Русь прилучалася до передової на той час візантійської будівельної культури, що ввібрала багаті традиції античного мистецтва. В літописах згадуються "городовики" - так називали будівників міських укріплень.

Початок кам'яного будівництва пов'язується із спорудженням у Києві в 989 - 996 рр. Десятинної церкви (зруйнована татарами в 1240 р.). Найвидатнішою пам'яткою давньоруської архітектури є Софіївський собор у Києві (1037 р.). Велике будівництво проводилось і в інших містах - Чернігові, Володимирі-Волинському. На фото в експозиції - вид західної частини Успенського собору (1160 р.) з Володимира-Волинського. В Галичі до наших днів частково збереглася церква Пантелеймона (збудована перед 1200 р.). Це тринавний чотиристовповий одноверхий храм, складений із добре припасованих блоків білого вапняку. З великим художнім смаком зроблені так звані перспективні портали, заглиблені в товщу стін. На експонованих фото - апсиди церкви Пантелеймона і портал головного входу.

Галицька архітектура мала деякі особливості: поряд із традиційними хрестовокупольними храмами зводилися округлі в плані споруди-ротонди, застосовувалася біло- камінна кладка, камінь майстерно різьбився. Тут більше відчувався вплив романського мистецтва. В експозиції - зразки будівельного матеріалу тих часів (плінфа, високомистецькі полив'яні керамічні плитки), деталі архітектурного оздоблення будівель з Галича, Звенигорода, Пліснеська. До огляду відвідувачів - рельєфна керамічна плитка з Галича, в композиції якої - коло із зображенням грифона, вписане в квадрат.

Великого розвитку на Русі досягло прикладне мистецтво, твори якого не мали утилітарного призначення, а використовувалися як прикраси чи амулети-обереги, що повинні були захищати їхніх власників від злих сил. Давньоруські майстри знали різноманітні технічні прийоми художньої обробки кольорових металів - перегородчасті емалі, зернь, скань, карбування, чернь, інкрустацію. Високої майстерності досягли вони у виготовленні виробів, прикрашених кольоровими емалями, - виїмчастими і ще складнішими - перегородчастими. Техніка останніх полягала в тому, що на металеву пластинку по контуру рисунка напаювали тоненькі золоті стрічки, а в проміжки насипали порошок емалі потрібного кольору; після випалювання пластину шліфували, щоб надати їй блиску і краси. В давньоруських емалях, на відміну від візантійських, переважали синій, бордовий та білий кольори.

Бронзовий енколпіон XI ст., покритий емалями, знайдений при розкопках у Звенигороді. На лицевій стороні його - виключно тонкого виконання розп'яття, на зворотній - орнамент. У ювелірній практиці XI-XII ст. розповсюдження мала скань, або філігрань,- виготовлення виробів із тонкого скрученого золотого, срібного або мідного дроту. В експозиції - срібний перстень із Звенигорода, виконаний технікою скані. Надзвичайної витонченості в обробці ювелірних прикрас досягали майстри, поєднуючи техніку емалі, скані й зерні.

Серед викопних знахідок нерідко трапляються срібні пластинчасті браслети, якими жінки підтримували довгі рукави. В експозиції - копія срібного браслета, знайденого в с. Вікторів на Івано-Франківщині.

Досконалим було на Русі й мистецтво художнього литва у кам'яних формах та по восковій моделі. Виготовлялися дзвони, свічники, хрести, амулети-змійовики тощо.Представлена в експозиції одна з найстаріших металевих іконок "Благовіщення" (XI ст.) знайдена у с. Бовтів Івано-Франківської області. Можна також оглянути копію змійовика XII ст. (оригінал знаходиться у Львівському історичному музеї) та колекцію здвоєних хрестів-енколпіонів.

Розповсюдження мали також скляне виробництво. різьба по кості та рогу. У вітрині — фрагменти браслетів (виявлені при розкопках різних міст і городищ), які виготовлялися способом скручування різнокольорового тонкого дроту з прозорого чи матового скла. Тут же — дрібні кістяні й рогові вироби, оздоблені орнаменталь- ною різьбою: керамічна писанка, темне тло якої прикра- шене візерунками жовтої емалі. Подібні речі траплялися в Галичі, Звенигороді, Пліснеську; точні аналоги їм зна- йдено на території колишніх виробничих центрів східної частини Київської Русі.

Декоративно-ужиткові вироби давніх митців завдяки своїм високим художнім якостям користувалися значним попитом далеко за межами Київської Русі.

Із залу давньоруського мистецтва ведуть дерев'яні двостулкові двері XVII ст.—єдині автентичні двері з Олеського замку, в яких зберігся первісний ренесансний, червоний з позолотою, колір. Більш поширеними були прості одностулкові двері, а такі зустрічалися тільки в будинках вельми знатних осіб. До них прилаштовували металеві ручки й потайні замки. Замкові двері прикрашені невеликою, вишуканої форми бронзовою ручкою у вигляді дельфіна.