Площа Ринок. Будинок №6 - Щоденний Львів

Унікальна пам'ятка Відродження, одна з небагатьох у нашій країні.
До кінця 70-х років XVI ст. на ділянці, яку нині займає будинок, стояли дві кам'яниці.
У 1569 р. у Львові оселився виноторговець Костянтин Корнякт, за походженням грек із Кріту. Приїхав він з Молдавії, де був боярином і керівником митної служби, а також торгував вином. Причину його переїзду до Львова не з'ясовано — можливо, нею стапо внутрішньополітичне становище Молдавії. Хай там як було, але жаданого спокою Корнякт у Львові не знайшов.
У ті часи взаємовідносини з Туреччиною і Кримом були для Польщі питанням життя і смерті. К. Корнякт з його політичною і економічною ерудицією, знанням східних мов, зв'язками і знайомствами на Сході був просто необхідною людиною. Він став особистим секретарем короля Сигізмун-да II Августа і на цьому посту настільки прислужився Польщі, що король у 1571 р. дарував йому дворянство. В 1576 р. інший король, Стефан Бато-рій, це дворянство підтвердив і спеціальним декретом дозволив Корняк-ту спорудити на Ринку будинок з шістьма вікнами.
Корнякт купив два вищезгаданих будинки, наказав знести їх і на цьому місці спорудити новий будинок. Це зробив архітектор Петро з Барбони у 1580 р.
Будинок вийшов гарний, з пишним багатоколонним порталом, який доходив до середини теперішнього тротуару. Справжньою окрасою будинку є чудове подвір'я, так зване Італійське, або Венеціанське, єдине у нашій країні. Будинок з подібним подвір'ям, але збудований у 1888 р. в Півадії, в Криму, — це колишній царський палац.
Перше, що вражає у ньому, — сувора співрозмірність усіх деталей, як і на фасаді. Подвір'я замкнене по периметру трьома рядами лоджій. Можна стверджувати, що ця будівля є втіленням основної ідеї Відродження — в центрі світу стоїть людина. Подвір'я було місцем відпочинку. Гамір торгової площі сюди не долинав — тиша, спокій...
Але Корнякт, дарма що став шляхтичем і був одружений зі шляхтянкою Дзєдушицькою, торгівлі вином не кинув. Над вхідними дверима висіла гілка ялини, своєрідна вивіска винарні, яка розміщувалася у залах першого поверху. Пускали сюди тільки людей з товстими гаманцями. І приємно було в морозяний зимовий вечір посидіти біля палаючого каміна, у веселому товаристві за кухлем гарячого вина з цукром і прянощами.
Зал освітлювався олійними світильниками. І досі ще збереглися забиті в стелю кільця, на яких вони висіли. У просторих пивницях зберігалося вино. Нагору його подавали ліфтом.
Незважаючи на численні пізніші перебудови будинку, досі існують деякі фрагменти з XVI ст. Збереглася Ґотична зала — єдина у Львові пам'ятка світської ґотики, старша від будинку загалом. На третьому поверсі збереглися стелі з поперечними балками, характерні для львівського будівництва XVI ст.
К. Корнякт помер у 1603 р. Його нащадки досить швидко пустили багату спадщину за вітром. Будинок у 1623 р. був проданий монахам-кармелітам. У 1642 р. його купив магнат Якуб Собесь-кий, після смерті якого в 1647 р. будинок успадкував його син Лн. У 1674 р. Ян Собеський став королем Польщі, а кам'яниця отримала назву Королівської. її приміщення здавали в оренду ремісникам. У флігелі мешкав особистий ювелір короля. Колишня винарня стала кордеґардією — приміщенням караулу.
Уже тоді в архітектуру будинку почали вносити певні зміни. В 1678 р. було споруджено аттик зі статуями короля та шести лицарів.
У 1686 р. в будинку було підписано Бічний мир між Росією і Польщею. Згідно з його умовами, Польща відмовлялася від претензій на Лівобережжя, Київ, Чернігів і Смоленськ, дістаючи натомість військову допомогу в боротьбі проти Туреччини.
Треба пам'ятати, що в тогочасній Польщі підпис короля на будь-якому акті державного значення, а тим паче такому, як Бічний мир, мало що значив. Потрібна була його ратифікація сеймом, а шляхта не бажала відмовлятися від цих земель. Тому Бічний мир був ратифікований тільки через 24 роки, у 1710 р. Але ще довго після цього в державній номенклатурі Польщі зберігалися посади київського старости і т.п.
Після смерті Лна III Собеського будинок належав його синові. В 1723 р. він перейшов у власність магнатів Жевуських. За розпорядженням Ю. Жевуського, у 1793 р. була проведена часткова реставрація будинку. Зокрема, через кілька років (у 1797 р.) сходову клітку прикрасили чудовим поруччям з кутого заліза.
Друга реставрація була здійснена в 20-х роках XIX ст., коли будинок належав уже родині князів Понінських. Саме в цей час на другому поверсі, у так званих королівських залах, з'явилося ліплення на стелі та стінах. Було змінене планування кімнат. Круглий тронний зал переробили на прямокутний. Мабуть, у цей час частина галерей двору була знесена і замінена флігелем.
Наприкінці XIX ст. будинок належав К. По-нінському, який мешкав на третьому поверсі. Він ретельно стежив за станом королівських зал, абсолютно не звертаючи уваги на подвір'я. Як це видно на фотографії того часу, більша частина його була забудована безліччю різних комірчин, оренда яких давала чималий прибуток. Лоджії були частково замуровані, частково засклені. Б оренду здавали також приміщення першого поверху. Так, у Ґотичній залі містився магазин посуду Р. Квеста.
Після смерті К. Понінського в 1906 р. будинок перейшов до князів Любомирських, у яких 1908 р. його викупило місто з метою влаштування тут музею. Але спочатку взялися впорядкувати подвір'я. При цьому вивезли 100 возів будівельного та іншого сміття. Остаточно двір було відреставровано в 30-х роках XX ст. архітектором Л. Ґюрковичем.
Музей відкрився 12 вересня 1908 р., у 225-ту річницю розгрому Яном III Собєським турків під Віднем, і дістав назву "Національний музей імені Яна ПІ". З самого початку музей мав чітко визначене політичне спрямування, чого ніхто не приховував.
Музей імені Яна 111 зібрав значні колекції зброї, живопису, нумізматики. Але, незважаючи на це, вів він жалюгідне існування. Весь штат музею —директор, охоронець фондів і сторож (він же опалювач і прибиральник). 5000 злотих — річний бюджет музею (господарські витрати, платня персоналові, закупівля експонатів та ін). Фонди поповнювались переважно за рахунок пожертв. Музей працював тричі на тиждень по чотири години на день.
У травні 1940 р. у цьому приміщенні відкрився Львівський історичний музей. Його роботу перервала війна. Під час окупації міста колекції музею були пограбовані гітлерівцями. Особливо постраждали збірки зброї та нумізматики.
З самого початку, з 1908 р., музейна експозиція була побудована за принципом кунсткамери, тобто не відображала історичний процес, а експонувала різного роду раритети. Зараз музей висвітлює історію західних областей України від найдавніших часів до сьогодення. Це другий за розміром музей такого типу в Україні.
Великою популярністю користується Італійське подвір'я. Тут знімалися кінофільми, в останні роки традиційними стали концерти, які проводить Львівська консерваторія, а також театральні вистави. Резонанс тут чудовий, і старовинна класична музика у поєднанні з архітектурою Відродження створює у слухачів і глядачів неповторний настрій.