«Избранный сосуд эсхатологического чуда» — і джин, який у ньому живе
Прогнози визначних теоретиків російської державності щодо найближчих стратегічних проектів Росії стосовно України
Возвратит Россия Русский Севастополь,
Станет снова русским
полуостров Крым,
Наш Босфор державный,
наш Константинополь
И святыня мира — Иерусалим!
Жанна Бічевська. «Куликово поле»
(Альбом «Мы — русские»)
SOS, морзянка. Читаймо російські джерела. В нинішній геополітичній ситуації важливо знати прогнози визначних теоретиків російської державності щодо найближчих стратегічних проектів Росії стосовно України. А особливо шукаєш підтвердження глибокої, автентичної поваги й любові Великого Братнього Російського Народу до невеличкого та надзвичайно братнього народу... ну, ще трохи і вже геть малоросійського. Це океан літератури, тож обмежуся трьома пасажами — мілітарним, комерційним та метафізичним.
ПЕРШИЙ ПАСАЖ — МІЛІТАРНИЙ: «ВОЗВРАЩЕНИЕ «МАТЕРИ ГОРОДОВ»
Запитання: як відбудеться «возвращение»?
Відповідь: завдяки розгортанню широкого військового наступу на Україну силами Чорноморського флоту.
Прораховуються три сценарії: 1) захоплення тільки Криму; 2) захоплення Сходу і Півдня України; 3) окупація вже зразу Центральної України разом із Києвом — «старейшим центром русской духовности и государственности». Текст був написаний за кілька місяців до окупації Грузії в серпні 2008 року.
Текст докладний і переконливий: немає підстав не сприймати його серйозно. Та й розташований він на сайті «Русского Журнала», засновником і головним редактором якого є відомий кремлівський політтехнолог Ѓлєб Павловський, оголошений в Україні персоною нон ѓрата після активних його діянь тут під час помаранчевої революції. Читача, може, звичайно, не покидати відчуття, що наведені нижче цитати мали би міститися в історії хвороби пацієнта «Палати №6». Але даремно. Бо йдеться, знову ж таки, про культурно-геополітичний журнал, який позиціонує себе як інтелектуальна лабораторія російської ідентичності. Так що надруковані там тексти мають бути результатом brain storming — «мозкового штурму» блискучих російських умів.
Почати з назви статті: «Операция «Механический апельсин»1. Хто не пам’ятає, «Механічний апельсин» — назва знаменитого фільму Стенлі Кубрика 1971 року, який був заборонений у Великій Британії з формулою «через зображення абсолютного зла». Йдеться у фільмі про банду особливо жорстоких вбивць і насильників, що називають себе чомусь російським іменем «Друѓ» (Droog). Їхньою специфічною рисою є схильність до «ультранасилля», як називає це головний герой Алекс: вбивство заради вбивства, знущання заради знущання. І все це — в страхітливих усміхнених масках і під музику Бетховена.
Отже, кілька розлогих цитат.
«[...] При наиболее ограниченном варианте российские вооруженные силы могут занять только Крымский полуостров. [...] В таком случае, заявив о необходимости усилить охрану объектов, Россия проводит десантную операцию силами морской пехоты по занятию ключевых элементов инфраструктуры Крыма: аэродромов, портов, дорожных узлов. [...]
БЕЛО-ГОЛУБАЯ РУСЬ
При более широком варианте зоной вмешательства становится весь юго-восток Украины, включая Крым, причерноморские территории (Новороссия), Донбасс, Харьков, Днепропетровск. Это так называемые бело-голубые русскоязычные территории, население которых устойчиво голосует против русофобских партий. [...] Это население не обладает никакой устойчивой идентификацией, кроме русской, и в случае воссоединения с Россией будет полностью растворено.
[...] Подключение в той или иной форме к русскому цивилизационному проекту еще 15—20-ти миллионов этнических русских позволит укрепить ядро российской цивилизации. Это вообще существенно подкрепило бы претензии русского мира на свою самость, поскольку одним из главных контраргументов является ограниченность демографических ресурсов.
[...] Российским частям и формированиям русскоязычной милиции в данном случае могут противостоять три танковых бригады, одна из которых расположена под Харьковом, а две другие могут быть выдвинуты из районов Чернигова и Кривого Рога. Учитывая страх перед наступлением на Киев, украинская армия, скорее всего, не сможет выставить для отражения российского наступления более пяти механизированных бригад.
Та же участь постигнет и аэромобильные части Украины: они будут подтянуты к столице вместо того, чтобы участвовать в боевых действиях. [...] Операция может начаться с разгрома украинского флота ударами с воздуха и противокорабельными ракетами и захвата мест его базирования в Одессе, Очакове, Черноморском, Новоозерном, Николаеве, Евпатории и Феодосии силами 810-го отдельного полка, 882-го отдельного десантно-штурмового батальона и 382-го отдельного батальона морской пехоты Черноморского флота при поддержке переброшенных по воздуху с Тихоокеанского флота четырех полков 55-й дивизии морской пехоты (Владивосток). [...] было бы логичным, если бы действия десантов на первом этапе были поддержаны ударом тяжелыми сухопутными частями [...] танковой дивизии на приморском направлении с выходом к устью Днепра.
«П’ЯТА КОЛОНА»
[...] Севернее, в районе Харькова и Днепропетровска, действия десанта логично поддержать частями Московского военного округа. Здесь главной задачей является быстрый охват городов и окружение разрозненных частей украинской армии, которые, будучи сформированными в основном из русскоязычных, вероятнее всего, не окажут серьезного сопротивления, если потеряют сухопутную связь с центром. Вообще, главные бои с сохранившими верность Киеву «оранжевими» частями ожидаются в районе Одессы и Николаева, поскольку для украинских атлантистов и их хозяев наиболее ценным приобретением является выход к Черному морю. [...] формально не провоцируя НАТО на прямое вмешательство ударами по территории натовских стран, Россия может начать действия против судов этих стран в Черном и Балтийском морях, например, задерживая и интернируя их «до выяснения всех обстоятельств». Такие действия [...] показали бы решимость России и еще больше напугали бы такие страны, как Германия и Франция. [...]
ВОЗВРАЩЕНИЕ «МАТЕРИ ГОРОДОВ»
Третий вариант развития событий предполагает, в дополнение к занятию юго-востока, установление контроля над Киевом и центральными областями. [...] Россия возвращает себе контроль над старейшим центром русской духовности и государственности. [...] все основные бои развернутся на ее подступах. В этом случае возможна крайняя радикализация действий с обеих сторон. Целью сухопутных мобильных соединений и воздушных армий в таком случае станет поскорее отрезать Киев от коммуникаций, связывающих город с западными областями, чтобы не допустить наводнения города танкоопасной живой силой в лице западноукраинского ополчения и затягивания городских боев. [...] Демонстрационный воздушный ядерный удар в стратосфере в районе южной части Припятских болот, произведенный ночью, чрезвычайно помог бы в этом случае. [...] он был бы виден в ненавидящем «москалів» Львове и даже в Польше. Он сразу отрезвил бы горячие головы, ясно продемонстрировав нешуточную решимость Кремля. [...] В последнем случае быстрая мобилизация добровольцев из числа русской молодежи юго-востока могла бы стать эффективной заменой ядерному оружию. [...] В качестве дополнительной меры можно предположить атаки с воздуха на транспортные узлы и районы концентрации неприятеля к западу от Киева с применением кассетных боеприпасов, боеприпасов объемного взрыва и белого фосфора. [...] Особое место в операции займет молниеносный захват Киевской лавры и удержание ее до прибытия основных сил. [...] в итоге международное положение Москвы только укрепилось бы, поскольку многим сомневающимся стало бы ясно, что с Россией лучше дружить, чем враждовать».
Мабуть, про всяк випадок останні слова про «молниеносный захват Киевской лавры и удержание ее до прибытия основных сил» треба було б розмножити і вкласти у молитовники священнослужителів, а ще — додавати цей текст до квитка для відвідувачів Києво-Печерської лаври, аби вони завчасно підготувалися до зустрічі з «братнім православним народом», озброєним білим фосфором. Украй ефективний спосіб «принуждения к дружбе».
Білий фосфор — як «ладан» кремлівського «православ’я».
ДРУГИЙ ПАСАЖ — КОМЕРЦІЙНИЙ:
«Осел, груженный золотом» на в’їзді у Севастополь
Напередодні останніх українських виборів побував у гостях у «Комсомольської правди» одесит, який мешкає в Росії, — Анатолій Вассерман, що його росіяни називають «легендарным эрудитом». Не знаю як щодо ерудиції, а от щодо України знання його, безсумнівно, глибокі. Пан ерудит твердить, що українська мова — діалект російської, сама ж Україна насправді — це, виявляється, Росія з доточеною до неї Галичиною. А українців, зрозуміло, вигадали поляки за допомогою австрійців. Словом, глибина історичних знань на рівні нинішнього міністра освіти... сказати б, України, але правильніше, мабуть, почати говорити Малоросійської губернії2.
Вищезгаданий пан Вассерман з подиву гідною проникливістю передбачив сьогоднішній розвиток подій на кримському напрямку.
Він сказав: «Украину нельзя присоединить к России, но ее можно купить».
Адже «украинцы же до сих пор остаются неотъемлемой частью русского народа, как были ею всегда»; «украинцы — это такие же русские, как архангелогородцы или куряне, они имеют с остальными русскими ровно столько же причин жить вместе».
Тому таке непорозуміння, як уживання української мови, не просто підлягає засудженню, а потребує статті кримінального закону. Наприклад, переклад кінострічок українською мовою, зазначає Вассерман, підпадає під категорію «етноциду», за яке відповідальні мають нести кримінальне покарання. Отже, Катинь — не етноцид, Голодомор — тим більше. А фільм, озвучений українською, обертається справжнісіньким етноцидом, тобто «уничтожением отличительных особенностей народа. И по весьма уважаемым международным конвенциям» подібні провини «караются очень тяжелыми сроками».
Із симпатичною відвертістю ерудит пояснює своїм співрозмовникам-журналістам, чому Росії ну ніяк не можна без України. Виявляється, через неприналежність України до Росії в останній спостерігається брак економічних стимулів для підйому економіки!
«Я не раз говорил и писал, что для окупаемости новых разработок в промышленности нужен определенный порог численности населения на том рынке, где выпускается эта разработка. Численность населения России меньше этого порога. Численность населения единого экономического пространства, включающего Белоруссию, Казахстан, Россию и Украину, выше этого порога. После воссоздания этого пространства у нас появится экономический стимул для оживления промышленности. Сейчас такого стимула нет. [...] я в очереднадцатый раз возвращаюсь все к тому же вопросу: пока мы не воссоединимся, нам незачем вообще говорить о промышленном прогрессе».
Це ж треба, а ми думали, що Росія могутня й без нас. А виявляється, без України — жодного «промышленного прогресса»! Словом, «Слияния и поглощения», як називається російський економічний часопис.
А ось і сьогоднішня ілюстрація до вдалої купівлі України. Інший російський журналіст — у статті з промовистою назвою «Медведев и Янукович поддали бандеровцам газу» тріумфально пише: «[...] на очереди подписание соглашения о кооперации украинского «Энергоатома» с «Росатомом», слияние «Антонова» с ОАК, гарантии по выкупу российским бизнесом «Укртелекома» и «Лугансктепловоза». Все это, включая и Одесский припортовый завод, оставили на середину мая, когда президент России совершит на Украину свой плановый визит. Напомню, что встреча в Харькове была внеплановой»3. Додаймо до цього вже анонсоване злиття «Нафтогазу» з «Газпромом»...
Це ж треба. Якщо такий результат позапланових зустрічей, то чого ж чекати від планових?! Купівля країни оптом і вроздріб на дурняк.
Перспективи України як держави? Якщо б провести референдум, вважає Вассерман, то «за пределами России, несомненно, окажется Галичина и, скорее всего, примыкающая к ней Волынь, то есть, грубо говоря, предгорье Карпат. Кроме того, не исключено, что Подкарпатская Русь, то есть западный склон Карпат, в этом случае предпочтет не связываться с Россией через Галичину и поверх Галичины, а воссоединится с Венгрией. [...] Вся остальная Украина при мало-мальски честной агитации перед референдумом, несомненно, войдет в состав России. Скорее всего, на правах Юго-Западного федерального округа, для Украины именно эта форма организации будет оптимальной».
Яка невимовна щедрість! Нам обіцяють навіть не автономну республіку, а просто: «Юго-Западный федеральный округ». Як тоді будуть зватися міністри? «Министр образования Юго-Западного федерального округа РФ»... Підручники, які готує міністр освіти, якраз годяться для такого формату. Щоправда, в такому форматі не буде ні підручників, ні освіти. Ні міністра.
А як цього добитися? Та дуже просто! Вассерман розкриває механізми: «Сейчас говорить с украинскими политиками на публичном уровне бесполезно. С ними можно говорить только закулисно, языком больших денег, и говорить только об одном — чтобы они ушли с дороги своего народа и не мешали ему вернуться в Россию».
Коли ж журналіст несміливо запитує, чи була б леѓітимною спроба скинути український уряд, Вассерман терпляче роз’яснює: «А никто и не говорит о свержении. Есть более простые и эффективные способы. Напомню вам то, чему учил еще Филипп Македонский, отец Александра: «Осел, груженный золотом, берет любую крепость». Коли ж журналіст занепокоївся, чи вистачить ослів та золота, всезнаючий співбесідник-ерудит відповів: «Подсчитано, что в самом худшем случае понадобится около десятой доли нынешнего российского валютного запаса. Честное слово, это небольшая плата за возможность возрождения всей экономики страны».
Щедро. В країні, де більше сиріт, як у часи війни, де середня тривалість життя чоловіків — найнижча в Європі (59 років!), де лише «алкогольные потери» сягають цифри 700—800 тисяч людей на рік4, де 40 мільйонів російських громадян не мають у своїй оселі водогону й каналізації, де третина всіх будівель і приміщень — в антисанітарному чи аварійному стані, де в Москві нашестя тарганів перетворилося на нашестя клопів5, — у цій державі десята частина валютних запасів, якщо послухати Вассермана, йде на купівлю українських політиків! Мабуть, не випадково нещодавно дані про реальний стан валютних запасів РФ було засекречено...
І останнє запитання: коли ж відбудеться «единение двух стран»? Вассерман уточнює: «Примерно через полгода после того, как в самой России созреют для этого и будет принято соответствующее решение». Ось так: вирішить Росія — а за півроку України й не буде.
Один тільки постскриптум: вочевидь, якщо осел і привозив гроші, то вони не йшли на потребу севастопольцям. Бо чомусь саме в день підписання «пакту» Януковича — Медведєва Севастопольська міська рада, очолювана лідером Партії реѓіонів, різко підвищила тарифи на ЖКГ — аж мешканці звернулися до суду. А з приводу майбутніх мільярдних інвестицій журналісти вже єхидно прокоментували: «Севастопольские маниловы ждут миллиардов от продления сроков базирования ЧФ РФ»6... Так що сотня чоловік посвяткувала. За участю групи «Россь», що виконує російські патріотичні пісні в еротичному стилі.
А, на відміну від «свідомого» Вассермана, є ж іще й «несвідомі» росіяни, що беруть і ставлять незручні запитання. Наприклад: «Нужен ли Крым России?». Запитують також, який сенс тримати у Чорному морі старий недієздатний флот, у той час як усього лише два з семи військових округів китайської армії на кордоні з РФ — Пекінський та Шеньянський — сильніші від усіх разом узятих збройних сил Росії від Калінінграда до Камчатки, а могутність Китаю в десятки разів перевищує Росію? Запитують, який сенс підсилювати ЧФ шляхом скорочення військових баз на Далекому Сході, якщо саме там — справжні загрози Росії? Відомо ж бо, що Китай може забезпечити свою життєздатність лише через територіальну експансію — зрештою, зауральські області РФ Китай уже давно вважає своїми...
Так що поки малоросійський владний синкліт вихваляє здобутки в процесі здачі України, навіть антиукраїнська севастопольська газета «ForPost» пише про «Пирровы победы»7.
ТРЕТІЙ ПАСАЖ — МЕТАФІЗИЧНИЙ:
«...и пропадают все народы в русском...»
Нижченаведені пасажі належать провідному ідеологові російського неоєвразизму Алєксандрові Дуѓіну, доктору політичних наук, професору Московського університету, завідувачу кафедри соціології міжнародних відносин. Свого часу разом з Едуардом Лімоновим Дуѓін створив Націонал-більшовицьку партію, яка — може, хто пам’ятає, — мала на своєму прапорі зображення серпа і молота, перехрещених у вигляді свастики; був радником провідних кремлівських політиків.
Дуѓін — ніхто інший, як творець модерного проекту путінської Росії як лідера світового протистояння атлантичній цивілізації — а простіше США. Україна в цьому сценарії — а загалом і Китай, і вся Європа — приречені боротися на чолі з Росією проти цього «світового зла». І Україні в цій стратегії відводиться вкрай важлива роль — де ще стільки гарматного м’яса, як тут? І головне — де ще знайти стільки торгівців власною батьківщиною?
Так от, кілька цитат для рефлексій.
Наприклад: «Противников путинского курса больше нет, а если и есть, то это психически больные и их нужно отправить на диспансеризацию. Путин — везде, Путин — все, Путин абсолютен, Путин незаменим»8.
Чи про демократію — в статті Дуѓіна з промовистою назвою «Либералов к стенке!»: «[...] в обществе, которое нужно России, не должно быть представительской демократии, не должно быть рыночного общества (...), не должно быть идиотской, противоестественной, извращенческой идеологии прав человека. Рынок, демократия и права человека — пошли вон!»9.
А ось про ідеологію сучасної Росії — поки деякі місцеві міністри прагнуть замінити украй небезпечний український «етноцентризм» на «антропоцентризм»: «В рамках русского этноса русский национализм должен быть единственной и тотальной идеологией, могущей иметь свои различные версии и уровни, но всегда остающейся постоянной во всем, что касается постановки категории «нации» над категорией «индивидуальности». В конечном счете должен быть выдвинут радикальный лозунг: «Нация — все, индивидуум — ничто»10.
Подібний величний проект не може не мати ідеального завершення в символічній тріаді. Зливаються в єдиному синтезі основні концепції, які формують модерну ідентичність Росії: «Третий Рим — Третий Райх — Третий Интернационал». І все це — «дело ацефала, безголового носителя креста, серпа и молота, коронованного вечной свастикой солнца»11. Ну хіба краще скажеш?
А тепер вгадайте з двох разів — та можна і з першого разу! — якої національності буде ця «вічна свастика сонця»? Звісно, російської. Та й першородність росіян на землі незаперечна: «Первый человек, конечно же, был русский человек»... Який би неандерталець посмів бути «неруським»?! І взагалі:
«Разве русский человек — это не Вселенная? Не вся скорбящая, жмущаяся, вопиющая, роскошная реальность мира? Разве вены его не реки? А кости его не холмы? А плечи его не отроги гор? А глаза его не солнце и луна? А дыханье его не ветра земли? Разве русский человек только человек и все? [...]
[...] И Вселенная просветляется нами, с нами, для нас, ведь Вселенная тоже русская, должна быть русской, она нам, и не только нам, нужна именно русской [...].
Всех русских вмещает Бог, и русские — вослед — вмещают в себя всех, [...] и пропадают все народы в русском и не узнают более себя, миг — и нету никого, только русские, и лишь солнце пляшет над ними, русское наше солнце...»12.
Ось що таке масштабність мислення. А ви про якийсь там Крим...
І нарешті — у розділі «Достоевский и метафизика Петербурга» книжки із символічною назвою «Имя мое — топор» мислитель визнає:
«Мы, русские, народ богоносный. Поэтому все наши проявления — высокие и низкие, благовидные и ужасающие — освящены нездешними смыслами, лучами иного Града, омыты трансцендентной влагой. В избытке национальной благодати мешается добро и зло, перетекают друг в друга, и внезапно темное просветляется, а белое становится кромешным адом. Мы так же непознаваемы, как Абсолют»...
І найкраща цитата: «Даже наше Преступление несопоставимо выше ненашей добродетели»13. А хто ж сумнівався?! Та ще й «Преступление» з великої літери! А ви про якийсь там Голодомор...
Тож хіба дивно, що ще 21 вересня 2009 року на російському каналі РЕН-ТВ за участю того ж таки Дуѓіна дискутувалися сценарії евентуальної війни Росії проти України14? Дуѓін говорив про те, що «Конфликт между двумя суверенными государствами нельзя исключать априори никогда...». Називалася й дата початку війни: через рік після телепередачі. Рахуйте. Чекати на осінь? Назва передачі: «ВОЕННАЯ ТАЙНА». В іншому своєму інтерв’ю містик Дуѓін теж, виявляється, прогнозував війну. «Я не могу исключить реальные боевые действия, это зависит от многих факторов, — казав він. — [...] Украинцы — это растерянный народ, 60% — нашего (русского народа) и 40% — ненавидящего нас народа, это проамериканские враги». Тобто українського народу і за цією логікою немає. Натомість є якась особлива нація: нація «проамериканских врагов», які «ненавидять» російський народ. Така в них професія.
А щодо Чорноморського флоту, то цей флот «будет стоять в Севастополе, даже если придется весь Крым и всю Восточную Украину перевести под протекторат России». І завершив Дуѓін: «В общем, надо готовиться к войне»15.
Ну, іще несправедливо було б не згадати і про поетичний талант цього автора. Під псевдонімом Алєксандр Штернберѓ читаємо такі його високоталановиті рядки16:
«И немые солдаты,
что так бесполезно погибли,
установят на троне из льда двухголовый скелет...
Из замшелой могилы
восстанет сияющий Гиммлер
и туманом глазниц
обоймет Абсолютный Рассвет.»
Хто не пам’ятає: Гайнріх Гіммлер — райхсфюрер СС.
І вже зовсім наостанку — як актуально звучать слова Дуѓіна, сказані про нинішнього Президента України ще в далекому 2004 році, — і як приємно, що Президенту України випала на долю важлива місія борця проти світового Зла і рятівника Росії. На боротьбу з демократичним світом має стати не хтось там, а «рецидивист с парой ходок». І не лише він, а й соратники по його партії, яку російський мислитель порівнює з самою «партією Аллаха» на ймення... Хезболла. Курсив в ориѓіналі — знову ж таки автора.
«Янукович — символ «стрэйт». Т.е. недалекого натурала с сильными «полубандитскими» наклонностями. [...] Янукович стал пророссийским и евразийским кандидатом во многом против своей воли. Силой геополитической логики. И он сам явно не до конца осознает своей функции. Но в эсхатологических ситуациях порой разбойник и простец могут стать мучениками за идею и предводителями финального восстания. Чем быстрее Янукович осознает глубину этой миссии — пусть через систему своих донецких понятий — тем адекватнее он будет вести себя в дальнейшим. В принципе ему открыта славная дорога борьбы с мировым злом в лице оранжевого урода, марионетки Запада. Януковичу надо становиться сейчас во главе восстания Евразии против Атлантики. На нем сгустились тучи великой войны континентов. И там, где прогнется партфункционер или генерал из пацифистов, может быть — дай Бог! — рецидивист с парой ходок станет стеной. Янукович — это избранный сосуд эсхатологического чуда. Но сущность чуда в том, что оно происходит очень редко. Только в чрезвычайных обстоятельствах. [...] Сейчас партия Януковича — это партия Абсолютного Света, евразийская версия Хезболлы — «партии Бога!»17.
Тож порадіємо, що, нарешті, маємо власну Хезболлу! Неабиякий набуток. Адже Хезболла — воєнізована терористична партія. Приємно таку мати. А ще гарно, що «старший брат» бачить Президента «молодших братів» як «разбойника и простеца», як «недалекого натурала с сильными «полубандитскими» наклонностями». Яке свідчення глибокої поваги! Які глибокі інтелектуальні змісти пов’язують два «братні народи»!
Але головне — ми тепер знаємо, що Президент України — це «избранный сосуд эсхатологического чуда». Пакт Медведєва— Януковича — блискучий тому приклад. І як усе символічно: виявляється, дата підписання пакту — 21 квітня — збігається, як написав не один російський сайт, — з річницею видання Указу 21 квітня 1783 року російської імператриці Катерини ІІ про приєднання Криму до Росії...
Словом, кремлівські алладіни добре потерли цей «сосуд». А в українських умовах джин, який з нього вирвався, назад не повернеться, доки не виконає всіх побажань свого кремлівського господаря. Так і буде звиватися над пустелею під назвою Україна і питати громохким голосом: «Чего изволите, мой господин?»...
...Але що образливо — не всі росіяни оцінили таку щедру готовність «избранного сосуда» розплатитися Україною за поплескування по плечу. Невдячні, ще й висміяли. Ось, наприклад: «Виктор Янукович [...] с такой поспешностью, буквально на ходу срывая одежду, бросился стелиться перед своими московскими начальниками, что те, похоже, даже растерялись и теперь мучаются единственным вопросом — чтобы такое с Януковича еще по-быстрому стрясти. Причем немедленно. Пока тот не пришел (или его не привели) в сознание». А чому так трапилось? З непочесних причин: «[...] клиент оказался проще, чем нам казалось. Ну то есть совсем простым. Раньше говорили «как газета «Правда». [...] Янукович чувствует себя победителем и ведет себя как победитель. Но только в захваченной стране, которую не воспринимает как собственную». Що ж до користі обом країнам, то «к подписанию смешных и позорных харьковских соглашений надо относиться соответственно. Их подписали Медведев с Януковичем. А не Россия с Украиной. Нас, граждан России, и братьев-украинцев никто не спрашивал»18.
Або інший автор: «Черноморский флот в его настоящем состоянии — это военно-исторический музей, [...] декорация имперской мощи и славы былых времен. [...] Украина [...] потеряла больше, а получила меньше: потеряла натовскую перспективу, [...] безусловно, статусную. Для Украины этот «обмен» — болезненная потеря в имидже [...]речь идет о стратегическом выигрыше России. [...] процедура действительно выглядела унизительно. Местом «купли-продажи» был выбран Харьков — историческая столица Малороссии»19.
Чи й такий аналіз: «Досрочного выхода из договора не предусмотрено. Можно сказать, что флот остается в Крыму навсегда. Договор «бухта за газ» — историческая жертва аборта. Только психически неуравновешенная постсовковая дипломатия способна уродить двустороннее соглашение, выгоды которого непонятны обеим сторонам». Що ж до потуги ЧФ: «Боевые успехи Черноморского флота — два потопленных грузинских катера во время ублюдочной олимпийской войны 2008 года. Это по полмиллиарда баксов за катер».
Що ж, виявляється, не тільки ми, а й росіяни помітили, що «мелким жульничеством пронизан весь дух харьковского пакта». І знову ж таки — ні тіні братньої любові до українського Президента: «Этот парень быстро нашел свое место: пристяжным к тандему. Если справно тянуть — подкормят. Если хорошо себя вести, то и постегают небольно. А то и вовсе из разряда лошадей переведут в младшие братья. Вот это и есть главное достижение харьковского договора».
Словом, відчутний брак ентузіазму з боку росіян — їм чомусь здається зависокою плата за переведення українського Президента «из разряда лошадей в младшие братья»: «За это мы платим миллиарды налогоплательщиков. Никому не нужен ни ржавый флот, ни загаженная бухта в большом соленом лимане. [...] Никому не нужен обшарпанный Крым с его неустроенными татарами. И нет в России края, которому не пригодились бы сорок миллиардов». Тобто «попытки нашего тандема купить себе верного брата по хорошей цене безнадежны и политически, и экономически». Та й фінал «верного брата» передбачається не надто радісний. Казав же Путін, не зраджуючи елеѓантності свого стилю, що за 40 мільярдів він би українського президента... з’їв. Підтверджує російський журналіст: «Президента, конечно, съедят. Одного, другого или сразу обоих — будет видно. Просто на Украине путем открытого голосования, а у нас — под ковром»20.
А Віталій Портников і взагалі лаконічно визначив переможний результат епохального пакту: «Три десятилетия на гниение — и только. [...] Автографы Дмитрия Медведева и Виктора Януковича — это подписи на груде металлолома»21.
Плаваючий музей: рятувальне судно ЧФ «Коммуна» 14 липня цього року святкуватиме 95-річний ювілей... Початок служби на флоті — переддень Жовтневої революції22. Може знайти собі заняття: тужно перегукуватися на рейді з «Авророю».
І ще образливо: стільки зусиль і потоплених грошей — а лідером на Чорному морі лишається флот члена НАТО Туреччини. І хоч Севастополь, якщо послухати Жанну Бічевську, барда «Русских маршей», він і «Босфор державный», і «Константинополь», а докупи і «святыня мира — Иерусалим», все одно «невірні» оттомани, що вкоренилися на місці поруйнованого Другого Риму, «золотоустої Візантії», залишили пасти задніх і Третій Рим...
«Моментально в море» — так називається стаття Портникова в російській газеті «Грани.ру». Та ще й підзаголовок ті ж таки невдячні росіяни дали невтішний: «Кремль топит Януковича».
Їм видніше. Не сперечатимемося з ними. Адже солідарних з Україною росіян дедалі більше. Як і українців з росіянами. Словом, тих, кого об’єднує концепція «моментально в море» — весь оцей пострадянський театр абсурду.
Оксана ПАХЛЬОВСЬКА,
Римський університет «Ла Сап’єнца», Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України
1 И. Джадан. Операция «Механический апельсин» // Русский Журнал. — 21.04.2008, http://www.russ.ru/pole/Operaciya-Mehanicheskij-apel-sin. Див. також на сайті севастопольської газети «ForPost»: http://sevastopol.su/author_page.php?id=4069&parent=351.
2 С. Рахманин. Реакция Вассермана: http://tsn. ua/analitika/reaktsiya-vassermana.html, 18.11.2009.
3 Н. Телепнев. Медведев и Янукович поддали бандеровцам газу: http://segodnia.ru/index. php?pgid=2&partid=11&newsid=11483, 22.04.2010.
4 «За все послевоенные годы суммарный алкогольный урон превысил половину потерь страны во Второй мировой войне»: http://www.languages-study.com/demography/russia-short-life.html.
5 http://riarealty.ru/ru/article/79320.html.
6 http://www.nr2.ru/sevas/280708.html, 24.04.2010.
7 http://sevastopol.su/world.php?id=19897, 23.04.2010.
8 http://evrazia.info/modules.php?name=News &file=article&sid=3822. Див. також: http://www. inosmi.ru/inrussia/20070926/236828.html.
9 http://www.aif.ru/society/article/27058, 27.05.2009.
10 А. Дугин. Основы геополитики. — Москва: Арктогея, 1997. — Ч. IV. — Геополическое будущее России: http://grachev62.narod.ru/dugin/chapt04.htm.
11 Його ж. Тамплиеры Пролетариата. Метафизика национал-большевизма. — Москва, 1997: http://arcto.ru/modules.php?name=News&file= article&sid=73.
12 Його ж. Русские — великий народ — это аксиома. Русская Пасха: http://evrazia.org/modules.php?name=News&file=article&sid=2409, 1.05.2005.
13 http://rda.evrazia.org.e2.gfns.net/topor.shtml.
14 censor.net.ua/go/offer/ResourceID/133434. html.
15 http://sevastopol.su/news.php?id=13500, 12.08.2009.
16 http://www.arcto.ru/modules.php?name=News &file=article&sid=723.
17 http://anti-orange.com.ua/article/president/ 60/2035, 6.01.2005.
18 А. Рыклин. Итоги недели. Путинизация Януковича: http://ej.ru/?a=note&id=10069, 30.04.2010.
19 И. Булкина. Флот в откат?: http://ej.ru/?a=note&id=10045, 23.04.2010.
20 В. Надеин. Съесть президента: http://ej.ru/ ?a=note&id=10065, 29.04.2010.
21 http://grani.ru/Politics/Russia/m.177374.html.
22 Колектив авторів. «Мы сами открыли ворота, мы сами...». — Дзеркало Тижня. — 2010. — 24-29 квітня, № 16 (796); http://www.dt.ua/ 1000/1550/69290/.
День, №81, п'ятниця, 14 травня 2010
День
До списку статтей
