Василь Павлюк: «Я не наймався на роботу до міського голови і служити йому не збираюся»
Кореспондент «Леополіса» провела один робочий день у кабінеті секретаря Львівської міської ради
Більш як п’ять тижнів тому новообраний секретар Львівської міської ради Василь Павлюк “оселився” у новому кабінеті (секретаря ради обрали 25 листопада 2010 року).
Аби випробувати “на власній шкірі”, як працюється “другій людині у мерії”, зануритися у нагальні проблеми і робочі питання секретаря, кореспондент “Леополіса” вирішила попрацювати разом із Василем Павлюком у його кабінеті протягом одного дня.
Робочий день секретаря починається з восьмої ранку. Рівно о восьмій заходжу в ратушу, ловлячи на собі здивовані погляди чергових муніципалів. Ледь встигаємо випити ранкової кави, як Василь Михайлович уже біжить на щоденну оперативну нараду до міського голови. О дев’ятій повертається.
“На такій нараді зазвичай обговорюємо інформацію, яка накопичилася протягом дня і ночі, - “звітується” переді мною секретар. – Сьогодні нічого надзвичайного не було. Йде підготовка до пленарного сесійного засідання. Усі працюють над бюджетом”.
- Про те, як сніг прибирають, говорили? – цікавлюся найнагальнішою, як на мене, проблемою.
- Ні. Але, вважаю, сніг прибирають “на трієчку”...
А кабінет – зелений…
Роззираюся по кабінету. Як кажуть, покажи мені свій дім (кабінет), і я тобі скажу, хто ти. Кожний секретар міськради переставляв робочий стіл по-своєму. У Зеновія Сірика великий стіл стояв справа від входу, у Володимира Квурта – маленький столик у лівому дальньому кутку. У Василя Павлюка великий стіл - по центру. У кожного – свій “фен-шуй”…
У спадок від попередника пан Василь дістав “голий” кабінет – Володимир Квурт забрав гарнітур ексклюзивних старовинних меблів, старовинні чавунні батареї, картини і великий плазмовий екран. Нові сучасні батареї, щоправда, поставив за свій кошт. Від старого господаря залишилося хіба велике полотнище з емблемою Львова, жалюзі на вікнах, світильники на стінах і дві люстри на стелі.
Підлогу в кабінеті поциклювали, полакували, стелю освіжили побілкою. Колір стін пан Василь підбирав сам - насичений зелений. Спочатку це напружує, але швидко звикаєш. Оббивка простенького офісного дивана та крісел, які придбав за власний кошт, також зелена, столи - із зеленими вставками. “Люблю зелений колір, - каже пан Василь. - Він мене заспокоює. У мене тут будуть вазонки. Зараз мають принести штучну ялинку (наша зустріч відбулася напередодні Нового року. – Авт.). Я проти вирубування живих дерев. Хіба що вирощувати ялинки у вазонках, як це роблять на заході, щоби потім висадити їх у землю. Гроші на ялинку і прикраси до неї дав зі своєї кишені”.
Планує ще покласти на підлогу килимові доріжки (для затишку), на стіни - картини. “Це мають бути портрети політичних та духовних діячів України, - пояснює. - Портрет Андрея Шептицького має бути безпосередньо за мною. Потім - Степан Бандера, Іван Франко і Тарас Шевченко”.
У приймальні секретаря вже чекають кілька відвідувачів. Василь Павлюк починає прийом. Він – комунікабельна, привітна людина, навіть до незнайомих звертається “друже”. Люди йдуть, як на конвеєрі… Олеся Іванівна, керівник муніципального хору “Гомін”, просить 5 хвилин перед сесією міськради, аби привітати депутатів.
Заходить директор однієї з гімназій міста. Просить, щоби в його закладі нарешті відремонтували дах - вже три роки обіцяють. Павлюк погоджується при формуванні бюджету врахувати інтереси гімназії. Наступні - делегація з шести чоловік, мешканців Сихова, які мають житлово-комунальну проблему. Скаржаться на голову району, на правоохоронців.
Наступний відвідувач – співвласник мережі гіпермаркетів. Бізнесмен заскочений, що у кабінеті присутній журналіст, тому замість розмови з Павлюком, починає “давати інтерв’ю”. Пан Василь також підключається: “Таких інвесторів побільше би місту! Вклали 2 млн. грн. живих грошей у розвиток інфраструктури, створили масу нових робочих місць, 70% яких – львів’яни. Такі фірми нам треба плекати, спрощувати процедуру отримання дозволів, тоді й інші інвестори прийдуть до Львова”.
(Закінчення.
Поч. на 1-й стор.).
Бізнесмен бідкається: пройти усі погодження – це пройти десять кіл пекла. Місцева санстанція пише свій висновок, але каже погоджувати номер того висновку у… Києві! Василь Павлюк обіцяє взяти під контроль спрощення дозвільних процедур для інвесторів.
«Андрій Садовий уникає розмови...»
Того дня через кабінет секретаря міськради пройшло до двадцяти людей. Поміж відвідуваннями пан Василь ледь встигав відповідати на мої запитання. Він досі у «чемоданному настрої»: біля робочого стола – коробки з документами, які не встиг розібрати. «Люди йдуть, йдуть і йдуть! – бідкається. – Попри те, що особистий прийом за записом маю у перший і другий вівторок місяця, приймаю відвідувачів щодня. Звертаються з різними питаннями. Скаржаться, що хтось когось образив, у когось дах тече, бо жек не зробив ремонт. Керівники комунальних підприємств, представники освіти, медицини просять сприяння в робочих питаннях. Якщо не можу допомогти сам, підкажу, до кого звернутися».
«Мій робочий графік став набагато напруженішим, - веде далі секретар. - Приходжу на роботу на восьму ранку, йду о десятій вечора. Не був готовий до цієї посади, не дуже її прагнув. Але депутати обрали, партія сказала “Треба!”. У нас така партія, що не можна сказати “Ні”. Будемо змінювати структуру міськради - переформатовувати управління, відділи. У структурі міської ради нема контролюючого органу. Міський голова для себе створив управління контролю і аудиту, щоб контролювати виконавчі органи. Але таке управління має бути при секретарі ради, бо функції контролю є за радою. Обов’язково його створимо. І додамо йому повноваження антикорупційної діяльності».
Цікавлюся, як іде співпраця секретаря ради з міським головою Андрієм Садовим. «Декілька разів пропонував Андрію Івановичу поговорити про співпрацю, але він того уникає, - відповідає пан Василь. - Поважаю посаду міського голови, але я не наймався до нього на роботу, служити йому не збираюся. Мене обрав народ, я пройшов по мажоритарному округу і служитиму тільки львів’янам та Господу. Наразі нас, депутатів, не хочуть слухати. Виконавчі органи з подачі міського голови вважають, що вони все знають. Мер щойно призначив керівником «Львівтеплоенерго» нікому не відому людину (Степана Пакіжа. – Авт.), не поставивши до відома ні мене, ні профільну комісію, ні голів фракцій. Маю інформацію, що вже визначено людину на керівника управління транспорту і зв’язку. Нас знову не ставлять до відома. Це не співпраця.
Ми Садовому запропонували два варіанти. Перший – найбільша у міськраді фракція ВО «Свобода» спільно з міським головою формує кадрову політику, бюджет і спільно несе відповідальність перед громадою міста за результат. Другий варіант – мер може з нами не консультуватися, але, згідно із законом про місцеве самоврядування, зобов’язаний будь-якого нового керівника оголосити, його кандидатура має пройти по депутатських комісіях, по фракціях. Хай призначає кого хоче, але хай буде готовий, що будемо суворо контролювати виконавчі органи. Останній приклад – ситуація із поганим прибиранням вулиць від снігу. Якщо мер не звільнить чиновників, яким ми висловимо недовіру, то наступна недовіра буде міському голові. Закон нам це дозволяє».
Кабінет засівали копійками…
Об 11.00 Василь Михайлович знову йде - на нараду в малому сесійному залі щодо структури міськради. Через півгодини знову зустрічаємося у кабінеті. Тут має відбутися нарада – з головами депутатських комісій. Спілкування – у дружньому тоні, оскільки майже усі голови комісій – «свободівці». Людмила Шекета, Яромир Самагальський, Андрій Хомицький, Іван Гринда, Олег Махніцький. “Засівають» новий кабінет, кидають копійки на підлогу. Перед нарадою обмінюються інформаціями. Для багатьох депутатська діяльність - новина. Депутат Ірина Шалаковська розповідає, як перевіряли одну з релігійних громадських організацій: орендує офіс площею 320 кв. метрів за одну гривню на рік та здає ці площі в суборенду за «грубі гроші». Василь Павлюк попереджає колег, що у мерії заборонено курити, в тому числі і у вбиральнях. Голова фракції «Свободи» Руслан Кошулинський (сам не курить) жартує: «Заведемо скриньки для курців: проштрафився – кидай туди гривню!».
Сідають за великий стіл на нараду. Василь Павлюк по-батьківськи настановлює голів комісій: «Коли підписуєте протокол засідання комісії, думайте і дивіться, що підписуєте. Щоб потім до вас не мали претензій правоохоронні органи». Далі - про депутатів-мажоритарників. Вони мають працювати на своїх округах, вирішувати там проблеми. За результатами цієї роботи мають подавати письмову пояснювальну записку у профільну комісію. Голова комісії має її зачитати, а члени комісії – затвердити або не затвердити. Документацію з комісії нікому не маєте права віддавати. А таке бувало за попередньої каденції».
Яромир Самагальський, який очолює бюджетну комісію, порушує питання про те, що начальникам міських райвідділів освіти вище керівництво буцімто заборонило приходити на засідання комісії, в той час як Самагальський їх туди запросив. Василь Павлюк пояснює: «Ви, як голови комісій, маєте право запросити на комісію будь-кого. Якщо людина не приходить – це для вас перший дзвіночок для висловлення їй недовіри».
Далі торкаються однієї з «больових точок» Львова – ремонту Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької. Секретар каже, що до нього звернулися директор театру Андрій Мацяк та художній керівник Федір Стригун. Реставрація цієї будівлі котрий рік тупцює на місці. Мерія відсилає до Кабміну, бо театр – Національний. Кабмін тільки обіцяє кошти, та не дає ні копійки. Керівництво театру знайшло розуміння у польських інвесторів (нагадуючи, що побудував театр польський граф Скарбек), ті нібито погодилися допомогти, але зауважили, що з боку держави мають бути якісь кроки.
За п’ять тижнів уже роздав п’ять тисяч гривень
«До мене звертаються багато малозабезпечених, інвалідів, - продовжує пан Василь, коли двері за головами комісій зачинилися. - Бюджетних грошей я їм не можу дати, не маю таких повноважень. Депутатський фонд ще не діє. Витягаю гроші зі своєї кишені і віддаю».
- А яка у вас зарплата?
- За штатним окладом - десь 2-2,5 тисячі грн. Плюс невеликі надбавки. Набереться трохи більше 3 тисяч.
- І скільки за цей час уже грошей роздали?
- Уже понад п’ять тисяч. Мені дружина вже зауваження робить: «Усе, що заробляємо (у нас є сімейний бізнес, яким дружина керує), починаємо віддавати, а як буде далі?».
На столі у Василя Михайловича – купа листів. Починає їх розбирати. Впадає у вічі дитячий почерк. Соломійка з 6-В класу Сихівської середньої школи №96 пише святому Миколаю, але на конверті – адреса персонально Василю Павлюку. «Живемо вчотирьох – я, бабуся, тато і моя сестричка Мартуся. Вона – інвалід, мама з нами не живе, не допомагає. Сім’я наша малозабезпечена. Багато грошей іде на лікування Мартусі. Прошу тебе, Миколайку, принеси мені чобітки, розмір 35-й, і солодощі. Бабця нам купує чобітки у секонд-хенді, на нові не вистачає грошей. Буду молитися і благати Миколайка, щоби моя мрія здійснилася». «Цей лист прийшов уже після свята Миколая, - резюмує Василь Павлюк. - Але до Різдва ця дитина матиме чобітки і солодощі».
Коментар для «Леополіса»
Що означає зелений кабінет?
Юрій ЖИВОГЛЯДОВ, кандидат психологічних наук, психотерапевт
Зелений колір заспокоює. Згідно із канонами східної філософії, зелений колір – це колір креативного життя, природи, дерева. Символізує дерево життя, дерево розвитку. Людина будує своє середовище, щоб урівноважити свої внутрішні якості. Якщо людина вибирає зелений колір, то в неї урівноважений червоний колір (емоційність) і синій колір (мудрість). У цієї людини з емоційністю і мудрістю все гаразд.
Високий замок
До списку статтей
