|
||
“Сьогодні треба рятувати “Карпати”
Тиждень тому футбольний клуб “Карпати” отримав нового генерального директора. На місце Михайла Практики прийшов Петро Комар – людина, досі активно не причетна до футболу. Однак на попередніх посадах він зарекомендував себе як добрий господарник. – Ви лише кілька днів займаєте посаду генерального директора ФК “Карпати”. Що можете сказати про нове місце роботи. Як воно все виглядає? – Надзвичайно цікаво. Це зовсім інша сфера занять, ніж та, в якій працював досі. Інша специфіка роботи. Це, звичайно, зовсім інше, ніж сидіти на трибунах стадіону “Україна” і вболівати за команду. Вважаю, що ФК “Карпати” – звичайне підприємство, на якому працюють близько 300 осіб: починаючи від тренерів і футболістів і закінчуючи людьми зі служб забезпечення. Загалом велика структура, яка включає чимало підрозділів. Але що є новим і тішить мене, розвиватиметься в перспективі – то це підтримка дитячого футболу: і середня ДЮСШ, і школа олімпійського резерву, і спортінтернат. Маємо намір поширити на всю область функціонування дитячо-юнацьких футбольних ліг, які б об’єднували школярів. Робимо таке, щоб перетворити футбол на справді масовий вид спорту. Ну, і щоб організувати резерв нашим головним командам. Тобто це все має вилитися у футбольну піраміду, вершиною якої стануть вищолігові “Карпати”. – Як оцінюєте той “спадок”, який залишив попередник – Михайло Практика? – Не хочу оцінювати ні мого попередника, ні його попередників, ні спонсорів. Маємо те, що маємо. А ситуація в нас дуже складна. Команда вищої ліги перебуває на передостанньому місці, команди першої та другої ліг – також унизу турнірних таблиць. Причин є безліч. Учора зустрічався з керівним складом, фахівцями, які відповідають за певні напрямки роботи у клубі. Упродовж 5-годинної розмови люди висловилися, і ми розібралися в робочому порядку з кожним. Хотів подивитися на стан справ, так би мовити, із середини: очима, сприйняттям, відчуттями кожного з відповідальних осіб. І мушу сказати, що справа, безумовно, не безнадійна. Є хороші люди, фахівці, з якими треба працювати. Але львівські “Карпати” мають бути джерелом утіхи та причиною занепокоєння всіх мешканців області, та й загалом Західної України, а не тільки справою президента клубу. Вважаю, що від Закарпаття до Києва – на цій території головною командою повинні стати “Карпати”. А Львів – футбольним центром України поряд із такими містами, як Донецьк, Київ, Дніпропетровськ. Але для цього потрібне бажання всіх. Не лише президент має шукати кошти, можливості, витрачати сили та час, щоб виправити ситуацію, а решта тоді ж спостерігатимуть збоку, ніби очікуючи, коли ж воно все “обломається”. – Ви, мабуть, маєте на увазі проблему, яка вже набила оскому – створення так званої народної команди “Карпати”, до чого долучилися б і область, і місто. На якій стадії переговори щодо цього? – Ідея народної команди – абсолютно нормальна. Адже футбол осиротів без підтримки влади. На жаль, ми відчуваємо це. Сьогодні зустрівся із заступником голови ЛОДА Богданом Матоличем (інтерв’ю відбулося в середу – З.Ф.), готуємося до розмови з губернатором. – Спілкувався з іншим заступником – Леонідом Мельником, завтра йду на аудієнцію до міського голови Леоніда Буняка. Також мав розмову з колишнім президентом “Карпат” Леонідом Ткачуком. Хочу подивитися, як оцінюють ту ситуацію, в якій зараз опинилися “Карпати” зовні, зокрема влада. Маю намір зустрітися з представниками мас-медіа, щоб довідатися позицію журналістів, вислухати їхні пропозиції. – Складається враження, що переговори з владою зайшли в глухий кут. Як вважаєте, чи є шанс, що влада таки повернеться обличчям до “Карпат”? – Абсолютно. Вірю, що ніхто не залишиться байдужим і не спостерігатиме, як розвалюються “Карпати”. Думаю, кожен, хто займає керівну посаду в облдержадміністрації, в обласній раді і взагалі мешкає на Львівщини, не може усунутися від вирішення ситуації, в якій опинилися “Карпати”. Нині команду треба рятувати. У прямому значенні цього слова – рятувати! Бо як трапиться обвал, то він триватиме й надалі, а потім все підняти буде дуже важко, адже це вимагатиме значно більше коштів і сил. Львівський футбол має вже понад столітню історію. І навіть за радянських часів ним займалися перші секретарі – як на рівні Києва, так і на рівні нашого міста. Вони турбувалися за честь області й краю. Тому не вірю, що ми не зможемо порозумітися з нинішніми керівниками області, відповідальними за спорт людьми. Не вірю, що через якісь дріб’язкові причини ми разом не зможемо допомогти нашій головній футбольній команді. Такої думки навіть не припускаю. Сьогодні має вирішитися – хто за “Карпати”, а хто проти. Якщо я за “Карпати”, то найменше, що можу зробити – бути вболівальником, а якщо є можливість, то всіляко допомагати клубу: матеріально, морально, фізично. Нині нам потрібно допомагати. “Карпати” представляють край, Галичину. Тож хто за нас уболіватиме, хто нам допомагатиме, якщо не ми самі? – Якими будуть ваші перші кроки в “Карпатах”? – Є першочергові завдання, які слід вирішувати негайно, не сьогодні, а ще вчора. А є завдання перспективні. До нагальних проблем, звісно, належить завершення сезону, до якого залишилося ще 9 турів. Закінчити його потрібно гідно, втримавшись у вищій лізі. Наголошую, чого б це не коштувало, нам слід зберегти прописку у вищій лізі, слід мобілізувати сили і команді, і керівництву, й уболівальникам, і владі всім. Щодо планів, то, звісно, робитимемо ставку на місцевих спортсменів. Скажімо, в суботу відкрили четверту дитячо-юнацьку лігу в Жовківському районі, де зібралися 54 дитячі команди. Не бачу перешкод, щоби зробити таке в кожному районі. Це абсолютно серйозна програма розвитку дитячого футболу. Тут усе відбувається серйозно: є 54 команди, які розділені на 4 підгрупи, два кола. Відбуваються чвертьфінали, півфінали, фінальні поєдинки. Відпрацьовано статути, положення, заявки. Тобто все функціонує, як у дорослому футболі, от тільки грають діти (до речі, судді тут також діти). Тому основне завдання на перспективу – зробити футбол масовим, відвернувши увагу юного покоління від поганих звичок. Узагалі-то, такі дії мали б стати одним з елементів державної політики, адже ведуть до оздоровлення нації. Цим мав би займатися кожен керівник: чи то директор школи, чи обласні чиновники, чи районні, а надто функціонери від спорту. Маємо намір разом з управлінням освіти області, з іншими структурами, яким доручено виховання дітей, поширити цю програму на кожен район, а надалі – на весь західний регіон. Тоді матимемо, з чого вибирати, одержимо нормальну селекційну роботу. Найкращих дітей набиратимемо в ДЮСШ, а найліпших із них – у спортінтернати, а потім – у футбольні школи при “Карпатах”. І коли сформується ця піраміда, тоді зникне питання легіонерів – вони нам не потрібні. Ну хто може зрозуміти, коли чорношкірі грають у Львові? Це – екзотика, я розумію, але... – Але ж вони зараз грають... – Так, тому що багато прорахунків, помилок. І це зараз всі бачать, розуміють. І президент клубу, і тренери – треба виправляти ситуацію. От, скажімо, в іспанському “Атлетіку” (Більбао) виступають лише місцеві вихованці. Саме цей принцип варто сповідувати й у Львові. Для футболістів має бути честю грати за свою команду, а не ганятися за великими грошима по цілому світу. Наочний приклад – феномен 1969 року, коли “Карпати” виграли кубок СРСР. Невже тоді платили більше грошей? Чи, може, були кращі бази? Ні. Але всі займалися футболом серйозно, а спортсмени цілком віддавалися улюбленій команді. – Ви казали, що зустрічалися зі всіма структурними підрозділами клубу. Як оціните їхнє функціонування, доцільність, бо, наприклад, ваш попередник Михайло Практика говорив про недосконалість структури? – Не хочу оцінювати, хто що каже, бо кожен говорить, керуючись власною точкою зору – чи він то відчув, чи побачив, чи для власного виправдання. Також не маю наміру робити передчасних висновків. Адже мав лише кілька днів для ознайомлення. Час покаже. Але те, що управління потребує удосконалення – це факт, як і те, що необхідне зміцнювати й розвивати матеріально-технічну базу. Зрештою, і стадіон “Україна” мусить відповідати вимогам ФІФА й УЄФА, адже вже цьогоріч наша арена прийматиме відповідальні матчі за участю національних збірних. І “молодіжки” гратимуть на ньому. А ще святкуватимемо 110-ту річницю зародження футболу в Україні, тож відбуватимуться різні турніри. Окрім головної арени, треба дореконструювати нижні поля, як і стадіон “Прогрес”. Мусимо просити керівників міста, підприємств, які володіють полями, про співпрацю, бо “Карпатам” ніде тренуватися. Зокрема, якщо в першої команди не виникає проблем із цим, тому що для тренувань є два прекрасні поля в Брюховичах і стадіон “Україна” для ігор, то решті бракує місця. – Те, що віднедавна у клубі ввели посаду спортивного директора, допомагатиме чи, навпаки, “уріже” ваші повноваження? – Ми розглядатимемо доцільність кожної структурної одиниці, кожного підрозділу. Все, що корисне “Карпатам”, відстоюватиму й захищатиму. Те, що заважає, будемо якось реорганізовувати чи ліквідовувати. – Чи можна від вас очікувати якихось кардинальних кроків? – Як будуть зміни – тоді й побачимо. Наразі придивляємося до ситуації, з’ясовуємо, що можна виправити за тих ресурсів, які маємо нині, із нинішніми матеріальною базою та кадровим складом. Якщо побачимо, що можна покращити ситуацію, щось змінивши, то зміни, звичайно, будуть. – “Карпати” кілька днів тому відмовилися від послуг Скаченка, який зовсім недавно з’явився в команді, раніше така ж ситуація склалася з Назаровим. У чому причина, зокрема в останньому випадку? – Це зроблено за пропозицією тренерів. Я не втручатимуся в роботу певних служб, тренера, який є фахівцем і який відповідає за результат. Йому краще знати. Не буду, щойно прийшовши, якось підбирати, формувати склад, рекомендувати чи вказувати, кого виставляти на гру, а кого ні. Цього немає і цього не буде. Адже є відповідальні люди – головний тренер, помічники, створено тренерську раду. – Людина, яка приходить на таку посаду, вочевидь, переслідує якусь мету, хоче чогось досягнути. Яку ціль поставили ви як гендиректор “Карпат”? – Перше – це вийти з ями, в якій опинилися “Карпати”. По-друге, хочу, щоб у “Карпатах” грали місцеві вихованці, обдаровані футболісти, а не легіонери. Також мрію зробити цю піраміду, про яку вже говорив, а для цього треба розвивати дитячо-юнацький футбол. Прагну ліквідувати своєрідний інформаційний голод, коли не відомо, що діється в “Карпатах”, хочу, щоб була відкритість клубу, а з нею – підтримка “Карпат”. Можна, звісно, напружитися і зробити одну команду. Але я хочу, щоб це все відбувалося набагато ширше. Щоб гра “Карпат” стала своєрідною ідеологією для всіх людей, які б приходили на матчі. Щоб стадіон “Україна” невдовзі не вміщував охочих прийти на матч. Щоб люди, дивлячись гру “Карпат”, самі прагнули вести здоровий спосіб життя, активно займатися спортом, покращити свій фізичний стан. Сподіваюся, все так і буде. |
|
| ||||