|
||
Тарас Чубай у супроводі оркестру
Як відомо, всі очікують повтору програми, яка прозвучала у вересні в Києві в палаці “Україна” і яку цей співак і композитор підготував разом зі своєю групою “Плач Єремії”, музичною формацією “Піккардійська терція” та камерним оркестром “Віртуози Львова”. Тим паче, що у Львові склад виконавців буде таким же. Однак сам Тарас Чубай стверджує, що хоча левова частка концерту і буде такою, як у столиці, виступ буде інакшим, оскільки йдеться про рідне місто. Та й в історії його групи – всі концерти майже завжди різняться. Напередодні виступів у Львові Тарас Чубай скликав прес-конференцію, яку розпочав виконанням для присутніх журналістів двох своїх музичних творів – уривка “ зі “Світла і сповіді” та пісні “Ти втретє цього літа зацвітеш”, які відтінив квартет камерного оркестру “Віртуози Львова”. – Навколомузична тусовка злословить, що цей проект народився через успіх аналогічного проекту “Океану Ельзи”. Наскільки це відповідає дійсності? – Бачу, що злі язики часто активніші, ніж добрі. Але добре, що принаймні щось говорять... Якщо орієнтуватися в історії львівської музики, то я сказав би навпаки. Перший раз ми заграли разом із камерним оркестром “Віртуози Львова” (не пригадую, чи тоді вже була ця назва) у 1998 році в рамках проекту, який провадив Сергій Проскурня у Львівській Опері. Цікаво, що тоді я не встигав розписати партії – і доробляв це у гримерній мало не за годину до концерту. Але мрія працювати з оркестром у мене дуже давня. Це природно, бо все життя я навчався класичній музиці. І з неї вийшов, хоча, думаю, далеко не відійшов. Річ у тому, що коли писав ці твори, то вже тоді передбачав, що колись мушу виконати їх з великим оркестром. Себто цей проект виношував роками. – Має переваги виконання з оркестром перед виконанням із групою? – Якихось спеціальних – ні. Зрозуміло, що з оркестром – це повне звучання акустичних інструментів, барва, тембр, глибина. А коли виконує група, то це сухіше, ритмічніше та більше пасує для молоді. Однак коли б у мене була така можливість, то я б завжди виступав з оркестром. – Чи побачать цей проект інші міста України? – Навесні ми плануємо тур по 12 великих містах України, однак про це розповімо вам пізніше. Єдине, що можу сказати: цей проект готували приблизно півроку. І крім того – ми записали альбом. Наразі вийшов перший том альбому “Світло і сповідь”, який “Плач Єремії” створив разом з оркестром “Віртуози Львова”. Другий том нині перебуває на стадії завершення і вийде перед весняним туром. Варто сказати і те, що коли ми записували влітку в горах альбом, почалися зйомки фільму про мене і групу “Плач Єремії”. Його зніматимуть упродовж усього нашого весняного туру й, маємо надію, що він вийде на екрани вже через півроку. – Ви переїхали до Києва, а група залишилася у Львові. Яким чином працюєте? – Нині час великої мобільності, тому проживання в різних містах – не проблема. Їздимо туди-сюди, але здебільшого разом десь гастролюємо. Тобто, по суті, живемо на колесах. З іншого боку, група вже стільки років плідно існує, що нам достатньо зустрітися поглядом, щоб зрозуміти, що зараз буде. Особисто моя професійна діяльність стартувала у 1987 році, коли я – ще десятикласником – уперше вийшов на сцену, а потім за це навіть отримав якісь гроші. Відтоді багато що змінилося, з’явився відповідний досвід. Сьогодні нам потрібні репетиції для балансу з оркестром, аніж між собою. – Чи не думаєте збагатити звучання групи жіночими голосами? – На концерті в Києві зі мною співала Ярина Якуб’як. Спеціально з Канади приїде вона і навесні, аби співати з нами у всеукраїнському турі. Когось іншого шукати наразі не плануємо. – Можете сказати, що відчуваєте зростання зацікавлення до того, що робите? – Так, і це видно зі зростання кількості пропозицій і кількості роботи. Мені здається, що позитивний поступ є, хоча, можливо, він пов’язаний із тим, що люди втомилися бігати та банально заробляти гроші, а хочуть своє духовне життя якось упорядкувати. Що стосується порівняльної характеристики зацікавлення у Львові та Києві, то маємо таку ситуацію: кияни розкуповують наші альбоми набагато краще, ніж львів’яни. Особисто я пов’язую такий стан речей із типовою галицькою лінню, коли не хочеться тратити гроші на свого хлопа, а простіше попросити послухати чи скопіювати альбом у колєги. Однак, спостерігаючи, як розходяться квитки на цей концерт, сподіваюся, що позитивно змінюється щось і в наявній у галицькому менталітеті любові “до шари”. |
|
| ||||