“Знешкодження” Садового-8
За часів Андрія Івановича особливого поширення набули майнові конфлікти: навколо землі, комунального майна, самобудів, роботи комунальних підприємств
Судові процеси та скандали супроводжували чи не всіх попередників Андрія Садового на посаді міського голови, тож його робота тут не стала винятком. Однак за часів Андрія Івановича особливого поширення набули саме майнові конфлікти: навколо землі, комунального майна, самобудів, роботи комунальних підприємств.
За словами депутата ЛМР Теодора Дяківа, на 1 січня 2010 року тільки судових справ між мешканцями та ЛКП нараховується 29 000 тисяч. Унаслідок цього спробуємо згадати бодай найрезонансніші судові справи.
Історія питання
Один із перших гучних судових процесів, в які було втягнуто адміністрацію пана Садового, стосувався ремонту площі Ринок. Тоді новообраний міський голова поспішав підготувати місто до святкування 750-річчя, тож його підлеглі вирішили терміново відремонтувати головну площу.
Робили це настільки похапцем, що роботи розпочали без проектної документації. Найгірше, що тротуари на південному боці площі вирішили перекласти пісковиком. І хоча будівельники давали гарантію, що з ним не виникатиме проблем упродовж десяти років, на практиці все було по-іншому. Рік тому тротуар довелося перекладати заново, а “якість” цього позапланового ремонту може оцінити кожен, хто пройде площею.
Судовий процес із приводу незаконного рішення про ремонт площі Ринок виявився резонансним – позови тоді подали не лише львів’яни, а й відомі громадські діячі, які живуть поза межами міста. І хоча міська влада програла процес, це, схоже, нічому не навчило чиновників: судові позови подавали десятками щодня з найрізноманітніших приводів.
Варто зазначити, що рішення та ухвали, які видає львівська мерія, “годують” чималу кількість суддів, зокрема Європейського суду з прав людини, які вимушені розбиратись у тонкощах муніципального законодавства. Саме цей найвищий європейський суд нині розглядає справу за позовом низки львів’ян щодо встановлення тарифів на водопостачання у Львові.
Щоправда, в Європейському суді є цікава практика: коли до них надходить черговий позов від громадян, вони інформують владу країни про цей факт. Оскільки ж до розгляду питання по суті в Європейському суді може пройти три-чотири роки, то місцева влада отримує шанс, хоч і з запізненням, виправити ситуацію.
Часто львівській мерії в судовому порядку доводилося відстоювати громадське майно. Однією з найгучніших була справа брюховицьких лісів, яка набула загальнодержавного резонансу. Аналогічно в суді міськраді доводилося відстоювати земельні ділянки і від зазіхань однієї з потужних фірм – Західної нафтової компанії, яка претендувала на 15 земельних ділянок під автозаправки.
Правду кажучи, не можна стверджувати, що міська рада виступала в судах винятково в ролі жертви. Зокрема, львівська мерія намагалися довести в суді право територіальної громади Львова володіти головним залізничним вокзалом. Спроба, щоправда, виявилася безуспішною. Резонансним майновим питанням став і судовий розгляд продажу мерією готелю “Львів”.
Головне, що значна частина рішень ЛМР торкається інтересів значної кількості мешканців. Прикладом такого рішення є ухвала сесії Львівської міської ради щодо евакуації неправильно припаркованих автомобілів. За словами Т. Дяківа, цю ухвалу затверджували в трьох редакціях, щоразу змінюючи підстави для евакуації авто. Врешті-решт її тихо скасували, а з вулиць Львова зникли евакуатори.
Також частина судових процесів, які стосувалися мерії, мали політичний підтекст. Зокрема, йдеться про заборону політичним партіям проводити мітинги чи зібрання. На думку чиновників, деякі мітинги могли чи то призвести до сутичок на політичному ґрунті, чи то завадити проведенню важливих міських чи державних заходів. Задля справедливості треба визнати – такі судові позови стосувалися різних політичних сил – від комуністів до БЮТ.
Натомість Львівська міська рада щедро роздавала приміщення окремим політичним партіям і громадським організаціям на пільгових умовах. У підсумку частина цієї нерухомості з партійних рук перейшла різноманітним фірмам.
Корупціонери
Усі судові справи, про які ми згадували, стосувалися ЛМР і міськвиконкому як колегіального органу. Водночас низку високопоставлених чиновників у судовому порядку було визнано корупціонерами, або ж проти них було порушено такі справи. Зокрема, Шевченківський районний суд визнав корупційними дії секретаря міськради Володимира Квурта. Йшлося про оплату його службового відрядження до Будапешта.
Згодом той самий Шевченківський районний суд визнав корупційними дії ще одного високопосадовця – начальника управління комунальної власності ЛМР Євгена Климковича. Приводом до цього стали махінації з орендою універмагу “Львів”, що на перехресті площі Ринок і вулиці Шевської.
Також за каденції Андрія Садового декількох чиновників було затримано під час отримання хабара. Щоправда, не в усіх випадках справа дійшла до логічного завершення.
Зокрема, на хабарі в 600 доларів спіймано голову Шевченківської райадміністрації Львова, заступника голови Личаківської райадміністрації, а також головного спеціаліста відділу архітектури. Довести вину цих чиновників не вдалося, хоча одному з них таки довелося згодом розпрощатися з чиновницькою роботою.
Найбільшого ж резонансу набула справа міського голови Винників, якого правоохоронці затримали під час отримання хабара 40000 доларів. Нині цю справу розглядають у суді, і не відомо, чи вдасться її довести до логічного завершення.
Зазвичай хабар дають потайки. Однак Львівська мерія отримувала і цілком легальні “подарунки”. Зокрема, ТзОВ “Сервісний центр “Діамант” свого часу подарував мерії 15 новеньких “Тойот”. За словами пана Дяківа, такий презент – це погано завуальований хабар. Адже в підсумку сервісний центр “Тойоти” без особливих проблем отримав земельну ділянку на околиці Львова.
Справи суддівські
12 липня 2010 року Львівська міська рада затвердила програму створення належних умов функціонування судів Львова на 2010-2012 роки. Цією програмою передбачали проведення ремонтів приміщень судів і надання суддям житла. Те, що львівська мерія ухвалила такий документ, – добре, однак є чимало запитань із виконанням, стверджує Теодор Дяків.
Список суддів, які отримали завдяки цій програмі житло, не оприлюднюють. Ймовірною причиною є те, що помешкання надають залежно від взаємостосунків між мерією та конкретним судом, точніше – головою суду. Наприклад, ЛМР надала земельну ділянку під будівництво громадянинові Григорію Гулику, хоча в ухвалі слід було вказати, що він працює суддею. Понад те, є головою Господарського суду Львівської області – наголошує Т. Дяків.
Юристи Садового
На загал юридична служба мерії доволі сильна. Досить сказати, що якщо на початку каденції в мерії працювало близько 20 юристів, то тепер – понад 30. До того ж, свої юридичні служби мають усі комунальні підприємства, включно із ЖЕКами.
Пан Дяків вважає, що керівник юридичного управління Гелена Пайонкевич і її заступник Мирослав Гавриляк є фаховими, потужними юристами. Попри це, кількість судових позовів проти мерії, як ми вже зазначали, зросла. І причиною цього, з одного боку, є зростання правосвідомості мешканців, з іншого – наявність у нормативних актах мерії незаконних положень.
Корупційна складова
На думку Теодора Дяківа, проблема в тому, що корупційні моменти в рішеннях ЛМР закладають цілком свідомо. Прикладом цього є наказ у інженерного департаменту щодо організації перевірки лічильників. Протягом півтора місяця в цьому відомстві щодо цього було видано чотири нормативних документи.
У підсумку мешканців зобов’язали писати заяву про те, що їм потрібно перевірити лічильник. Після цього особа повинна чотири рази відпроситися з роботи, аби спочатку до неї прийшов відповідальний за розпломбування, потім – відповідальний за демонтаж лічильника, після перевірки лічильника знову приходить сантехнік, який його встановлює, і ще через декілька днів – працівник, який відповідає за опломбування. При цьому мешканець мусить оплатити кожну окрему операцію з лічильником.
Насправді, згідно із законом, все це повинне зробити ЛКП у зручний для власника помешкання час, а той повинен лише забезпечити доступ відповідального працівника до лічильника. Оскільки цього не було зроблено, людина, щоб не морочитися з перевіркою лічильника, погоджується переплатити. Частина цих коштів іде в касу “Львівводоканалу”, а щодо решти, то про це можна тільки здогадуватися.
Аналогічно львівська мерія своєю ухвалою прирівняла вивіски розміром до одного метра до реклами, і при цьому зобов’язала підприємців переробити їх відповідно до цього розпорядження. За словами
Т. Дяківа, керівник комунального підприємства, яке займалося цими вивісками, мала безпосередню зацікавленість у такій ухвалі – її чоловік володіє фірмою з виготовлення реклами.
Але головне, що за період каденції Андрія Садового не лише не розроблено ефективної системи запобігання корупції – не було навіть таких спроб.
Олександр Сирцов
Львівська газета
До списку статтей
