|
||
Шлях у кримінал убивця Сушко розпочав з... політики
“Почерком” банди вважалося катування жертв. Слідчі Генпрокуратури передали до суду 143 томи справи про діяння банди, на рахунку якої кілька вбивств та 23 розбійні напади. Потерпілими у цій справі проходять близько сотні заможних людей. Для охорони учасників судового процесу було вжито безпрецедентні заходи безпеки. Приміщення суду оточили автоматники зі спецзагону міліції “Беркут”, підсудних виводили з автозака й заводили до суду в одягнутих на голови мішках. Найбільше уваги охорона приділяла ватажкові банди — Артуру Сушку, на совісті якого загибель двох міліціонерів. Розстріл «соколят» 16 вересня 2003 року у Львові загинули підполковник зі спецзагону міліції “Сокіл” Андрій Орєхов і старшина цього підрозділу Богдан Місько. Вони брали участь у відпрацюванні району, де, за оперативними даними, мав перебувати Артур Сушко. У подвір’ї школи міліціонери побачили трьох підозрілих – двох чоловіків і дівчину та вирішили перевірити у них документи. Один з підозрілих (це був Сушко) витягнув пістолет “Люгер”, і пролунали смертельні постріли. Під час вбивства разом з Артуром були львів’янин Андрій Кроншталь, який здавав Сушкові квартиру, та коханка бандита Оксана Верещак. Кроншталь через день сам прийшов до міліції, щоб довести, що нічого спільного з бандитом не має. Сліди Сушка та його коханки загубилися. Вони були оголошені у розшук. Пізніше з’ясується, що поки шукали вбивцю міліціонерів, він відлежувався в одній з лікарень Тернополя. Тікаючи після розстрілу “соколят”, Артур перелазив через паркан і порізав собі промежину. Хоча портрети убивці були розклеєні на всіх стовпах в усіх містах Західної України, ніхто з персоналу лікарні на нового пацієнта уваги не звернув. Взяли Сушка, коли він зателефонував батькові й призначив йому коротеньку зустріч. Телефон батька прослуховувався, і на зустріч з Артуром прибула група захоплення. Оксану Верещак, вчительку української мови за фахом, затримали у Львові 26 жовтня 2003 року. Спочатку вона проходила у справі як свідок. Та слідчі встановили, що Оксана 25 січня 2000 року була разом з Сушком у барі “Сафарі”, де її коханець разом зі своїми друзями силою забрав у кількох відвідувачів куртки. Її звинуватили в участі у пограбуванні та розбої. На допитах дівчина розповідала, що для неї стало шоком те, що при ній її коханий розстріляв міліціонерів. Вразило її те, що після вбивства коханий втік, покинувши її на місці злочину. Оксана намагалася знайти Артура. Їздила до Тернополя, де в Артура були рідні, до Запоріжжя, де жили друзі коханця... Ні з чим повернулася до Львова. Щоб її не упізнали, перефарбувала волосся, від переживань схудла... Міліції її видала подруга, у якої вона переховувалася. Коли арештували Сушка і Оксані в СІЗО влаштували з ним зустріч, вона кинула Артуру в обличчя: “Я тебе ненавиджу!”. Вбивця на допитах видавав себе за «борця за ідею» Хоча Артур Сушко й входив в одну з найнебезпечніших банд країни, до професійного кримінального світу він не належав. У дитинстві Артур та його брат завдяки мамі-циганці, яка займалася спекуляцією, мали усе – від “пташиного молока” до наймоднішого одягу. Коли хлопці ще навчалися в школі, мати померла. Батько подарував Артурові квартиру на вулиці Шафарика. На початку дев’яностих Сушко вступив в одну з найрадикальніших у Галичині правих партій і став одним з її активістів. Йому подобалося, що люди з острахом дивилися на хлопців у чорних сорочках, а міліціонери не затримували “патріотів” навіть після нападів на охорону магазинів та бійок у барах. Можливо, саме ця безкарність штовхнула Сушка на вступ у банду, яка протягом 1995-2003 років чинила убивства, пограбування та розбійні напади. Про своє політичне минуле Сушко згадав під час перших допитів. Слідчі констатували, що убивця поводиться зверхньо й намагається видати себе за борця за якісь політичні ідеї. Під час допитів Сушка слідчі встановили, що на його совісті ще одне життя. Саме банда Сушка 26 червня 2003 року увірвалася в будинок ректора Львівської зооветеринарної академії Романа Кравціва. Бандити загорнули дружину ректора і його самого у килими, щоб вони не чинили спротиву. Жінка задихнулася. Протягом кількох років по всій країні виловлювали членів цієї жорстокої банди. Двох бойовиків затримали за кордоном – у Білорусі та Італії. Ще кількох бандитів розшукують по сьогодні. Про резонансність цієї справи та небезпечність злочинців, які опинилися на лаві підсудних, свідчать безпрецедентні заходи безпеки, до яких вдалися правоохоронці. Автоматники перекрили вулиці, якими засуджених підвозять до суду, чим створили у центрі міста автомобільні затори. Таких пересторог Львів ще не бачив. |
|
| ||||