Зверніть увагу, Ви перебуваєте у старій версії порталу "Щоденний Львів". Нова версія доступна ось тут: http://dailylviv.com
Підтримайте нас |
 
Стежте за новинами на TwitterМи на Facebook

На головну

Карти
Довідка Львова
Відпочинок у Львові
Культура
Фінанси

AnShLv uk-UA

Пишуть про Львів -25% знижка на вікна у Львові
Вбити Івасюка

Тиждень провів власне розслідування обставин смерті автора пісні «Червона рута»: легендарний композитор міг стати жертвою шантажу, тиску КДБ і партноменклатури

Тридцять років тому – 22 травня 1979 року – у Львові на Личаківському цвинтарі поховали композитора Володимира Івасюка. За чотири дні до цього, 18 травня, його знайшли повішеним у Брюховицькому лісі. Тоді багатьом здавалося, що похована назавжди і правда про його трагічну загибель. На цю тему написано сотні статей, у яких подано десяток версій. На клопотання родини композитора, яка ніколи не вірила в офіційну версію самогубства, чотири місяці тому Генеральна прокуратура поновила розслідування цієї справи. Генпрокурор Олександр Медведько пообіцяв: таємницю смерті Івасюка розкриють до червня. Автор цих рядків із лютого по травень проводив журналістське розслідування, під час якого мав розмови з родичами, друзями і знайомими композитора, лікарями, юристами, митцями, журналістами, політиками – всіма, хто міг пролити світло на обставини трагедії.

Підправлена історія хвороби

У кримінальній справі 30-річної давнини безапеляційно закарбовано: «Смерть Івасюка настала внаслідок механічної асфіксії через удушення-самоповішення». Із судмедекспертів, які оглядали тіло Івасюка, до сьогодні дожили лише троє. Один із них (тут і далі редакція не вказує імен фігурантів справи на їхнє прохання і з огляду на таємницю слідства, яке досі провадить ГПУ) переконаний, що композитор наклав на себе руки сам. «Мені розповідали, що він зловживав алкоголем і тричі лікувався у психіатра», – згадує судмедексперт. Про дату загибелі Івасюка він не може сказати нічого певного, оскільки занадто багато часу минуло між настанням смерті й виявленням тіла композитора. Мовляв, тодішня медична наука була в цьому питанні безсила. Живим композитора востаннє напевне бачили 24 квітня, а мертвим знайшли 18 травня. Календар наручного годинника Івасюка застиг на числі «27». Щоправда, хронометр за бажання можна легко перевести чи то до, чи то після смерті.

Кільком психіатрам я показував медичний висновок-«вирок», котрий зацитую: «Івасюк перебував у хворобливому стані психічної діяльності, пов’язаному з наявністю психічного захворювання циклотимії (підвид ма ніакально-депресивного синдрому), що характерний присутністю думок про самогубство та циклічністю перебігу хвороби (не впорався з життєвими негараздами, зокрема, невисуненням його кан дидатури на здобуття Республіканської комсомольської премії імені М. Островського, покінчив життя самогубством)». Сучасні психіатри зауважують малодоречну і маловмотивовану «медично-со ціаль но-політичну суміш» цього категоричного висновку. Так, нібито композитор залишив якусь посмертну записку-пояснення, чого ніде й ніким не зафіксовано. Або ж буцімто хтось не дуже фаховий у медицині надиктовував цей текст. Кільком людям нині покійний лікар Івасюка скаржився, що «певні особи» під зобов’язання про нерозголошення таємниці примушували його переписувати і загострювати прижиттєву історію хвороби Івасюка вже після його смерті, щоб вона вписувалася у наведений вище вердикт. «Я маю чимало пацієнтів із таким діагнозом (циклотимія. – Ред.), зокрема й талановитих мистців, які не відмовляються від чарки, але за багато років жоден із них не наклав на себе руки, – запевняв мене відомий психіатр-практик. – Тому я не вірю у самогубство Івасюка».

Виняток фахівці роблять лише для такого трагічного фіналу, як доведення до самогубства.

Мотиви

Доведення до самогубства – злочин. Враховуючи наслідки, не менший за вбивство. У випадку Івасюка найімовірніший мотив злочинців – політичний. Такий мотив найкраще зрозумілий людям, яких у радянський час називали творчою інтелігенцією. Вони переконані, що особа Володимира Івасюка обо­в’яз ково мала привернути увагу комсомолу, партії та органів державної безпеки. Лауреат першого Всесоюзного телевізійного фестивалю «Пісня-71» (з «Червоною рутою») і другого – «Пісня-72», а відтак і міжнародного пісенного конкурсу в польському місті Сопоті в 1974-му ставав для тодішньої влади цінним ідеологічним об’єктом, якщо погоджувався грати за її правилами. Або мішенню, якщо прагнув зберегти творчу і громадянську самостійність.

Володимира Івасюка у 1976-му виключили з консерваторії (буцімто за пропуски занять), його ім’я викреслили зі списку претендентів на здобуття Державної премії імені Тараса Шевченка, Івасюкові заборонили їхати на Міжнародний пісенний конкурс «Сопот-77», де Софія Ротару перемогла з його піснею «У долі своя весна». Це свідчить щонайменше про його непрості вза ємини з владою кількох рівнів.

Можливо, молодого і перспективного композитора прагнули зробити покірнішим. Володимира Івасюка виключали з комсомолу і мед інституту в Чернівцях. Йому не надходили пропозиції згори вступити в КПРС, а без партійного квитка тоді було годі мріяти про подальшу успішну кар’єру. Івасюка могли залишити без диплома про закінчення консерваторії, відібравши шанс потрапити до Спілки композиторів і позбутися образливого означення «самодіяльний». Володимирові Івасюку давали зро­зуміти, що навіть мовчазне про тистояння системі – це марна і без поворотна витрата часу. І що більший твій талант, то важчий коток по ньому проїдеться. За такої ситуації будь-хто впаде в депресію.

Колишні компартійні працівники розповіли Тижню, що їхнє найвище київське начальство наказувало «взяти Івасюка під себе» і «заопікуватися ним». А після загибелі композитора один із секретарів обкому компартії і керівник ідеологічного підрозділу місцевого КДБ бідкалися: «Цієї смерті не мало бути – трапилася прикра випадковість». За версією мого співрозмовника, ті двоє знали, хто показав компо­зиторові свіжу газету, датовану 24 квітня, зі списком лауреатів Республіканської комсомольської премії імені М. Островського, в якому прізвища Івасюка не було. І при цьому ще раз нагадав йому про роль і значення в його житті людей із «гарячими серцями і чистими руками».

Невдовзі до Львова прибув голова КДБ УРСР Федорчук, який влаштував моральну екзекуцію місцевим кедебешникам за слабку боротьбу проти українського бур жуазного націоналізму і його гучні прояви під час багатотисячного похорону Івасюка. Позатим керівника ідеологічного підрозділу звільнили з посади. Провал операції «Івасюк»?

Злочин проти Володимира Івасюка міг мати і зовсім прозаїчний мотив – корисливий. Попри гоніння з боку влади, композитор був вельми забезпеченою людиною: за словами його знайомих, статки Івасюка сягали більш ніж 30 тис. крб – шалена на той час сума. Члени львівської делегації, яка перебувала наприкінці квітня 1979 року в Хмельницькому на Республіканському конкурсі артистів естради, згадують: Івасюк (він входив у журі. – Ред.) не ночував у своєму готельному номері, остерігаючись появи невідомих вимагачів, які йому неодноразово телефонували. А потім поквапом виїхав до Львова, щоб наступного дня – 24 квітня – зникнути безвісти на 24 дні. Досі не відомо, з ким композитор сів того дня в автомобіль і до кого помчав на зустріч, що достроково викликала його з Хмельницького.

Хто 30 років тому міг нахабно шантажувати відомого на весь Союз композитора, не боячись його звернення до правоохоронних органів? Навряд чи на це наважилися б кримінальники – занадто великий ризик. Тут мав бути задіяний хтось впливовіший за міліцію і прокуратуру, хто не озирався на правоохоронні органи. Можна припустити: коли шантаж із якихось причин їм не вдався і композитор пригрозив викрити здирників, вони – чи то випадково, чи то за попереднім наміром – вбили його. У професіоналів є чимало способів зробити людину безтямною й імітувати самогубство.

У 1979-му усі версії «відпали» на огляді тіла небіжчика чисельною комісією. Деякі учасники цього апофеозного для подальшого розслідування дійства пошепки розповідали за чаркою, що синці на тілі Івасюка стали укусами комах, а поламані пальці й ребра зрослися. Однак підтвердити чи спростувати це страшне припущення може лише ексгумація. На неї ще ніхто не наважився.

Термін давності

У березні цього року громадськість відзначила 60-річчя Володимира Івасюка, і держава офіційно, нарешті, надала йому звання Героя України – посмертно. З екранів кількох телевізійних каналів із різним рівнем відвертості заговорили про автора «Червоної рути» відомі й маловідомі його сучасники. Здавалося, ми стоїмо на порозі великої колективної сповіді, коли заради пам’яті та істини прозвучать найщиріші розповіді та каяття. Адже круглі дати – це найкращий час для публічного відпущення гріхів, малих і великих. Бо чим кругліша дата, знають грішники, тим більший термін давності й менша відповідальність. За доведення до самогубства або вбивство, тим паче ненавмисне, з 30-річної відстані сьогодні винуватців закон вже не покарає. Справу буде закрито за давністю.

Тому й намагаємося ще вірити, що в нинішньому розрізненому і поділеному українському суспільстві з’явилися не тільки окремі бажання дізнатися правду про смерть Івасюка, а й спільна воля здійснити їх. Навіть якщо вона спричинить непопулярні й ризиковані дії. Тож якщо ми не помиляємося щодо серйозності та відповідальності намірів усіх зацікавлених сторін, то автор цього матеріалу озвучує пропозиції декотрих своїх авторитетних співрозмовників. Перша – провести ексгумацію тіла Володимира Івасюка. Друга – перевірити на поліграфі (детекторі брехні) кількох осіб, які у 70-х роках минулого століття працювали в органах партійних, держбезпеки та внутрішніх справ тодішнього Радянського Союзу. Передусім так званих кураторів медінституту, консерваторії, мистецького середовища.

Такі пропозиції мають кілька вагомих причин: по-перше, офіційні висновки щодо загибелі композитора досі викликають сумніви і заперечення навіть у фахівців. По-друге, все менше залишається живих свідків і співучасників тих подій. Тож поновлене розслідування справи одержить принципово новий матеріал – 30 років тому ніхто цих людей не розпитував.

Зараз складно прогнозувати відповіді на поліграфі «відповідальних працівників». Найімовірніше, декотрі пенсіонери «всесоюзного значення», які мешкають у Львові, Києві та Москві, всіляко відмовлятимуться від перевірки на детекторі брехні, бодай через хворі й колись гарячі серця, що можуть тепер не витримати. Однак у будь-якому разі – навіть попри відмови і заперечення – слідство наблизиться до розгадки трагічної загибелі Володимира Івасюка. І тоді нікого не мучитимуть докори сумління, коли ми слухатимемо його перші світлі й останні трагічно віщі слова: «Ти признайся мені».

Шостак Роман
Далі буде...
Український тиждень

Повернутись до списку статтей

Транспорт Львова 

Фото Львова 

An unexpected error occured. Please try again later.

An unexpected error occured. Please try again later.

An unexpected error occured. Please try again later.
Клацніть для переходу у фотогалереюКлацніть для переходу у фотогалереюКлацніть для переходу у фотогалерею

Оголошення 

Наші партнери та корисні посилання

ЖИТТЯ В СЕЛІ. БЛОГ СІМ'Ї, ЯКА ПЕРЕЇХАЛА З ВЕЛИКОГО МІСТА ЖИТИ В СЕЛО | Виготовлення 3D панорам. 3D тур. Сертифікований Вотограф Google | Львівський форум | Наше місто IF.UA | Допоможи молитвою | Український Центр | Книгарня "Є"
Mamapedia - беременность, дети, материнство | Дитячі товари в інтернет-магазині Немовлятко | Лодочные моторы в интернет-магазине Kapitan.ua | Сравнение цен на детские товары от KidsMarket.com.ua | Дезинфекция помещений, кормовые добавки | Львівські новини | Коментатор.net | Новини Рівного

FlexiHostings хостинг, виділені сервери, спільний хостинг, США, Європа,АвстраліяХостинг
FlexiHostings

PageRank
© "Щоденний Львів" 1999-2013, Усі права застережено. Про нас
Статистика Google Analytics