• Куди рухатися

Антоніна Колодій: «Україні треба «перезавантажити» політичну систему через скликання Конституційної асамблеї»

Нещодавно в Львівському національному університеті ім. Івана Франка відбулася науково-практична конференція «Трансформація політичної системи України в контексті світових глобалізаційних змін». Захід, приурочений до 20-річчя заснування Народного Руху України, зібрав студентів та молодих науковців із Чернівців, Запоріжжя, Одеси, Львова та інших регіонів України.

Організована крайовою організацією Народного Руху спільно з філософським факультетом ЛНУ ім. І. Франка та Політологічним студентським науковим товариством конференція мала форму розгорнутої лекції за участі відомих науковців – доктора філософських наук, професора Антоніни Колодій та завідувача кафедри політології Франкового університету Миколи Поліщука.

Як зазначив один із організаторів конференції Олег Сітарський, аспірант Львівського регіонального інституту державного управління НАДУ, Народний Рух України започатковує новий напрям діяльності та ініціює широке обговорення питань щодо розвитку та консолідації демократії в Україні: «Ми запрошуємо до дискусії політичних і громадських діячів для пошуку шляхів виходу України з політичної кризи, щоб не відбулося повернення до авторитаризму, а зберігся курс для розвитку демократії, що почав становлення після Помаранчевої революції». Про це мовилося у прес-релізі про цей захід, який поширила прес-служба ЛКО НРУ. У ньому було також згадано, що професор Антоніна Колодій у ході конференції висловила припущення, що під час чергового етапу трансформації політичної системи в Україні слід очікувати нових суспільних процесів, котрі можуть призвести і до нового Майдану.

«Щоденний Львів» звернувся до Антоніни Федорівни Колодій з проханням відповісти на кілька запитань з приводу актуальної теми і висловлює їй вдячність за оперативну відповідь. Пропонуємо це інтерв’ю вашій увазі.

* * *

«ЩЛ»: Яка трансформація політичної системи в Україні має найбільше шансів відбутися у найближчому часі з огляду на нинішню владу та її опозицію? А яку трансформацію треба здійснити з Вашого погляду?

А.КОЛОДІЙ: Ще до початку президентських виборів 2010 року було зрозуміло, що, як би не прикро це було усвідомлювати, але за будь-якого їх результату "трансформації політичної системи" в напрямку поглиблення демократії та утвердження правової держави очікувати у найближчому майбутньому не слід. Україна потрапила в сіру смугу політичного міжсезоння, не вибравшись з якого вона не може сподіватися на жодні серйозні реформи, здатні дати користь суспільству, а не окремим групам чи лідерам.

Теперішні керманичі намагатимуться робити кон’юнктурні зміни, продиктовані міркуваннями політичної доцільності. Проте їх успіх – під запитанням, оскільки між владою та опозицією утвердилася певна рівновага сил, а їхні політичні інтереси на нинішньому етапі – різко розходяться.

Найбільшу загрозу і для державності, і для демократії, як і раніше, становила б так звана "широка коаліція" двох найбільших політичних сил. До її створення, попри непримиренну риторику, давно готовий БЮТ на чолі з лідеркою. Партія регіонів поки що втішається всевладдям, але насправді воно дуже хитке. Наштовхнувшись на незгідливість та надмірні апетити Росії, нестійкість нелегітимної, утвореної в неконституційний спосіб коаліції, громадянські протести тощо, Партія регіонів може змінити своє ставлення до перспективи об’єднання з опозицією.

Загроза нового ПРіБЮТу в тому, що: 1) обидві ці сили недемократичні, хоч і кожна по-своєму. Усе, про що вони домовляться як про спільний інтерес, буде безумовно спрямоване на обмеження свободи; 2) поділ ними сфер інтересів та локуса впливу неминуче приведе до інституціалізації наявного регіонального поділу України.

То ж в інтересах громадян України наявність кількох опозицій і збереження багатопартійності, на відміну від двопартійності; ухвалення нового виборчого законодавства (можливо, під тиском громадськості); проведення демократичних виборів до парламенту (дочасних чи чергових – це менш важливо, ніж те, на основі якого закону вони будуть проведені).

Тут ми й підійшли до другої частини запитання: а яка політична трансформація бажана, потрібна, необхідна сьогодні Україні? Якщо висловитись кількома словами, то така, яка дала б змогу розв’язати чи розрубати – залежно від обставин – застарілий вузол заміни політичної еліти та механізмів її селекції – через вироблення й інституціалізацію нових суспільних фільтрів, придатних для відбору та гуртування патріотично налаштованих реформаторів і демократів.

З ідей, які "блукають" поки що в інтелектуальному середовищі, майже не знаходячи відгуку в умах і серцях наших супер-прагматичних політиків (якщо не зважати на кілька спорадичних заяв Тараса Стецьківа), є ідея загального, широкомасштабного, інституційного (що дуже важливо!) "перезавантаження" політичної системи (за іншою термінологією – "перезаснування" держави) через скликання Конституційної асамблеї. Наразі ця ідея має вигляд утопічної, оскільки ми не бачимо відданих її впровадженню активістів. Але за своїм змістом і наслідками вона найбільш реалістична, бо передбачає усунення від влади теперішньої виродженої, байдужої до суспільних проблем політичної еліти та зміну конституційного ладу країни за участі народу і в його інтересах.

Трансформація політичної системи в Україні триває з початку 90-х років минулого століття. Формально це був демократичний перехід, який здійснювався руками тих, хто демократії не прагнув. Тому трансформаційні процеси відбувалися повільно та непослідовно, з відхиленнями в бік авторитарних форм правління (другий термін президентства Л.Кучми, можливо й теперішнє правління регіоналів).

Пора нарешті передати процес творення суспільних змін у руки сил, зацікавлених у його позитивних результатах. Не маючи змоги описувати цей процес докладно, наголошу лише на одному: він має бути тривалим, у кілька етапів, що й забезпечить паралельне формування нового інституційного дизайну, легітимацію державних установ і формування нової еліти. Її "відсів" почнеться вже під час конституційного процесу, а продовжиться у процесі творення і функціонування нових інституцій, під впливом тих правових рамок, які вони встановлять. Остаточної відповіді, що буде спочатку: яйце чи курка, – ми тут не отримаємо. Люди, що справді прагнуть оновлення та зміцнення української державності, творитимуть нові інституції, а нові інституції передбачатимуть нові механізми селекції еліт і нове середовище для їх діяльності. Докладніший виклад моїх поглядів на цю тему можна подивитись на сайті ЛРІДУ НАДУ (http://www.lvivacademy.com/) в архіві новин за 16 червня 2009 р. або на моєму персональному сайті http://political-studies.com/.

«ЩЛ»: Що необхідно зробити, аби консолідувати національно-демократичні сили бодай задля захисту найфундаментальніших основ державності і суверенності України та її автохтонного етносу?

А.КОЛОДІЙ: Не знаю, кого і як можна сьогодні консолідувати, і чи треба цим займатися взагалі. Не хотілося б нікого ображати, але подивіться: який жалюгідний вигляд мають деякі представники цих сил, які готові бігти за будь-ким, хто покличе, лиш би зберегти (назавжди?) теперішній свій депутатський статус. Скільки разів лідери партій – осколків колись авторитетної національної демократії – клялися, що їхня мета – консолідація. Але приходили наступні вибори, й ми чули, що лише їхня партія (байдуже що до неї входить лиш двоє-троє впізнаваних людей, а голосує за неї 0,5% виборців) найправильніша, а отже саме вона мусить захищати українські цінності. Щоб не наступати на граблі в черговий раз, патріотично і демократично налаштована молодь повинна думати про створення нових демократичних партій і рухів, про мобілізацію громадянського суспільства на захист державності, свободи й демократії, про доведення до кінця тих завдань, які ставив НРУ в той час, коли був дієздатною організацією. Але це мають робити нові, по-новому організовані сили.

- Чи можливе відродження Народного Руху - не як політичної партії, якою він є тепер, а як справді широкого народного руху України-держави?

А.КОЛОДІЙ: Неможливо, як відомо, двічі увійти в ту саму річку… Україні як повітря потрібен широкий громадянський рух нового зразка, а відродити той, що сформувався був у певний час для виконання певних завдань, а потім упродовж майже двадцяти років сам себе валив (хоч звичайно його валили й інші), вважаю завданням нереальним. Гуртувати людей, залучати їх до активного громадського й політичного життя можна навкруг конкретних справ сьогоднішнього дня, пам’ятаючи при тому, що широкий рух – це завжди ситуативне (а отже – недовговічне) об’єднання людей із різними поглядами, темпераментом, культурою, які йдуть разом доти, доки не досягнута мета, яка їх об’єднала. І чим ширший рух, тим більшої внутрішньої, міжгрупової толерантності він вимагає. Історія НРУ тут може подати як позитивні, так і негативні уроки, і її об’єктивне дослідження стало би в нагоді молодим політикам.

Мені здається, що згадане вище інституційне "перезавантаження" (чи "перезаснування держави") могло би бути достатньою метою для такого згуртування. Однак потрібні лідери, ініціатори й організатори, котрі готові жертвувати спокоєм, а може й певними матеріальними здобутками, які вони вже мають або в скорому часі могли би мати, зайнявшись іншою діяльністю.

«ЩЛ»: Як, на Вашу думку, слід зорганізовувати нині опозицію в Україні - на парламентському рівні, на рівні місцевих рад, на рівні громади?

А.КОЛОДІЙ: Опозиція, якщо є такі можливості, повинна діяти на усіх рівнях, у межах представницьких інституцій і поза ними. Та, на мій погляд, зараз українське суспільство чи не найбільше потребує сильної, продуктивної парламентської опозиції. Це відповідає потребам сучасного етапу розвитку, у тому числі й завдань політичної трансформації. Усюди, де мені доводиться виступати, я останні роки підкреслюю одну й ту ж саму сумну рису нашої політики: в ній засоби (здобуття влади) стали самоціллю, а що робити з цією владою – це питання стало другорядним. Не може бути жодних реформ, жодних трансформацій, коли в країні відсутня державна політика як така, коли її ніхто не розробляє і не впроваджує (якщо хто не згодний, нехай відвідає травматологічне відділення львівської лікарні швидкої допомоги – там все відбилося, мов у краплині води). Нехай би нинішня опозиція виправила це становище, подавши й іншим приклад на майбутнє та як слід підготувавшись до того часу, коли вона знов стане владою. Легко лаяти владу на майдані, легко блокувати трибуну з вимогою, "робіть так, як ми кажемо". Важче запропонувати альтернативні шляхи розвитку країни, чітко їх аргументувати, послідовно захищати, пропагуючи через парламентську трибуну та ЗМІ, здобути підтримку громадян у центрі й на місцях саме завдяки цим програмам, а не красивим словам і тим почуттям, які вони пробуджують.

Що стосується опозиції в місцевих радах. Допоки вибори відбуваються за партійними списками, вона там є і буде. Мабуть, вона справді корисна, бо справляє стримуючий ефект. Але мені здається, хоч, можливо, я й помиляюся, що найбільшу користь для громад принесла б мінімально політизована та максимально компетентна в господарських питаннях місцева влада, яка підняла б наші міста з руїни. Бо як так може бути, що, наприклад, у Львові ні влада, ні опозиція "не бачать" себе в дзеркалі облупленого театру ім. Заньковецької – колись гордості українського театрального мистецтва, що розташований у самісінькому центрі і ранить серця львів’ян та дивує туристів.

Водночас громадяни, організована частина населення повинні виконувати роль позапарламентської опозиції або "сторожового пса демократії", за висловом Алексіса де Токвіля. Їм для цього зовсім не обов’язково треба належати до політичних партій. Громадянська реакція на призначення Табачника міністром освіти показала, що суспільство усе ще зберігає здатність до самоорганізації і спротиву. Треба, щоб було здатне й на підтримку, якщо така потреба з’явиться…

«ЩЛ»: Що в близькій перспективі матиме більший (вирішальний) вплив на політичні процеси в Україні: внутрішня політика чи геополітичні фактори?

А.КОЛОДІЙ: Специфіка і складність ситуації в Україні в тому, що зовнішній чинник завжди відіграє в нашій політиці вагому роль. Але ж він може й мобілізувати! Згадуймо 2004-й рік і будьмо самими собою. Ми не такі слабкі, як комусь може здатися. А от внутрішня політика – політика як врядування, впорядкування, державне регулювання суспільного життя – має повернутися в наше життя, бо ж під лежачий камінь вода не потече.

* * *

«Смерть В'ячеслава Чорновола була знаковою подією. З нею відійшла політика заради ідеї, громадянського обов’язку, а не задля бізнесу. Політичні сили розпорошилися, погрузли в інтригах. І я ставлю перед собою запитання: що робити за обставин, які склалися? Потрібні нові люди – іншого виходу не бачу. Необхідно, щоб одиниці фахівців, які розуміють політичний процес, поповнювали політикум і творили масу».

(З газетного інтерв'ю Антоніни Колодій десять років тому).