Зверніть увагу, Ви перебуваєте у старій версії порталу "Щоденний Львів". Нова версія доступна ось тут: http://dailylviv.com
Підтримайте нас |
 
Стежте за новинами на TwitterМи на Facebook

На головну

Карти
Довідка Львова
Відпочинок у Львові
Культура
Фінанси

AnShLv uk-UA

Пишуть про Львів -25% знижка на вікна у Львові
"І чого вони рот відкривають, якщо в них рильце в пушку?!"

Деякі непричесані думки, які хочеться висловити вголос після акції протесту журналістів на трасі Київ-Чоп

У середу після засідання парламентського комітету зі свободи слова, на якому розглядали інцидент навколо журналістів газети "Експрес" та мотиви їхньої вівторкової акції радикального протесту на трасі Київ-Чоп, один із присутніх там гостей, хитро посміхаючись, запитає мене:

- Слухайте, а як ви можете брати участь у протестах і боротись за правду, якщо у вас особисто проблеми із законом?

- Вибачте, ви про які проблеми? - здивовано перепитав я.

- Ну, ну, давайте не будемо. Я ж читав десь, як ви особисто захопили для себе декілька гектарів землі.

Публіцистичні війни, які на різних фронтах провадять журналісти "Експресу", мають інколи дуже практичну користь для мене як редактора газети: я дізнаюсь про себе те, чого не знав останні 38 років.

Ось, до прикладу, на одному з таких фронтів нам протистоїть особисто прокурор області пан Баганець, колоритна фігура та цікавий супротивник, у недалекому минулому - заступник Генерального прокурора України.

Пан Баганець - це людина, яка свого часу неодноразово і публічно заявляла, що журналіста Георгія Гонгадзе вбили через побутові причини. Це саме той прокурор, який завзято пояснював, чому матір Гонгадзе не можна визнати потерпілою стороною у справі її сина, що пізніше Печерський суд Києва назве незаконною дією. Одним словом, це той прокурор, який має великий професійний досвід говорити неправду впевнено.

І от якось ми написали у газеті, що не гоже у січні, коли в країні уже стояли черги під відділами соціального забезпечення в очікуванні несвоєчасно виплачуваних допомог, розпочинати масштабний капітальний ремонт приміщення обласної прокуратури. З передбаченими проектом позолотою та електропідігрівом даху. Мабуть, єдиним таким дахом у регіоні, а може й не тільки тут.

На це бюджетні кошти в країні, де бюджет досі не затверджено, чомусь знайшлись. І це дуже здивувало, бо, до прикладу, лише у Львівській області у понад 800 сільських школах санвузли досі розташовані на вулиці. І діти 1-4 класів бігали у січні у двадцятип'ятиградусний мороз у ці туалети. І зі сторінок газети запрошували пана Баганця в гості, щоб він зміг краще здійснювати нагляд за пріоритетами капітальних бюджетних витрат.

А ще ми написали, як прокуратура, очолювана Баганцем, прикриває операції з незаконного надання 50 тисяч гектарів мисливських угідь у карпатських лісах місцевим депутатам та їх родичам.

А ще ми написали, як прокуратура фальсифікує кримінальні справи. І т.д. і т.і..

Ось так став мимоволі прокурор Баганець фігурантом декількох наших публікацій і, як кажуть, моїм лютим особистим "другом". І, мабуть, вирішив для себе, що найкраща реакція для чиновника на критичні статті - це не дискусія за змістом, а копирсання в особистому житті редактора, який очолює газету, яка, що можна зрозуміти його логіку, отруїла йому життя.

Якби прокурор Баганець поставив перед собою дійсно високі цілі, він би вже давно міг претендувати на зірку Героя України, поцікавившись, до прикладу, які правовстановлюючі документи дозволяють підприємству народного депутата, члена Партії регіонів Петрові Писарчуку впродовж 15 років використовувати понад 11 гектарів землі у Львові під промисловий ринок?

Чи, може, державні акти на право власності? Чи, може, є документи на право постійного чи тимчасового користування? А відповідь проста: нічого не-ма-є! По-людськи народного депутата зрозуміти можна, він каже, що 15 років йому чинять опір в оформленні документів. Але з юридичної точки зору - це самозахоплення. І прокурор це знає, але знає і те, що, зачепивши народного депутата, дістане, образно кажучи, по зубах.. Мабуть, саме з цієї причини віддає перевагу тренуванню на журналістах.

І скликає прокурор негайно прес-конференцію, на якій його підлеглі прокурори сколихнуть повітря гучними викриттями персоніфікованого характеру: "Редактор газети Починок самовільно захопив ділянку землі та збудував на ній дві капітальні споруди. А публікації - це помста Починка за принципову позицію прокуратури, яка це викрила".

І підхоплять цю новину деякі ЗМІ, що належать друзям прокурора, час від часу змінюючи лише масштаби "самозахоплення" - то 1,54 гектара, то 4 гектари.

Тож розставлю крапки над "і".

Почну з найпростішого: усе сказане прокурорами - це звичайнісінька неправда, розрахована лише на те, щоб скомпрометувати мене особисто як редактора видання.

Це, знаєте, одна з таких невигадливих технологій психологічного впливу, щоб приручити журналіста, зробити його більш покірним. Однак озвучене липуче звинувачення. Я міг би теж піти подібним шляхом, пишучи щономера у газеті щось гидке про Баганця. Ну, наприклад, про те, що його часто бачать у громадському жіночому туалеті з вібратором. Я не роблю цього, бо засади нашої праці інші, ми не множимо неправду. А прокурору можна!

Лише на мить уявіть, що сказане прокурором - правда. Та ж прокурор Баганець став би миттєво непомірно щасливою людиною, він не розповідав би про свої масштабні викриття журналіста на прес-конференціях. Він вже давно і пристрасно ставив би мені запитання на допиті у справі, яку стовідсотково порушив би, а мене, без сумніву, із задоволенням скерував би до якогось найближчого слідчого ізолятора. Тому що самозахоплення землі - це безумовна кримінальна відповідальність захоплювача, і прокурор не забув би цим скористатися.

Але прокурор чудово знає, що поширена ним публічно інформація про мене - неправда, доволі зручна, щоб відвести увагу від суті, примітивізувати конфлікт між ним і газетою, перевести це в площину особистої помсти.

І він іде на це, хоча добре знає, що я нічого ніколи в житті не захоплював, хоча б тому, що не маю у цьому потреби. Так, мені і моїй дружині дійсно належать ділянки у названому прокурором місці, але ділянки не захоплені, а отримані у приватну власність ще в 2006 році, у встановленому законом порядку (відповідно - згідно з державними актами ЯА 736820 і ЯД 477338). Це такі ж земельні ділянки, як і ті, що їх отримали ще понад 6 мільйонів 700 тисяч українців, якщо вірити цифрам офіційної статистики.

Звичайно, хтось знову скаже, що підозріло вже те, що Починку дали, а мені - ні. Відповім коротко і на це. Усі дії щодо набуття прав власності на землю здійснювалися відкрито, без використання прізвищ підставних людей з метою що-небудь приховати, як це роблять багато політиків та чиновників, про яких ми часто пишемо. Я за власні кошти зробив усе, що пообіцяв громаді села, перш, ніж звернутись із заявою щодо землі. Отримані усі необхідні дозвільні документи (погодження, висновки, обгрунтування і т.д.) численних органів держвлади.

Уся документація перевірена державними експертизами. Ми використовуємо землю за цільовим призначенням. І, погодьтесь, що я маю право у визначеному законом порядку на власній землі за власні кошти будувати те, що вважаю за потрібне, не питаючи на це дозволу прокурорів.

Звісно, я не святий, і навіть не товариш Папи Римського. У мене є свої недоліки, і якщо комусь це дуже подобається, він може оцінювати їх після кожної статті, яка публікується в газеті за моїм підписом.

Але недоліки і порушення закону - це різне. Я не порушую закони. Мені немає що приховувати, я відкритий до будь-яких журналістських розслідувань моїх справ, готовий надати всі необхідні документи будь-якому прокурору, будь-якому журналісту, кого це цікавитиме.

Але ось чого я не можу дійсно зробити, то це заклеїти рот схвильованого прокурора. І тоді доводиться погодитись із тим, що прокурор - доросла людина і теж повинен відповідати за свої слова. Тому на наступний день після згаданої вище прес-конференції я звернувся до суду, щоб довести, що прокурори теж інколи кажуть неправду.

Але знову проблема. Згідно із законом, після подачі позовної заяви розгляд справи мав би бути призначений протягом 10 днів. Дзуськи. Схоже, що позови супроти прокурорів розглядаються судами за спеціальною процедурою. Дозволю собі висловити припущення, що так трапляється у нашій країні лише тому, що суддя знає, що прокурор - все-таки впливова людина. І суддя, написавши у своєму рішенні, що прокурор казав неправду (а по-іншому написати неможливо), мабуть, не догодить прокурору. І, скажіть, чи кожному судді це потрібно?

Зате коли до суду з позовом супроти газети звернеться прокуратура, очолювана Баганцем і проситиме суд "заборонити розповсюджувати недостовірну інформацію про прокуратуру", позовну заяву буде розглянуто суддею у неробочий день (у суботу) і призначено її розгляд без жодних зволікань.



Ось і уся історія про землі редактора Починка та великі плани його потаємної помсти прокурору.

Щоб заспокоїти зденервованого прокурора Баганця, додам, що у нас, в газеті "Експрес", є принципи, і один із них каже, що ми ніколи не мстимось чиновникам, бо це не гуманно, ми лише допомагаємо чиновникам боротись з їхніми недоліками, навіть, якщо це їм не дуже подобається.

Так, хочу, щоб усі знали це - в журналістів газети "Експрес" є принципи, які ми будемо захищати будь-якою ціною. І коли 13 квітня 2010 року після акції радикального протесту на трасі Київ-Чоп до мене підійшла моя колега-журналістка з одним запитанням, я спочатку навіть не зрозумів, що повинен відповісти.

- Ігоре Петровичу, а ви знаєте, що було рівно десять років тому, 13 квітня 2000 року?

- Надю, що тебе турбує? - перепитав я.

- Ви скажете, що це містика. Але рівно десять років тому ми вночі почали будувати барикаду, розпочавши акцію журналістського протесту" Хвиля свободи".

У мене відняло мову. Це дійсно було так. Тоді ми теж боролись із владою, бо вона через суд домоглася рішення, яке економічно знищувало газету. Наші принципи не дозволили нам із цим погодитись, ми вийшли на вулицю, щоб захистити своє право думати, право працювати.

Наші вороги назвали це піаром. Цей так званий піар коштував мені виразок, набутих протягом шести місяців, і сивих скронь у 28 років.

Але я ні про що не шкодую. Я лише розумію, що, якщо країна, проживши десять років, знову виштовхує журналістів на вулиці, то в країні насправді за десять років практично нічого не змінилось. Не змінилась країна, залишились незмінними наші принципи. І як доказ цього ви сьогодні читаєте цю статтю, яку я ніколи не планував писати.

Ігор Починок, головний редактор газети "Експрес"

P.S. "Українська правда" готова надати слово другій стороні згаданого конфлікту.
Українська правда

Повернутись до списку статтей

Транспорт Львова 

Фото Львова 

An unexpected error occured. Please try again later.

An unexpected error occured. Please try again later.

An unexpected error occured. Please try again later.
Клацніть для переходу у фотогалереюКлацніть для переходу у фотогалереюКлацніть для переходу у фотогалерею

Оголошення 

Наші партнери та корисні посилання

ЖИТТЯ В СЕЛІ. БЛОГ СІМ'Ї, ЯКА ПЕРЕЇХАЛА З ВЕЛИКОГО МІСТА ЖИТИ В СЕЛО | Виготовлення 3D панорам. 3D тур. Сертифікований Вотограф Google | Львівський форум | Наше місто IF.UA | Допоможи молитвою | Український Центр | Книгарня "Є"
Mamapedia - беременность, дети, материнство | Дитячі товари в інтернет-магазині Немовлятко | Лодочные моторы в интернет-магазине Kapitan.ua | Сравнение цен на детские товары от KidsMarket.com.ua | Дезинфекция помещений, кормовые добавки | Львівські новини | Коментатор.net | Новини Рівного

FlexiHostings хостинг, виділені сервери, спільний хостинг, США, Європа,АвстраліяХостинг
FlexiHostings

PageRank
© "Щоденний Львів" 1999-2013, Усі права застережено. Про нас
Статистика Google Analytics