|
||
Біль і байдужість
Невиліковний біль рідних і близьких загиблих, пожиттєві психологічні травми очевидців, байдужість влади, яка досі не спромоглася остаточно з’ясувати причини аварії, та тонни паперів, які досі гуляють кабінетами різних судів… П’ять років опісля, пройшовши всі можливі судові інстанції в Україні, і потерпілі, і ті, кого суд визнав винуватцями катастрофи, шукають справедливості в Європейському суді з прав людини. Родичі потерпілих упевнені: не всі причетні до організації та проведення кривавого авіашоу на Скнилівському летовищі відбувають заслужене покарання. Крім того, люди намагаються отримати від держави належне матеріальне відшкодування. Нагадаємо: у березні 2006 року Верховний Суд України залишив чинним вирок Військового апеляційного суду Центрального регіону від 23 червня 2005 року в “Скнилівській справі”. Вердикт стверджує, що засуджені Володимир Топонар, Юрій Єгоров, Юрій Яцюк, Анатолій Третьяков, Анатолій Лукіних є винуватими, оскільки не вжили всіх заходів безпеки польоту літака під час авіашоу. Через відсутність складу злочину судді виправдали Олега Дзюбецького, який був командиром військової частини в Озерному Житомирської області, звідки прилетів Су-27. Командира екіпажу Су-27 Володимира Топонара засудили до 14 років, другого пілота Юрія Єгорова – до восьми, керівника польотів Юрія Яцюка та заступника командувача авіакорпусу Анатолія Третьякова – до шести. Колишнього керівника служби безпеки польотів Анатолія Лукіних – до чотирьох. Проте до завершення “Скнилівської справи” ще далеко. Наразі відбувають покарання лише виконавці, організатори ж авіашоу не поставали перед судом. Справу проти чотирьох генералів (Волошечка О.О., Алексєєва В.О., Стрельникова В.І., Онищенка С.І.) 2004 року виділили в окреме провадження та скерували на додаткове розслідування, яке тривало до весни 2006 року. За останньою інформацією, яку надала Генеральна прокуратура України адвокатові потерпілих Володимиру Кравчуку, її не передали до суду, оскільки обвинувачені вже понад півроку знайомляться з її матеріалами. Згідно з рішенням суду, компенсація за одного загиблого для сім’ї становить 100 тисяч гривень. Здебільшого потерпілі вважають присуджену їм матеріальну допомогу мізерною й неадекватною зазнаним втратам. До прикладу, Олександрі Сербин, у якої загинули чоловік і двоє дітей, український суд присудив компенсацію моральної шкоди в розмірі 100000 гривень. 92 потерпілих подали позови до Європейського суду з прав людини, у яких просять присудити їм справедливу сатисфакцію. – Угода між урядом України й урядом Російської Федерації врегульовує претензії потерпілих від повітряної катастрофи в жовтні 2001 року, коли українські війська ППО збили російський лайнер Ту-154, на борту якого перебували 78 осіб. Згідно з нею, сума морального відшкодування становить 200 тисяч доларів за загиблого на сім’ю, – пояснив адвокат потерпілих Володимир Кравчук. – Скнилівська трагедія не є меншою за цю катастрофу. Чому ж тоді присуджені українськими судами відшкодування вдесятеро менші за ті, що їх отримали громадяни Росії та Ізраїлю? Ми просимо Європейський суд встановити відшкодування в розмірі різниці між відшкодуванням потерпілим у катастрофі 2001 року та тим, яке встановив потерпілим у скнилівській катастрофі Верховний Суд. При цьому частки кожного члена сім’ї повинні бути рівними, – каже В. Кравчук. Зрештою, майже через півтора року після набуття чинності вироку Військового апеляційного суду Центрального регіону держава не спромоглася повністю виплатити компенсації. Не виконано й рішень загальних судів міста Львова, які присудили відшкодування моральної та матеріальної шкоди тим потерпілим, які з різних причин не вимагали її в суді. Наразі в судах Львова перебувають вісім справ про відшкодування шкоди, дві – в Апеляційному суді Львівської області, щодо однієї справи готують касаційне оскарження. Також відкрито 37 виконавчих проваджень на виконання рішень, винесених у 2005-2007 роках, за якими заборгованість перед потерпілими за рішеннями загальних судів становить майже два мільйони гривень. Європейський суд із прав людини справу потерпілих у скнилівській катастрофі до провадження вже взяв: – Справі присвоїли №35836/06, і секретар суду повідомив, що її розглянуть, щойно це стане можливим, – сказав Володимир Кравчук. – Думаю, розгляд почнуть ще цього року. Адвокат Віталій Домашовець, який захищав інтереси підполковника Юрія Яцюка та полковника Олега Дзюбецького, через місяць після рішення Верховного Суду України також подав позов до Європейського суду щодо справи Юрія Яцюка. Він переконаний, що заступника керівника польотами авіашоу повністю виправдають. Проте щодо термінів розгляду справи оптимізму не висловлює: – У середньому справа чекає на розгляд у Європейському суді три-п’ять років, – пояснює пан Домашовець. Наразі ж Юрій Яцюк відбуває покарання в Київській області, проте ймовірно, що вже найближчим часом вийде на свободу: за зразкову поведінку його можуть звільнити достроково. Та справа в Європейському суді через це не втратить своєї актуальності. – Ми однозначно будемо позиватися в Європейському суді. Юрія Яцюка, як і Олега Дзюбецького, мали б виправдати. Він не винуватий, – упевнений Віталій Домашовець. Попри свої нинішні обов’язки міського голови Яворова, В. Домашовець каже, що обов’язково доведе справу Яцюка до кінця. Сьогодні об 11.00 у капличці на Скнилівському летовищі відбудеться екуменічна панахида за тими, хто загинув під час скнилівської трагедії. Молитимуться також на місці падіння літака. Після цього до загальної могили загиблих під час катастрофи, що на вул. Підголоско, ляжуть оберемки квітів. Важко судити, чим стало криваве авіашоу для його очевидців. Трагедія залишилась у пам’яті людей, проте гостроти первинного сприйняття серед львів’ян уже немає, стверджує Олександр Фільц, професор, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти Львівського державного медичного університету. – Час стирає гостроту трагедії. Люди починають надавати значення певним символам, бо пам’ять про це має залишатися, – сказав він “Газеті”. – Але в більшості населення залишилися спогади про тяжкі моменти: нескоординовану роботу влади, брак інформації тощо. Тому нині люди, коли стається якась трагедія, так гостро реагують на ці моменти. За словами пана Фільца, наша культура ще не виробила традиції опрацювання трагедій. Вони мали б бути певною наукою, щоб більше такого не повторилося. Проте ми ще не навчилися сприймати їх таким чином. На думку відомого психіатра, за п’ять років змінилося небагато й у львівських засобах масової інформації. Журналістам досі бракує глибини аналізу. Мас-медіа, на жаль, і тепер функціонують у режимі пошуку не суті, а поверхневого змісту. Серед них побутує переконання: що більше буде гострих ситуацій і чорно-білого їх подання, то більше люди звертатимуть увагу й реагуватимуть на матеріали. Але це не так. “Чорно-біле” дуже швидко забувається. Журналісти, можливо, стали трохи обережнішими в громадському плані, наприклад, м’якшими в цитуванні. Довідка 27 липня 2002 року о 12 годині 45 хвилин на аеродромі “Скнилів” у Львові під час виконання демонстраційного польоту на авіаційному святі з нагоди 60-ї річниці з дня створення 14-го авіаційного корпусу зазнав катастрофи літак Су-27УБ. Унаслідок катастрофи загинуло 77 осіб, 28 із них – діти. Тілесних ушкоджень зазнали 116 осіб. |
|
| ||||