Збиткові підприємства — владі, прибуткові — олігархам
Бізнесова еліта повинна профінансувати економічні реформи в Україні
Чим нинішня Україна відрізняється від колишнього Радянського Союзу? Щодо економіки, різниця в тому, що металургійною, хімічною, видобувною промисловістю та іншими прибутковими галузями керують не міністерства, а олігархічні клани.
На двадцятому році незалежності ми й далі роздаємо стратегічні енергетичні підприємства. Триває підготовка до приватизації ще одного ласого шматка — енергетичної компанії «Західенерго», до складу якої входять Бурштинська, Добротвірська та Ладижинська ТЕС.
Створюють ще одну депресивну зону
Око на енергетичну гордість Західної України (саме з цих ТЕС експортують електроенергію за кордон) поклала одна фінансово-промислова група.
Нині прибуткове «Західенерго» хочуть приватизувати, а збиткові шахти залишити українській владі. Прибутки попливуть у кишені багатіїв, а збитки ляжуть на плечі простого народу. Отак ми поступово втрачаємо енергетичну незалежність України. Бо завтра наш вітчизняний товстосум невідомо кому розпродасть свої активи. Чому б не залишити в державній власності 51 відсоток прибуткових стратегічних енергетичних підприємств?
Гадаєте, що за попередньої влади було інакше? Та ж за її часів припинено діяльність усіх нафтопереробних заводів. Усіх до одного. І досі не модернізували жодного з цих підприємств.
Очевидно, що «Західвугілля» й енергетична компанія мають працювати в одній команді, як у колишні часи. Бо інакше Західна Україна стане депресивною зоною, адже старі шахти нікому не потрібні.
Замість того, щоб вкладати кошти в реконструкцію та модернізацію, найбагатші люди України вимагають від Президента країни дешевого газу. І лякають, що зупиниться все виробництво.
Що змінилося?
По двадцяти роках незалежності наспів час для роздумів. Дедалі частіше постає запитання: хто винен у тому, що ми, розваливши стару імперію, нічого не створили?
Найпомітніша зміна — вільну нішу ЦК КПРС і союзних міністерств зайняли фінансово-промислові групи. У них тепер більше повноважень і реальної влади, ніж у колишніх генсеків. З однією різницею: генсеки ще щось там говорили про мораль, а нинішнє покоління бізнесової еліти країни живе лихоманкою швидкого збагачення.
Найбільша заслуга влади — це відкриті кордони й достатня кількість закордонних паспортів. Наші громадяни дають собі раду на чужині й грошовими переказами рятують від злиднів свої сім’ї на батьківщині. За останні три місяці переказали в Україну 1,3 мільярда доларів США.
Найслабша ланка — газ
Справжня незалежність будь-якої країни починається із незалежності енергетичної. Двадцять років говоримо про енергетичну безпеку України, але й досі не можемо позбутися газових кайданів північного сусіда.
Невже того газу аж так потребують рядові українці? Вся промисловість віддавна вже приватизована. Вона в руках найбагатших людей України, яких ми наплодили чи не найбільше в Європі. Все життя для простих людей вистачало газу. Чому вони тепер мусять купувати голубе паливо за російськими цінами? Потрібен олігархам газ? Що ж, ідіть до Путіна та й попросіть уклінно. А тоді держава Україна відтранспортує голубе паливо до ваших заводів та фабрик.
За рахунок чого ваш метал конкурентоспроможний на Заході? Ніби й не мав би таким бути, адже там три працівники виконують таку роботу, на яку тут залучають аж тридцятьох трьох трудяг. Та й аж ніяк не найсучасніші технології застосовують. А річ ось у чому: наші фінансово-промислові групи збагачуються на дешевому газі та дешевій робочій силі.
Отже, тепер можемо відповісти на ось такі важливі запитання.
Чому росіянам вдалося посадити на газову голку наших чиновників?
Чому Росія продає газ на кордоні з країнами Західної Європи, а не з Україною?
Чому весь час тільки йдуть торги про транзит і про те, хто з того матиме зиск?
Тим часом український газ видобувають окремі приватні особи. І продають за російськими цінами. Поки це колесо швидкого збагачення певного прошарку суспільства крутитиметься, не бачити нам ні кращого життя, ні заможної України.
Найстрашніше те, що навряд чи хтось відважиться зняти слухавку і сказати прем’єрові Путіну: «Владімір Владімірич, вибачай, але твій газ нам більше не потрібен».
Справді, звідки і коли візьметься такий сміливець?
Міністри не знали, чим керували
Як ми дійшли до нинішнього життя? Вчений, фізик зі світовим ім’ям Ігор Юхновський, один із творців Конституції України, вважає, що труднощі пов’язані з перерозподілом багатств колишнього Радянського Союзу. На 80 відсотків державна власність в Україні була всесоюзною.
До 1993 року українські міністри не знали, на чому сидять і чим керують. Коли захворів Леонід Кучма, Ігор Рафаїлович, як перший віце-прем’єр, почав тимчасово виконувати обов’язки глави уряду. Зібрав міністрів і дав місячний термін на інвентаризацію майна, бо всю інформацію тримали під сімома замками в Москві.
З поля зору в перші роки незалежності випустили найважливіше — матеріальні статки України. Не було чіткого контролю за майном, і це призвело до нерівномірного розподілу багатств держави.
Цей недогляд щодо контролю дуже швидко виправили інші люди. Тепер справно контролюють — собі на вигоду. Знаємо їхні прізвища, їхніх чад, які спецрейсами літають за кордон на екзотичні острови — споглядати на черепашок.
Наше покоління під час розпаду СРСР взяло на себе відповідальність і сказало: «Не хочемо так жити!». А нині дожилися до того, що 82 відсотки українців мріють покинути свою країну.
У нас половина країни животіє на злиденній зарплаті, ледве дотягаючи до кінця місяця, а тим часом «нових» українців із розпростертими обіймами приймають на Заході. Їм відкривають візи, дають дозвіл на проживання, бо їдуть не з порожніми руками — вивозять з України мільярди. Як компенсацію Міжнародний валютний фонд нам виділяє котрий уже з черги транш кредитів.
Щоб отримати візу в зарубіжному посольстві, громадянин України повинен показати довідку про заробітну плату. Чому б не вимагати довідки у власників найбільших українських підприємств про те, скільки вони платять рядовим робітникам? Якщо це африканські зарплати, то пускайте їх, відповідно, тільки в Африку — у Буркіна Фасо, наприклад, а не до Європи!
Звідки взяти гроші?
Щоб здійснити економічні реформи, потрібні гроші. Звідки їх узяти? У народу, який ледве зводить кінці з кінцями, чи в бізнесової еліти, яка збагатилася на приватизації?
Чому жодна з політичних сил досі не звернулася до Верховної Ради з ось такими двома кардинальними вимогами?
Перша — власники найприбутковіших підприємств повинні виконати взяті інвестиційні зобов’язання, які брали на себе під час приватизації, й профінансувати модернізацію виробництва, створити нові робочі місця, а не ховати капітали в офшорах та купувати палаци за кордоном.
Друга — оприлюднити баланс Національного банку і «Нафтогазу України», щоб народ побачив, чим він володіє і куди рухається. Хочеться сподіватися, що під тиском народу, а тільки тиск знизу може щось змінити, така політична сила знайдеться в парламенті й покаже свій патріотизм не на словах, а на ділі.
Богдан КУШНІР.
Голос України
До списку статтей
