Зверніть увагу, Ви перебуваєте у старій версії порталу "Щоденний Львів". Нова версія доступна ось тут: http://dailylviv.com
Підтримайте нас |
 
Стежте за новинами на TwitterМи на Facebook

На головну

Карти
Довідка Львова
Відпочинок у Львові
Культура
Фінанси

AnShLv uk-UA

Пишуть про Львів -25% знижка на вікна у Львові
Композитор Станіслав Людкевич: галицька мелодія з вершин і низин

Виповнилося 130 років від дня народження і 30 років по смерті Станіслава Людкевича, одного з найвидатніших українських композиторів ХХ ст.

У Львові живе його дружина — Зеновія Штундер. Її останні 30 років життя — це щире служіння пам’яті свого чоловіка. Пані Зеновія — відомий музикознавець, кандидат музикознавчих наук, науковий співробітник Меморіального музею Людкевича у Львові. Вона — дослідник життя і творчості Станіслава Людкевича.

Зеновія Штундер — берегиня дому Станіслава Людкевича, вона опікується музеєм. На тихій вуличці неподалік центра міста, яку названо на честь композитора, у невеликій двоповерховій кам’яниці з 1961 року по 1979 рік жив і творив Станіслав Людкевич. На фронтальній стіні встановлено меморіальну дошку зі скульптурним портретом композитора роботи скульптора В.Одрехівського.

Варто зайти за хвіртку — і опиняєшся в доглянутій садибі, де прегарно весною, коли килимом перед будинком зацвітають барвінок і конвалія, а фруктові дерева в невеличкому садочку вкриваються білопінним цвітом.

На першому поверсі кам’яниці вже 30 років самотньо мешкає дружина композитора. Нікого не залишилося серед живих ні з близької родини Людкевичів, ні з її родини.

Єдина втіха й сенс її буття на світі — спогади про життя і творчість композитора.

На другому поверсі — меморіальні кімнати її чоловіка. Неспішно разом із пані Зеновією піднімаємося сходами. Обабіч на стінах висять фотографії міста Ярослава, в якому народився і провів дитячі роки Станіслав Людкевич.

В одній із трьох невеличких, скромно умебльованих кімнат музею зберігаються старий рояль, виготовлений ще у ХІХ ст., круглий столик, книжкові шафи, багато портретів, картин та вітальних адрес.

На стіні біля роялю — портрети Станіслава, зроблені у січні 1979 року (за два дні до його 100-літнього ювілею).

10 вересня того ж року композитора не стало... Пані Зеновія розповідає, що в останні роки композитор погано бачив. Не міг сам записувати твори. Записували композитор Корчинський і дружина.

А далі, як протиставлення старості, — його ж фотопортрети по закінченні гімназії, Львівського університету, здобутті музичної освіти у Відні...

Збереглась і бібліотека композитора. Переважає німецькомовна література. Пані Зеновія показує музичну енциклопедію, що видана 1926 року в Берліні двоюрідним братом Альберта Ейнштейна — Альфредом. В ній опубліковані відомості про Людкевича. Особливо відзначено національний колорит його творчості. Збереглися і збірки поезій молодомузівців. Зокрема збірка поезій Тичини, давнього шанувальника таланту Людкевича, з авторським підписом — привітанням на честь вручення композиторові Шевченківської премії.

* * *

Людкевич прожив довге життя — 101 рік. На вищому рівні відзначалися його ювілеї. Збереглося багато вітальних адрес. Вони розкладені на столі, на роялі.

...Великою подією в житті Львова і Галичини стало відзначення 25-ліття композиторської діяльності і перше повне виконання кантати «Кавказ».

За диригентським пультом тоді стояв сам Людкевич. У пресі з’явилися відгуки на цей концерт Василя Барвінського. Він писав: «…для нас, українців, і не лише в Галичині, цей твір має неоціненне значення. «Кавказ» є і на довгі роки зостанеться якоюсь біблією, з якою будучі покоління будуть вичувати незглибиму силу мук і болю української душі і черпати віру на світлу побіду і кращу будучність».

То був тріумф композитора. Пізніше Барвінський писав про кантату «Кавказ»: такий твір можна створити лише один раз у житті, «Кавказ» повинен стати нашим музичним «Заповітом», яким найкраще вшануємо пам’ять Шевченка...

* * *

У другій кімнаті все збережено, як було за його життя. Гарно оздоблене ліжко, канапа, люстро, креденс. На столику розкладені проспекти концертів, на яких виконувалися музичні твори композитора. На стінах — портрети батьків Людкевича, його портрет в однорічному віці.

Виняткову обдарованість Станіслав Людкевич, очевидно, успадкував від своїх предків, які з діда-прадіда були українцями, що жили на перемишльських теренах. Належали вони до священицького шляхетського роду. Всі були високоталановитими особистостями.

Дід Станіслава Людкевича Михайло Людкевич закінчив Львівську духовну семінарію і Львівський університет. У семінарії навчався разом із Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Миколою Устияновичем.

Його син — Рандольф-Михайло-Пилип, батько Станіслава Людкевича, теж закінчив початкову школу. Обрав фах учителя і багато років був директором школи в Ярославі. Педагогічною працею займався 45 років, за що 1904 року був нагороджений бронзовою медаллю.

Дід Станіслава Людкевича (по лінії матері) — Олексій Гіжовський — отримав таку ж освіту, як Михайло Людкевич, навчався у Львівській духовній семінарії та у Львівському університеті. Після висвячення Олексій Гіжовський виконував душпастирські обов’язки, цікавився історією, філософією і все життя захоплювався музикою.

Доля поєднала Олексія Гіжовського з композитором Михайлом Вербицьким, автором нашого національного гімну. Вони разом навчалися і в гімназії, і в семінарії, де обидва вчили хорового співу й керували хором. Вербицький був віртуозом гри на гітарі. Протягом життя підтримували приятельські стосунки. Донька Олексія Гіжовського Гонората, мати Станіслава Людкевича, віртуозно грала на фортепіано і була першою вчителькою музики свого сина.

* * *

Одружилися Пилип Людкевич і Гонората Гіжовська 1871 року. В Ярославі 24 січня 1879 року в родині Людкевичів народився син Станіслав. У чотирирічному віці у нього виявили незвичну музикальність. В Ярославській гімназії, де навчався майбутній композитор, обдарованому 12-річному Станіславові доручили керувати хором. У гімназії (у неповних 18 років) Людкевич уперше виступив як композитор, створивши великий хоровий твір у супроводі фортепіано «Пожар» на слова поеми Шиллера «Пісня про дзвін». Твір з успіхом виконувався в Перемишлі 1896 року на вечорі пам’яті Міцкевича. Вже у гімназійні роки Людкевич вивчає теорію музики, сольфеджіо, грає на фортепіано Гайдна і Моцарта і пише близько трьох десятків музичних творів.

Після закінчення гімназії 1897 року вступає до Львівського університету. Для студій обирає українську філологію. В 19 років пише наукову працю про панщину та її скасування в русько-українських народних піснях. Одночасно Людкевич як вільний слухач відвідує Львівську консерваторію, вивчає музично-теоретичні предмети, займається музичною самоосвітою.

Студентське товариство «Академічна громада», до якого входив Людкевич, було ініціатором ідеї святкування 25-ліття літературної діяльності Франка. Композитор познайомився з письменником у вісімнадцятирічному віці і пізніше неодноразово з ним зустрічався, співпрацював у Науковому товаристві ім. Шевченка, писав про нього. Студентська молодь вважала Івана Яковича своїм духовним батьком, учителем, взірцем громадянина-борця. Організацію концертної частини свята тоді було доручено Людкевичу. Після привітань і подячного слова Франка розпочався концерт. Уперше прозвучав «Вічний революціонер», музику до якого написав 19-річний Станіслав.

З успіхом до Першої світової війни часто звучав «Поклик до братів слов’ян» Людкевича у виконанні хору та оркестру. На багатьох віче виконувався гімн «Ще не вмерла Україна» в обробці Людкевича.

На концерті 1903 року вперше було виконано перший симфонічний твір композитора «Українське капричіо». Схвальну оцінку дав симфонії присутній тоді на концерті італійський композитор Леонкавалло, автор відомих «Паяців».

* * *

1906 року у Перемишлі відбувається зустріч композитора з Миколою Садовським та Гнатом Хоткевичем, який знайомить композитора з можливостями бандури. Людкевич пропагує цей інструмент серед галичан. Навіть пише статтю «Відродження бандури», яку було опубліковано в журналі «Світ». Тоді ж засновано хор «Бандурист».

У ті ж роки Станіслав працював над двотомником «Галицько-руські народні мелодії» (1544 пісні). Застосував власний спосіб систематизації. Ця збірка — перше наукове і найповніше видання українських народних пісень на початку ХХ ст. Схвально про неї писали Іван Франко і Климент Квітка.

А 1907 року він записується слухачем у Музично-історичний інститут, що був заснований на філософському факультеті Віденського університету. Досліджує західноєвропейську й українську народну музику і пише німецькою мовою дисертацію. Врешті Людкевичу надано вчений ступінь доктора філософії в галузі музики. Після Відня він переїжджає до Лейпцига, де продовжує навчання на відділі музикології Лейпцизького університету. Отримавши композиторську музикознавчу освіту австрійських і німецьких шкіл, стає послідовником цих шкіл у своїй творчості.

У 1908—1910 роках, повернувшись до Перемишля, Станіслав Людкевич, як і раніше, викладає в гімназії. Його твори виконуються на різних урочистостях, на Шевченківських вечорах. У 30 років Людкевич став найвидатнішим, загальновизнаним, популярним композитором Галичини.

У листопаді 1910 році Станіслав очолив Музичний інститут у Львові.

А вже під час Першої світової війни як російського військовополоненого, його було відправлено в місто Перовськ у Туркестані. Тим часом у Відні на Шевченківському вечорі звучать його твори, в тому числі народна пісня в його обробці «Чорна рілля ізорана». Ця пісня стала «лейтмотивом» Першої світової війни, найпопулярнішою на той час українською піснею, яка згодом у числі 50 українських пісень уперше 1934 року була записана у Варшаві на грамофонну платівку.

* * *

1 листопада 1917 року музичний відділ при Генеральному секретаріаті народної освіти УНР відкликав Людкевича до Києва. Зустрічається із композиторами М.Леонтовичем, К.Стеценком, О.Кошицем. Там пережив трагічні події червоного терору червоногвардійських загонів Муравйова в Києві.

У неспокійний час польсько-української війни повертається до Львова. І остаточно поселяється тут у вересні 1919 року; організовує перший український симфонічний оркестр у Гали-чині при Музичному товаристві ім. Лисенка.

Людкевич надає великого значення глибокому вивченню церковного співу і пропонує відкрити у Львові Інститут церковної музики. Отримує підтримку митрополита Андрея Шептицького. Пізніше такий інститут було засновано, і композитор увійшов до складу його викладачів.

Його кантату «Заповіт» уперше виконано 1936 року на концерті, приуроченому 75-м роковинам смерті Шевченка, що відбувся у Львові в оперному театрі. У рецензіях на концерт А.Рудницький і В.Барвінський відзначали, що це «могутній і небуденний твір, справжній мистецький твір».

У січні 1939-го Людкевичу виповнилося 60 років. Композитор тоді відмовився відзначати ювілей. Натомість того року урочисто святкували 125-річчя від дня народження Шевченка. На концерті прозвучала перша частина «Кавказу» і симфонічна фантазія «Веснянки». Диригував Людкевич. Це був його останній виступ як диригента «Кавказу».

* * *

Дружина композитора Зеновія Штундер не любить давати інтерв’ю. Хоча у приватній розмові багато розповідає про себе. Щоразу після спілкування із Зеновією Штундер не полишає відчуття захоплення цією шляхетною жінкою, непересічною особистістю.

Зеновія народилася 1927 року у Бересті над Бугом. Її батько, Костянтин Штундер, 1919 року прийшов зі Східної України з військом Симона Петлюри в Галичину, де й поселився.

Зеновія носить німецьке прізвище батька, далеким предком якого був німець, що 300 років тому воював під Полтавою на боці шведського короля Карла ХІІ. Предок потрапив у полон, дивом вижив, залишився в Україні, викликав родича, і поблизу села Сквирка вони заснували Штундерів хутір...

У Станіславові Зеновія закінчила музичне училище і з 1948 року навчалася у Львівській консерваторії на музикознавчому відділенні. А в Києві захистила дисертацію — музикознавче дослідження творчості Лисенка.

Викладав у неї Станіслав Людкевич.

Вони спілкувалися. Композитор неодноразово приїздив до батьків пані Зеновії в Івано-Франківськ. Із тих часів збереглося багато фото...

З 1958 року, вже працюючи в консерваторії, пані Зеновія почала їздити у фольклорні експедиції. Перша така експедиція — на батьківщину Франка в Нагуєвичі. Для записів треба було двигати з собою 30-кілограмовий магнітофон. І Людкевич купив для експедицій невеликий портативний магнітофон, на якому вона пізніше й записувала фольклор у Космачі, Жаб’єму, Криворівні…

Людкевич був задоволений її роботою.

28 травня 1973 року в житті Зеновії сталася досить драматична подія... За те, що вона підготувала і видала статті Людкевича, її… звільнили з роботи.

Досі пані Зеновія не знає, чому з нею так вчинили. Весь тираж видання, 1500 примірників, тоді пішов «під ніж»! Заступився за неї сам Людкевич, якому вже було 94 роки...

А згодом композитор переписав усе майно, а також архів на пані Зеновію: 3 листопада 1973 року вони одружилися.
* * *

Людкевич писав тоді листи і в Спілку композиторів, і ЦК Компартії України, щоб Зеновію поновили на роботі в консерваторії, адже підстав для її звільнення не було.

І пані Зеновія згадує про Людкевича як людину рідкісної доброти, чесності і надзвичайної обдарованості.

Коли арештували Василя Барвінського, то Людкевич, фактично, був єдиним, хто його захищав...

Пригадує пані Зеновія, як у 1941 році, за два місяці до війни, в Києві вперше було виконано кантату Людкевича «Кавказ». Диригував тоді Колесса. Вся Україна з’їхалася, щоб послухати цей твір.

Високо цінив творчість Людкевича Арам Хачатурян. 1956 року він приїздив до Львова. Зустрічався з українським композитором. Казав, що якби такий композитор жив у Москві, то його б знав увесь світ.

У 1963 році твори Людкевича висували на здобуття Шевченківської премії. Але отримав її композитор Майборода за оперу «Арсенал». А Василь Барвінський, повернувшись із десятирічного заслання, за два місяці до смерті написав листа Олександру Корнійчукові і протестував проти такого рішення. (Шевченківську премію було присуджено Людкевичу лише 1964 року.)

...З великим жалем каже пані Зеновія про те, що хорові колективи останнім часом не виконують творів Людкевича. І, що найприкріше, давно вже не звучав «Кавказ». Навіть у його ювілей...

У тексті використано біографічні відомості з монографії Зеновії Штундер.

Тетяна КОСТЕНКО (Львів)
"Дзеркало тижня"

Дзеркало тижня

Повернутись до списку статтей

Транспорт Львова 

Фото Львова 

An unexpected error occured. Please try again later.

An unexpected error occured. Please try again later.

An unexpected error occured. Please try again later.
Клацніть для переходу у фотогалереюКлацніть для переходу у фотогалереюКлацніть для переходу у фотогалерею

Оголошення 

Наші партнери та корисні посилання

ЖИТТЯ В СЕЛІ. БЛОГ СІМ'Ї, ЯКА ПЕРЕЇХАЛА З ВЕЛИКОГО МІСТА ЖИТИ В СЕЛО | Виготовлення 3D панорам. 3D тур. Сертифікований Вотограф Google | Львівський форум | Наше місто IF.UA | Допоможи молитвою | Український Центр | Книгарня "Є"
Mamapedia - беременность, дети, материнство | Дитячі товари в інтернет-магазині Немовлятко | Лодочные моторы в интернет-магазине Kapitan.ua | Сравнение цен на детские товары от KidsMarket.com.ua | Дезинфекция помещений, кормовые добавки | Львівські новини | Коментатор.net | Новини Рівного

FlexiHostings хостинг, виділені сервери, спільний хостинг, США, Європа,АвстраліяХостинг
FlexiHostings

PageRank
© "Щоденний Львів" 1999-2013, Усі права застережено. Про нас
Статистика Google Analytics