмами чи папороттю через зовнішню схожість. В природі ці декоративні рослини залишилися в небагатьох місцях земної кулі, тому тут ботаніки бережуть їх, як зіницю ока. На батьківщині, в Японії та Південно-Східній Азії, саговник охороняється законом. До речі, як розповів Андрій Прокопів, директор Ботанічного саду, ці рослини доволі примхливі, вимагають особливого догляду. Втім, вибагливі саговники пережили навіть скрутні воєнні часи. Колись на батьківщині з товстих стовбурів саговників люди добували борошняну масу та крохмаль. У тропічній оранжереї представлено велику колекцію антуріуму – надзвичайно витривалої рослини, яку в народі назвали “фламінго”, за схожість її квіток на крила цього птаха. Різноманітні види антуріумів випробовували на шкідливих фабриках та заводах, і вони довели свою стійкість. Зрізане суцвіття антуріуму може стояти у воді місяць і довше. Шкода, що цю рослину не можна придбати для озеленення власної домівки, бо особисто мені дуже сподобався антуріум-бакіра, плоди якого нагадують білі корали. Гарних орхідей у саду налічується 25 видів. Тепер якраз період цвітіння дуже оригінального виду орхідеї – черевичка, яка й справді скидається своїм виглядом на невеличкий черевичок. Мабуть, найцікавішою і найдивовижнішою можна назвати субтропічну оранжерею. Чимало пальм, які збереглися ще з довоєнної колекції, цвіте і плодоносить, а представники родини ананасових цвітуть в осінньо-зимовий період, коли інші рослини “відпочивають” від цвітіння. У Південній Америці, звідки походять ананасові пальми, їх запилюють тендітні колібрі. Інші варті уваги субтропічні “гості”, за якими доглядають у ботанічному саду, – фікус лірата (його плоди подібні до наших каштанів), представники родини бананових (карликовий банан навіть дає плоди), драценові дерева, бальзамін султанський (коли з його листків випаровується вода, це означає, що погода незабаром зміниться). Загалом відділ субтропічних рослин налічує понад 1300 екземплярів. Унікальна рослина, що збереглася ще з довоєнних часів і на Заході трапляється лише у львівському ботанічному саду, – теофраста, більш відома як гвоздика. Проте це не той вид гвоздики, який продають на ринку. Теофраста – рідкісна квітка. Достовірні згадки про гвоздику, праматір сучасних різновидів, датовані XVI століттям, коли її для букетів розводили в Голландії та Франції. Однак гвоздика потрапила до Франції ще вкінці XIII століття (її привезли хрестоносці з Тунісу), а на початку XIV-го її вирощували в садах Медичі в Італії. У Франції та Англії теофраста була квіткою аристократичних родин, її полюбляли королі. В Бельгії вона стала квіткою простолюду, символом домашнього вогнища. В Німеччині гвоздика символізувала постійність і вірність. Саме німці дали квітці назву “гвоздика” – за схожість її аромату до запаху прянощів, висушених бутонів дерева гвоздики. Китайська троянда (гібіскус) має теж пов’язані зі своєю назвою історії. В народі її називають квіткою кохання: суцвіття на рослині “живе” лише один день, а потім, не зів’янувши, відпадає. На Гавайських островах гібіскус називають квіткою прекрасних жінок. Місцеві дівчата доволі часто прикрашають себе яскравими суцвіттями китайської троянди, яка дуже ефектно виглядає на волоссі чорного кольору. Вже на початку XVIII століття гібіскус прикрашав деякі ботанічні сади Європи, завойовуючи серця відвідувачів пишними квітами. Тим паче, що їхній вигляд милує око не лише принадною формою, а й найрізноманітнішими кольорами, – від білого, жовтого, рожевого до багряно-червоного. “Християнське” походження, як розповідає легенда, має пасифлора, або страстоцвіт. Львівські ботаніки також цінують його як рідкісний вид. Приблизно 1620 року один відданий ботаніці єзуїт, перебуваючи на місіонерській роботі в Перу, бачив видіння. В полудневому світлі перед сонячною скелею він побачив у квітці пасифлори символ християнської віри: три хрестоподібно розміщені на зав’язі пелюстки єзуїт порівняно із трьома цвяхами, якими Ісуса Христа прибили до хреста, а червонувату корону квітки – з терновим вінком. Втім, легенди можна розповідати довго – колекція Ботанічного саду велика, і назва кожної рослини має своє “легендарне” коріння. Нові види рослинності з Чевчинських гір Для поповнення колекції Ботанічний сад здійснює обмін насінням через систему каталогів-делектусів із 15 ботанічними садами України та з 278 ботанічними закладами із 47 країн Європи, Азії, Африки, Північної Америки та Австралії. – Такий міжнародний обмін існує вже багато століть, – розповів Андрій Прокопів, директор Ботанічного саду. – Ми пропонуємо свій перелік насіння українським і європейським ботанічним закладам. Натомість, отримуємо їхні каталоги з насінням. Налагоджено добрі контакти з ботанічними садами Ягеллонського, Вроцлавського, Варшавського та Люблінського університетів. Наші співробітники мають змогу щороку їздити на конференції та стажуватися за кордоном і таким чином розширювати співпрацю. – Як часто ви вирушаєте в експедиції й куди саме? – Ми організовуємо 4-5 експедицій на рік. Для прикладу, минулого тижня ми мали спільну українсько-польську експедицію в Чевчинські гори, розташовані на межі України та Румунії. Ця територія цікава насамперед тому, що за радянських часів доступ туди був обмеженим, оскільки це прикордонна зона. І навіть ботаніки довго домагалися дозволу потрапити на цю територію. Ми пробували провести інвентаризацію рослин у Чевчинських горах. Тут рослини почувають себе комфортніше, ніж, скажімо, на Чорногорі, де антропогенний прес є значно більшим. У Чевчинах менше туристів, кошар, пастухів, які випасають худобу. Тому тут можна побачити майже незайману природу, так, як це має бути в ідеалі в якихось заповідних об’єктах, де людський вплив мінімалізований. Перебуваючи в Чевчинських горах, ми щодня натрапляли на оленів, бачили навіть стада диких кабанів. В Чорногорі такого не вгледиш. Незважаючи на те, що там Карпатський біосферний заповідник, відвідувачів там є надто багато. А ще мене, як натураліста, болить душа за масові сходження на Говерлу. Все це дуже гарно, тішить те, що можна піднятися на найвищу вершину України. Але що залишається після тих сходжень? Купи сміття. Крім цього, якщо водночас піднімається велика кількість людей, то стежка перетворюється на дорогу, а це призводить до певних ерозійних процесів. Час подумати про те, щоб такі походи були більш цивілізованими: мають бути чітко визначені маршрути, за якими можна ходити. Так, як це роблять на Заході, навіть у сусідній Польщі. – Чи часто вам вдається відшукувати під час експедицій якісь особливі види рослин і рятувати їх таким чином від людської ноги? – Власне, цінність наших експедицій і полягає в тому, що ми знаходимо цікаві, рідкісні види рослин. Деякі з них, як вважали раніше, вже не існують у природі. Інші ж потребували просто відповідних заходів охорони. Слід сказати, що охорона рослин полягає не лише у відчуженні території та обмеженні доступу туди. Потрібно досконало знати біологію видів, їхню поведінку в природі для того, щоб оптимізувати їхній розвиток. У якісь екзотичні місця ми, на жаль, не їздимо, – немає фінансової змоги. Експедиції в Карпати робимо найчастіше за власні заощадження. Наші польські колеги запрошують нас у Бещади, Татри – це ще доступно. А вирушити кудись далі без відповідних грантів важко. |
|
| ||||