Львівські скульптори працюють у стилі барокко вже в першій половині XVII ст. Але особливий розвиток його починається в 30-х роках XVIII ст. завдяки діяльності скульптора Т. Гуттера. З 50-х років Львів стає одним із найвизначніших центрів скульптури в Середній Європі. Тут тоді працювало близько п'ятдесяти талановитих майстрів різця, а Севастіан Фесінгер, Антон Осінський, Пінзель, Матвій Полейовський, Михайло Філевич та Францішек Олендзький досягли найвищого рівня європейської барокко-воТ пластики, їхні пересувні майстерні — фабрики, як вони тоді називалися, виконували замовлення на землях від Холмщини до Київщини, від Карпат до поліських боліт.

Експоновані твори — це фрагменти вівтарних споруд, що являли собою синтез архітектури, скульптури та живопису і входили у великі комплекси оздоблення інтер'єрів. Прикладом такої споруди може бути вівтар св. Теклі середини XVIII ст. із церкви м. Бродів.

Основними матеріалами були дерево (насамперед липа) і камінь. У залі представлена дерев'яна скульптура. З тильного боку фігур древесна маса усувалася, шар її потоншувався, щоб матеріал не розтріскувався. Після різьблення поверхню фігур покривали левкасом, а потім білою олійною фарбою «під мармур». Окремі скульптори віддавали перевагу поліхромії, тобто тіло забарвлювали в натуральний колір, а драпіровку покривали сусальним золотом по поліменту.

Твори скульпторів Львова у порівнянні з роботами, що походять з інших центрів Європи, відзначаються експресивністю, сміливим рухом різця, характерним («кристалічним*) моделюванням одягу з гострими краями складок. За своєю інтерпретацією львівська скульптура наближається до барочної різьби Праги першої половини XVIII ст. Відчуваються віддалені впливи пізньобароккової скульптури Італії та Франції, а подекуди вгадуються риси модної в той час античної скульптури. Так, фігурна композиція «Лаокоон» стала прообразом експонованої групи «Жертвоприношення Авраама».

Львівська барочна скульптура XVIII ст., всотавши кращі досягнення європейської пластики того часу, розвинувши віковічні традиції різьблення по дереву місцевих майстрів, дала неповторні шедеври, що увійшли в скарбницю вітчизняного мистецтва.

Найбільш ранньою в експозиції є фігура лицаря, створена в 1751 р. Севастіаном Фесінгером (помер у 1768 р.) для похоронної споруди — катафалка Йосифа Потоцького. Зображена в лицарському одязі молода людина вражає реалістичним трактуванням обличчя.

Антон Осінський (бл. 1720 —бл. 1765), учень Т. Гуттера, автор численних творів для костьолів, представлений лише двома невеликими фігурами монахів-доміні-канців. Ці роботи відзначаються глибиною настрою, природними, хоч дещо й надмірними жестами рук, м'якими, пластичними рухами тіла, гострими заломами складок одягу.

Найменше відомостей збереглося про скульптора Пінзеля: не вияснені ні ім'я, ні походження його. Відомо, що в 50—70-х роках XVIII ст. він виконував замовлення Миколи Потоцького у Бучачі; у Львові оформляв екстер'єр собору св. Юра; працював у м. Городенка на Івано-Франківщині та в інших місцях. Працював завжди у парі з відомим архітектором Бернардом Меретином, що підтверджують підпис і печатка останнього на досконалому рельєфі — різьбі по дереву «Христос у храмі* з костьолу с. Годовиця.

Крім згаданого рельєфу, в експозиції є ще чотири твори Пінзеля: монументальні композиції «Самсон, що роздирає пащу лева», «Жертвоприношення Авраама» (с. Годовиця) та дві голівки ангелів із Городенки.

Постаті роботи Пінзеля сповнені стрімкого, експресивного руху, напруженої гри м'язів. Оголене тіло модельовано надзвичайно своєрідно, ніби складається воно тільки з кістяка і мускулів. Ці дві композиції, завершені в 1759 р., так шокували сучасників, що скульпторові довелося фігури нагих Самсона і Ісаака обгорнути тканиною.

Представлені композиції Пінзеля виконані на біблійні сюжети. В першій передається могутня сила юнака Самсона, який по дорозі до коханої вступає у поєдинок з левом і роздирає його на частини; в другій майстер виразив трагедію батька, змушеного принести в жертву свого єдиного сина.

Пінзель мав незаперечний вплив на творчість своїх сучасників. Так, непересічно обдарований скульптор Матвій Полейовський з гордістю заявляв, що він іще малим хлопцем учився в Бучачі у «маестро». Різцю М. Поле-йовського (бл. 1720 — бл. 1800) належать два поліхро-мовані зображення ангелів біля входу в зал.

Уперше перед глядачем постають скульптури з м. Берестечка. До певної міри класицизуючі, вони належать до пізнішого часу. Можливо, це роботи Францішка Оленд-зького — одного з майстрів львівської барочної скульптури молодшого покоління.

Монументально-декоративна скульптура в інтер'єрі культової споруди розміщувалася на чималій висоті. Потрібна була така пластика, ритми, об'єми й моделювання якої доносили б до глядача з великої відстані емоційно-напружений вираз фігур. Це покладало на виконавця особливо складне завдання: в розрахунках оптичних та перспективних скорочень, ракурсної деформації обличчя і тіла знайти граничну міру гіперболізації.

Експозиція залу побудована таким чином, щоб умови для сприймання творів максимально наблизити до первісних.