Зверніть увагу, Ви перебуваєте у старій версії порталу "Щоденний Львів". Нова версія доступна ось тут: http://dailylviv.com
Підтримайте нас |
 
Стежте за новинами на TwitterМи на Facebook

На головну

Карти
Довідка Львова
Відпочинок у Львові
Культура
Фінанси

AnShLv uk-UA

Пишуть про Львів -25% знижка на вікна у Львові
Історія про тіло Шухевича - вигадка СБУ

Колишній шеф архівів СБУ Володимир В’ятрович розповів про вплив компромату спецслужб на українську політику, про втрачений шанс проведення люстрації та про те, як підставляють Януковича

– Не боявся, коли заступав на посаду, що тебе підставлять і змусять відповідати за якогось підлеглого?

– Було таке… Це був мій перший досвід роботи не лише в Службі безпеки, а й узагалі на державній службі. Я в СБУ йшов не на військову службу, а лише за контрактом – як держслужбовець. Хоча ця посада справді генеральська. Але завжди усвідомлював, що один із методів дискредитації – скомпрометувати людину, яка володіє важливою інформацією, щоби відтак викликати недовіру до цієї інформації.

– Які це були спроби?

– Наприклад, у Севастополі, коли відкривали зал Відкритого електронного архіву, на стенді хтось розмістив фотографії часів американської депресії, підписавши, що це – Голодомор. Світлини на стенди потрапили не випадково, адже буквально за пару годин після відкриття інформація про «фальсифікацію» з’явилась у російському Інтернеті, а той стенд уже гордо іменувався «виставкою СБУ про Голодомор».

– За що тебе оголосили персоною нон-ґрата в Росії?

– Сам не знаю. Певно, за зроблену роботу. Зрештою, немає певної формальної процедури, бо офіційно таких списків не існує. Але самі російські політики заявляли про низку небажаних осіб, серед них називали і моє прізвище.

– Не було попереджень, що проти тебе готують якусь провокацію?

– Не було. Я свідомо їздив усіма регіонами. З виставкою «УПА. Історія нескорених» був і в Харкові, й у Донецьку, і в Криму. Там чимало молоді, якій це справді потрібно.

– Зброї не носиш?

– Не ношу і не носив. Сповідую ненасильницькі принципи боротьби. Будь-яку тоталітарну владу можна побороти лише ненасильством.

– Що лишилося з архівів КДБ у віданні СБУ?

– Ніхто ніколи не знав, скільки ж було тих архівів. Єдине, що можемо сказати точно, – найбільше знищували документи кінця 1980-х – початку 1990-х. Парадоксально, але що ближче до нашого часу, то менше матеріалів. У Німеччині націонал-демократи захопили архіви Штазі, тож у КДБ припускали, що подібне можливе і в Україні. Матеріали з найбільш загрожених західних областей почали перевозити до Києва, а потім у 1990 році було видано особливо таємний наказ № 00150 про ліквідацію документів. Співробітники нищили передусім інформацію про себе і своїх агентів, починаючи з 1970-х.

– Затирали сліди злочинів?

– Так. Але, крім цього, архіви масово вивозили безпосередньо до Росії. І, можливо, найцікавіші документи осіли саме там.

– Можна говорити про вивезений компромат?

– Безперечно. Компромат, який став зручним політичним інструментом. Зрештою, Микола Голушко, який був останнім керівником КДБ України, потім став шефом російських спецслужб. І це, гадаю, не випадковість.

– Не стикався з тим, аби цей компромат впливав на прийняття політичних рішень у вищих ешелонах української влади?

– Можна лише припускати, що інформацію про боротьбу з дисидентами, стукацтво чи підставляння когось таки використовували. На Заході, у Польщі чи Прибалтиці люстрація була можлива не лише завдяки збереженню документів, а й тому, що було чітке розуміння злочинності комуністичного режиму. І того, хто співпрацював із комуністичною владою, автоматично вважали колаборантом. В Україні цього нема. У 1990-х роках з’явилася інформація про співпрацю з КДБ теперішнього спікера Володимира Литвина. Він це визнав, але це не завадило йому обиратися до парламенту. Українці досі не розуміють, що таке КДБ, що таке співпраця з ним. Немає одностайного розуміння і засудження.

– Є сліди, аби щось вказувало на конкретних політиків?

– Візьмімо того самого Литвина. Політик не надто сміливий – натомість впевнено проводив ратифікацію Харківських домовленостей…

– Чому Ющенко не провів люстрації та чи були шанси її здійснити?

– Помаранчева влада теж боялася люстрації. Наприклад, у 2005 році тодішній міністр юстиції Роман Зварич виступав категорично проти цього. Говорити про те, що команда Ющенка була готова здійснити люстрацію, не можна. Якби вона хотіла, то провела б її. Завадити міг хіба брак документів.

– Янукович здогадується про можливі «війни компроматів» чи його інформаційно «закільцювали»?

– Не знаю, чи Янукович хоче про це знати... Уявлення про нього як політика, який прагне все контролювати і має тверду руку (на кшталт Путіна), є байкою. Як на мене, він занадто лінивий для цього. Йому достатньо бути президентом. Тому Януковича так легко підставляють – певно, і українські, й російські спецслужби. Варто згадати справу німецького експерта Ніко Ланґе, якого затримували в аеропорту. Зараз Януковича протиставляють Європі. Він, певно, й не відчуває, що з ним витворяють.

– Гадаєш, ФСБ використовує назбираний кадебістами компромат для відвертого шантажу?

– Використовує. Але багато людей, які активно співпрацювали з КДБ, сходять із політичного олімпу. Крім того, більшістю нинішніх політичних діячів у 1970-1980-ті цікавилося МВС, а не КДБ. На той час це були кримінальні злочинці, котрі не мали нічого спільного з політикою, – «мєлкіє жуліки», і КДБ вони просто не цікавили. У цьому аспекті сучасні еліти України навряд чи підконтрольні ФСБ.

– Чи КДБ підбирало, вирощувало і згодом вело кадри з прицілом на те, що згодом вони займуть впливові посаді?

– Гадаю, це певна демонізація ролі КДБ. Скажімо, французька дослідниця Елен Блан написала книжку «Родом із КДБ». Суть її версії в тому, що саме кадебісти розвалили Совєтський Союз, аби усунути комуністичну партію й потім повернутися до влади в особі Путіна. Документи, які аналізував я, демонструють, що і КДБ, і компартія були абсолютно розгублені й неадекватно оцінювали ситуацію. Вони до початку 1990-х сприймали демократичну опозицію як «інспірацію західних розвідок» і всі зусилля скеровували на «викриття зв’язків із буржуазним Заходом». Створили віртуальну реальність, самі в неї повірили – тому й програли.

– У якісь реальні інституції це не оформлене?

– І не могло бути оформлене. Я не вірю, що КДБ як організація пережив 1991 рік і продовжує свою діяльність. У ті часи співробітники були перейняті власним виживанням і можливістю захоплення якихось фінансових активів. Хоча вони контактують між собою і мають корпоративні інтереси. Путін постійно натякав – мовляв, «контора діє», контролюючи суспільство. Але події в Росії кінця 2011 року показали, що цього контролю немає. Щоправда, влада використовує цей міф використовує.

– Дисиденти та люди, наближені до цих кіл, полюбляють вживати слова «фальшивки КДБ» – документи, спеціально підготовлені для дискредитації діячів опозиції. Було таке?

– Вочевидь, було. Але таке можна перевірити за умови відкритості архівів спецслужб. Важливо аналізувати не лише сам документ, а і його походження, зіставляючи з іншими матеріалами.

– Не було погроз чи недвозначних натяків з боку нинішніх спецслужб, аби не казав зайвого?

– Безпосередньо ні. Але те, що сталося із Русланом Забілим (директором Національного музею «Тюрма на Лонцького», котрого годинами «маринували» слідчі СБУ. – ZІК), було адресовано й мені. Враховуючи те, що з ним багато говорили безпосередньо і про мене, я чітко розумію – справа, у якій Забілий проходить свідком, може мати і звинуваченого. Не відкидаю ймовірності того, що звинуваченим буду я. Але я не робив нічого незаконного і готовий відповідати за свої дії. Водночас СБУ до відкритих звинувачень не готове. Певно, Забілого намагалися «по-тихому» залякати, аби використовувати у боротьбі проти інших істориків. Хоча могли влаштувати і «показушну» акцію.

– Залякати і завербувати?

– Можливо. Але коли все вийшло на публічний рівень, то СБУ почало «плутатись у показах». Коментарі, які вони робили у тій справі, були скандально тупими і демонстрували, що розуміння, чим є державна таємниця і звідки вона могла взятися в історичних документах, у них немає.

– Чи просунулася справа з віднайденням поховання Романа Шухевича?

– В українських архівах інформації немає – вона є в Москві. На рівні керівництва СБУ ми зверталися до керівництва ФСБ, але отримали відписку, що таких відомостей нема. Наприкінці 2004 року тодішній керівник СБУ Смешко оприлюднив інформацію, що тіло Романа Шухевича було спалено на березі Збруча. Це абсолютна фікція і мильна бульбашка – просте бажання тодішнього керівника СБУ сподобатися Ющенкові, показавши свій патріотизм. Хоча зараз на тому місці чимало представників національно-демократичних сил проводять мітинги та фестивалі.

Антон Борковський,
газета ZІК

Повернутись до списку статтей

Транспорт Львова 

Фото Львова 

An unexpected error occured. Please try again later.

An unexpected error occured. Please try again later.

An unexpected error occured. Please try again later.
Клацніть для переходу у фотогалереюКлацніть для переходу у фотогалереюКлацніть для переходу у фотогалерею

Оголошення 

Наші партнери та корисні посилання

ЖИТТЯ В СЕЛІ. БЛОГ СІМ'Ї, ЯКА ПЕРЕЇХАЛА З ВЕЛИКОГО МІСТА ЖИТИ В СЕЛО | Виготовлення 3D панорам. 3D тур. Сертифікований Вотограф Google | Львівський форум | Наше місто IF.UA | Допоможи молитвою | Український Центр | Книгарня "Є"
Mamapedia - беременность, дети, материнство | Дитячі товари в інтернет-магазині Немовлятко | Лодочные моторы в интернет-магазине Kapitan.ua | Сравнение цен на детские товары от KidsMarket.com.ua | Дезинфекция помещений, кормовые добавки | Львівські новини | Коментатор.net | Новини Рівного

FlexiHostings хостинг, виділені сервери, спільний хостинг, США, Європа,АвстраліяХостинг
FlexiHostings

PageRank
© "Щоденний Львів" 1999-2013, Усі права застережено. Про нас
Статистика Google Analytics