|
||
Депутати Львівської міськради виступили проти підвищення плати за водопостачання
Преамбула десятої сесії Львівської міської ради, як і сама сесія, виглядала не вельми звично. Спочатку на проспекті Шевченка зібралася потужна й організована кількатисячна колона представників львівських профспілок, яка вирушила до Ратуші, дорогою до неї приєднувалися всі охочі. Поблизу пам’ятника Кобзареві у “хвості” прилаштувалися десь із сорок громадян (переважно літнього віку) із двома жовтими плакатами, за якими їх можна було ідентифікувати як “Комітет Свободи”. Попереду членів цього осередку крокувала дивного вигляду пані, яка несла образ із ликом Христа... Невдовзі завирував мітинг. Несподівано для голови сесія потекла незвичним річищем. Мер спробував налаштувати зал позитивно – запевнив, що підвищення тарифів на воду потрібне, а коли хтось бажає ним керувати, то він цього не допустить. – Дехто хоче керувати, а відповідати за їх дії повинен я? – риторично поцікавився Любомир Буняк. – Такого не буде. Я згідний відповідати тільки за власні дії. Мер задекларував, що коли його вето на рішення міської ради подолають, то він знімає із себе відповідальність за програму “Вода”. Назвав цифри тарифів, що їх пропонував Львову запровадити Світовий банк: у 2002 році –1 грн.75 коп. за куб, у 2003 році – 1 грн.84 коп., у 2004 – 1грн.86 коп. Нині мерія хоче, щоб городяни за куб платили гривню й 66 копійок. – Якщо насос крутити дві години на добу – це одна ціна тарифів, коли ж воліємо робити це 24 години на добу – маємо зовсім інші цифри. Та й ціна на енергоносії зросла, – апелював мер до депутатів. Однак усе свідчило про те, що депутатський корпус давно вирішив для себе, хто є хто й тільки очікував початку жорсткого двобою з головою. Розмови репортера з кількома депутатами переконали, що народні обранці фактично опинилися в глухому куті. Любомир Буняк зробив би набагато дипломатичніше, якби підвищив ціну, скажімо, не на 50 копійок, а на... 70. Потім удав би, що прислухався до думки депутатів, буцім соціально збідніле населення не може платити так багато, і знизив би рівень додаткової оплати до... 50 копійок. Тоді задоволеними були б усі. Мер і начальник “Львівводоканалу” Василь Склярський домоглися б свого, депутати показали б, що стоять на сторожі інтересів трудового люду, а вбогий люд тішило б те, що мітингуванням він відстояв свої 20 копійок за кубічний метр. Та міський голова пішов, як завжди, прямим шляхом, який не завжди є найкращим, і зазнав поразки в нерівному протистоянні. Пан Буняк, очевидно, сподівався, що його опонентам забракне 60 голосів, головним чином розраховуючи на голоси фракції “Наш Львів”, яка завжди була форпостом його позицій. Перший тривожний сигнал для пана Буняка надійшов тоді, коли на трибуну піднялася член фракції “Наш Львів” пані Хома та заявила: “Уся фракція “Наш Львів” – за відміну підвищених тарифів!!!” Це викликало певне пожвавлення в лавах нашоукраїнців, а наступний виступ депутата від “Нашого Львова” пані Малицької розвіяв усі сумніви – Карфаген буде зруйновано! Щоправда, остання всю провину за катастрофічний стан справ поклала на директора “Львівводоканалу” Василя Склярського. Рятуючи ситуацію, мер спробував натякнути присутнім, що хтось уперто хоче довести “Львівводоканал” до банкрутства (пані Малицька заявила, що ніхто цю організацію на банкрутство не подавав), а коли прийде новий власник, то він підвищить тарифи не на 50 копійок, а на 2-3 гривні за куб. Та депутатів це не налякало. Згодом начальник ДПА у Львівській області Мирослав Хом’як підтвердив журналістам, що ДПА скерувало подання, в якому зазначило, що сума кредиторської заборгованості у “Львівводоканалу” зросла до 32 мільйонів гривень. Якщо цю тенденцію збережуть, то підприємству, звичайно, загрожуватиме банкрутство. Уразив усіх депутат міської ради, директор “Теплокомуненерго” Ігор Марчак: він запропонував, аби львів’яни платили 5-10 % від вартості тарифів на воду, а решту покривали б із бюджету міста. Склалося враження, що Любомир Костянтинович не повірив власним вухам: “Що за абсурд?! Де ж ми візьмемо 60-70 мільйонів гривень?! Я б не проти, щоб мешканці взагалі не платили, а хто ж за них платитиме?!” Дотягнувши обговорення до довгожданого обіду, міський голова запропонував годинну перерву. Але старі воїни – мудрі воїни. Депутати міськради розуміли, що з обіду, як із рейду в тили ворога, можуть повернутись не всі. І зажадали негайного голосування. Тоді Любомир Буняк демонстративно покинув стіл президії. Після десятихвилинної дискусії його вдалося повернути до залу та провести голосування. В єдиному пориві депутати підняли руки, і голова лічильної комісії оголосив вердикт: 63 – “за”! Один – “проти”. – Хоча 63 там і не було, – відповів на цей приголомшливий для власних амбіцій результат пан Буняк. – Але я погоджуюся із залом. Однак усі ви розумієте, що тарифи на воду доведеться підвищувати. |
|
| ||||