Рукотворні небеса
Священик Дмитро Блажейовський у США розбудовував українські релігійні громади, а у Львові заснував Музей вишиваних ікон
Як часто нам випадає бачити події, ініціатором і промоутером яких є майже 100-літня людина? 21 серпня 1910 року така людина народилася – це греко-католицький священик Дмитро Блажейовський. Нещодавно він прилетів із Рима до Львова, щоб презентувати свою нову книжку, а також організувати вернісажі вишиваних ікон у містах України.
За кордон пішки
Отець Дмитро Блажейовський народився в селі Вислоці Горішнім на Лемківщині у родині, де було десятеро дітей. Найбільше, що запам’яталося йому з дитячих років, – невтомна праця батьків і спільна молитва всієї родини: «Ми вклякали перед святою іконою на стіні й усі разом промовляли щоденні молитви… А якщо я спізнився, то мусив сам вклякати і промовляти. Що не знав, допомагала мама, бо інакше не міг без того йти спати».
І ще один важливий урок виніс він із родини: коли діти стомлювалися під час роботи й просилися в батька відпочити, той суворо казав: «Для відпочинку є труна». Мабуть, ця установка стала якимось енергетичним рушієм для сина, бо той і на сотому році життя невтомно працює. «Він має план на кожен день і на перспективу, – каже отець Ігор Ковальчук, директор Музею вишиваних ікон у Львові. – Я інколи допомагаю йому залагоджувати деякі справи чи супроводжую в подорожах, то швидше стомлююся від нього, прошуся відпочити, а він нагадує мені слова свого батька».
У сільській школі, що не культивувала українського національного виховання, допитливий хлопець увійшов у довіру до вчительки, і та давала йому читати «Кобзар» і книжки про козаків. Уже згодом, навчаючись у Перемишльській гімназії, він перечитав багато історичних книжок, шукаючи відповідей на складні питання української історії.
По закінченні гімназії пішов навчатися до Праги – з Польщі пішки. Студіював політехніку, а в 1933 році, який для католицької церкви був ювілейним, вирушив на пішу прощу до Рима. Й саме тоді відбувся різкий поворот його долі.
Шлях за океан
Дорогою до Рима молодий Дмитро почув задушевну українську пісню: співали семінаристи колегії Святого Йосафата, українського теологічного закладу на території Ватикану. Це його так вразило, що вирішив там навчатися. А 2 квітня 1939 року його висвятили на священика, у 1942-му отець захистив докторат із теології в Папському університеті Урбаніянум, у 1946-му – ще один докторат з історії в університеті Грегоріанум.
На той час у ватиканських архівах було багато документів з історії української церкви. Вже тоді отець Дмитро розпочав ґрунтовну наукову працю, хотів заглибитися в ці студії ще більше, на що попросив дозволу в єпископа. Однак той направив молодого священика на церковне служіння до США. З 1946 по 1973 рік отець Дмитро Блажейовський душпастирював у Сполучених Штатах Америки, служив там українським громадам, мабуть, правильніше буде сказати засновував їх там.
Денвер, Колорадо, Філадельфія, Гюстон – ось неповна географія душпастирювання отця Дмитра Блажейовського. «Він будував там церкви, засновував українські парафії, запрошуючи тих наших співвітчизників, які у важкі повоєнні роки опинилися в Німеччині. Щоб потрапити тоді до Америки, теж потрібно було мати запрошення і матеріальну підтримку, – розповідає отець Ігор Ковальчук. – Й отець Дмитро запрошував цілі родини, приймав їх у себе, шукав для них роботу. Перші його парафії налічували по 20–30 українських родин... А коли він їх полишав, то було по 120 і збудовані церкви. Натомість сам він жив дуже скромно».
Це зараз священик, якщо його посилають на нову парафію, зазвичай запитує в єпископа, яке він матиме утримання. Отець Дмитро у тій багатій Америці два роки жив на хорах церкви, бо не мав окремого помешкання. Поставив там невеликий тапчан і так спав. Але залишав після себе збудовані храми, великі парафіяльні зали, де збиралися всією українською громадою. Будував із перспективою, з думкою про майбутнє. В одній із парафій йому навіть дорікали: навіщо для одинокого священика ставити будинок із трьома спальнями, на що відповів: «Прийде інший, одружений, і йому це пригодиться». Так і сталося. Зараз на цю парафію приїхав священик з України з дружиною і чотирма дітьми. Громада добрим словом згадує отця Блажейовського, бо має де поселити пароха. І в тих залах, які будував отець Дмитро, українці справляють весілля, хрестини, різні урочистості. Ще й в оренду здають і мають кошти на утримання церкви.
Але яке утримання міг мати священик від громади з 20–30 родин попервах? Тож ночами отець Дмитро підпрацьовував так, щоб не знав єпископ, бо це категорично заборонялося. Мив посуд у ресторанах, замітав, прибирав. Ще й відкладав кошти.
Уже тоді в далекій Америці взявся за вишивку – виключно з потреби. У церкві потрібна була скатертина… Повернувшись 1973 року до Рима, став вишивати майже щодня. «Вишиваної ікони не має ніякий інший народ, – каже отець Дмитро Блажейовський. – Це є наше, українське, те, що засвідчує нашу ідентичність. Українці вишивають на побутовому рівні – обруси, сорочки, а я хотів піднести вишивку на вищий щабель».
А нещодавно отець Дмитро придбав у Львові приміщення, і з 1999 року в ньому діє заснований священиком Музей вишиваних ікон.
Повернення додому
У 1990-ті, з настанням нашої незалежності, отець Дмитро почав часто приїжджати в Україну. У 1992-му відбулася його перша виставка вишиваних ікон у Львові, потім – у Тернополі, Івано-Франківську, Луцьку, Києві, Каневі, Миколаєві. На сьогодні такі виставки уже відбулися в 150 містах України. По кілька разів у Софії Київській, Михайлівському золотоверхому соборі, Українському домі. Його вишивані роботи прикрашають собори Мюнхена, Люрда, Рима, Ватиканську бібліотеку, є вони в Північній та Південній Америці, Австралії... У львівському Музеї вишиваних ікон експонується близько 350 його робіт. Ці ікони неповторні і якісь надзвичайно теплі. Мабуть, тому, що більшість із них мають золотаво-жовте тло. І випромінювання цієї кольорової гами поєднується з теплом душі, що вкладається у кожен стібок.
Отець спочатку малює взірець, розграфлює його на спеціальному папері в дрібненьку клітинку, добирає кольори. Потім вишиває. Коли ікона готова, всі малюнки ретельно збирає і видає збірки. Їх уже вийшло 14. В Україні є послідовники отця Дмитра, які вишивають і за його взірцями, і за своїми.
У музеї нам розповіли кілька цікавих фактів про те, як безнадійно хворі люди бралися за вишивання ікон і їхній стан поліпшувався. Пояснення тут дуже просте: вишивання ікони – це теж прославляння Бога, енергетичний заряд, який здатний підносити людину.
Вкотре отець Дмитро привіз із Рима кілька нових ікон. Особливо вражає «Пієта» – Ісус Христос і Пресвята Богородиця у базиліці святого Петра в Римі. Христос і Богородиця вишиті сірими нитками, а тло малинове... Як ці дрібнесенькі стібки робила 99-літня людина, важко уявити.
Юзер-аскет
Отець Дмитро Блажейовський не лише священик, а й учений, автор 24 наукових праць, шематизмів – статистичних збірників життя церкви. Він до сьогодні активно працює у ватиканських архівах, а у Львові відвідує бібліотеки та відділення Державного історичного архіву. Пише зараз нову книжку – роздум «Україна: минуле, сьогодення і будучність». Не розлучається з ноутбуком, добре володіє інтернетом. Отець Дмитро був у Римі одним із перших юзерів, який потім комп’ютеризував усю українську громаду.
У чому ж секрет його довголіття, такої великої працездатності, волі до життя? «У щоденній праці, молитві, великій скромності й аскетизмі, – вважає отець Ігор Ковальчук. – Отець Дмитро живе досить
скромно. На терасі свого помешкання в Римі має город і сам вирощує ярину: різні види салату, квасолю, цибульку, помідори, огірки. Коли збирає урожай, ще й із сусідами ділиться. Щоб полити у спекотний день город, на терасу треба винести 120 літрів води. Й поміж цієї зелені священик любить вишивати. Встає дуже рано – близько шостої години – і лягає пізно – опівночі. В раціоні харчування – переважно свіжі овочі та фрукти, вирощені власноруч, і молочні продукти. М’ясо й рибу отець купує дуже рідко. Заощаджує кошти на видання наукових праць».
Оце й увесь секрет отця Блажейовського – юності духу й таланту цього енциклопедиста-науковця і душпастиря.
Надія Пастернак
Український тиждень
До списку статтей
