|
||
Два роки запитань
Вшанування пам`яті загиблих розпочалося ще о 9 годині ранку: родичі загиблих з ЛМГО ”Скнилівська трагедія” на чолі зі Стефаном Козаком прийшли під будівлю міської ради, аби вчинити акцію непокори. Своє ”ні” бездієвості міської влади люди висловили образно - вони винесли до Ратуші 77 символічних дерев. Поки що довелось посадити деревця у горщики, адже раніше задуманий, справжній, парк пам`яті загиблих висадити не вдалося. За словами голови ЛМГО ”Скнилівська трагедія” Стефана Козака, його організація вже зверталася до міськради з проханням про надання земельної ділянки для створення символічного парку пам`яті. Але це прохання так і залишилось без відповіді, тому довелося принести дерева до брами міськради. Як не дивно, але багато працівників міської ради навіть не чули про імпровізований парк перед входом до Ратуші. А на запитання, що далі буде з деревами, мало хто міг відповісти (навіть можна було почути: ”А, дерева? Так це ж з озеленення!”). Ніхто з чиновників не вийшов до людей під час акції, до того ж, мало хто звернув увагу на те, що в день жалоби державний прапор на Ратуші майорів неприспущеним... Відзначення дати продовжилось на Скнилівському летовищі, де вранці відбулася Екуменічна Божественна Літургія за душі 77 загиблих в катастрофі 27 липня 2002 року. Біля каплиці, зведеної до першої річниці трагічного авіаційного шоу, зібралося чимало родичів загиблих, а також представники міської та обласної влади, зокрема міський голова Львова Любомир Буняк, голова ЛОДА Олександр Сендега, військові. Після того учасники поминальної Літургії вирушили до меморіального комплексу, де також відбулась коротка відправа, покладання квітів, запалення свічок. Після вшанування пам`яті загиблих на Скнилівському летовищі організатор Стефан Козак дав невелику прес-конференцію, в якій також взяли участь повірений юрист організації ”Скнилівська трагедія” Сергій Однокоз. Розмова, в основному, стосувалась болючих питань: що змінилось (і чи змінилось узагалі) за ці два роки для людей, яких торкнулась трагедія; як вони живуть; що робитимуть далі юристи організації. Стефана Козака турбує те, що міська влада бездіяльна, законодавство в Україні недосконале, а громадяни достатньо не обізнані з юриспруденцією для захисту своїх конституційних прав. А у розповсюдженому прес-релізі ”Скнилівської трагедії” повідомляли про результати незалежного розслідування, проведеного цією організацією: зокрема, про те, що ”хоча слідчі військової прокуратури Західного реґіону й винесли постанову про відмову у порушенні кримінальної справи проти окремих посадових осіб (Буняка та Кузана), є підстави стверджувати, що під час організації підготовки та проведення авіашоу на Скнилівському летовищі 2002 року Львівська міська рада та її виконавчий комітет допустили низку порушень”. Водночас організація заявляє, що справа не має жодного політичного забарвлення, люди вимагають тільки виконання закону. Одна з найболючіших проблем для постраждалих того дня людей - повне відшкодування моральних збитків та здійснення соціального захисту, точніше його відсутність, адже багато хто незадоволений тими державними виплатами, а дехто має претензії навіть щодо компенсацій за комунальні послуги. Стефан Козак розповів, що від усіх 196 членів його громадської організації розіслали листи-прохання про допомогу до всіх фракцій та партій. Відповідей надійшло аж... три, та й ті загальні. За словами пана Козака, виплатили тільки 60% від обсягу державної допомоги, з яких десята частина пішла на будівництво сакральних споруд - каплиці, меморіального комплексу тощо. Саме з благодійних внесків організація виділяє кошти на оздоровлення дітей-сиріт та напівсиріт. Юрист Сергій Однокоз вважає, що подання справ постраждалих до суду та рішення стосовно відшкодувань затримуються саме через недосконалість українських законів. Утім чомусь-таки непогано діють інші механізми. Сергій Однокоз згадав як приклад події 4 жовтня минулого року, коли під час військових навчань над Чорним морем був збитий літак. Тоді український уряд уклав угоди з постраждалими, Верховна Рада їх ратифікувала, і відшкодування було нормально виплачені. Щодо громадян України таких дій з боку уряду, на жаль, не було. Чи варто згадувати ще й про те, що в Україні досі немає офіційного статусу потерпілого. ”Всі 196 потерпілих родин готові і надалі подавати позови до Міноборони, - заявив пан Однокоз. - Які саме суми компенсацій вимагатимуть родини, сказати поки що складно, бо суди розглядатимуть кожну справу окремо”. |
|
| ||||