Зверніть увагу, Ви перебуваєте у старій версії порталу "Щоденний Львів". Нова версія доступна ось тут: http://dailylviv.com
Підтримайте нас |
 
Стежте за новинами на TwitterМи на Facebook

На головну

Карти
Довідка Львова
Відпочинок у Львові
Культура
Фінанси

AnShLv uk-UA

Пишуть про Львів -25% знижка на вікна у Львові
Ліберальний неоцинізм, або Чому бояться Ліни Костенко?

Недавній скандал у Львові після обговорення книги Ліни Костенко "Записки українського самашедшого" в книгарні "Кабінет" і відмови письменниці їхати до столиці українського П'ємонту із презентацією твору та серія негативних відгуків в медіях про цей твір ще раз оголили болючу проблему української сучасності: неоцинізм як явище, як загрозу. Власне, геніальна Ліна Костенко поставила діягноз цій руйнівній тенденції ще у 1993 р., коли вивела цю формулу-оцінку макротенденції сучасності – "гряде неоцинізм" – і вийшла з літ процесу.

Останній твір авторки, справді, болючий, оригінальний, і несподіваний. Це могутній згусток актуальних соціальних і моральних проблем, дивовижне ядро злютованості політичних і філософських оцінок епохи, суворий розтин гангреноїдних плям національної ментальності та історії. Зрозуміло, що не кожен читач, тим більше читач, дезорієнтований і запудрений гламурністю та вульгарністю сучасної масової псевдокультури, виявився готовим до такої естетики та ідейної загостреності в літературі. І в минулі літературні епохи було так, що майже кожен новаторський і згущено проблемний твір великого письменника сприймали далеко не всі. Однак у цій серії відгуків підступного і вульгарного змісту виявилося інше: світоглядні, онтологічні, моральні розходження і несумісності між критиками і письменником. Ідеться про об'єктивний і неуникненний конфлікт між космополітичним лібералізмом як цілісною ідеологією та світовідчуттям і національним традиціоналізмом як ідеологією і світовідчуттям. Цей конфлікт насправді розвивається в нашій культурі і суспільстві вже давно, від кінця 1980-х рр., відколи в країні почалася системна пропаганда через ЗМІ і масову культуру принципів і вартощів західного неолібералізму з його домінантними засадами іррелігійності, космополітизму, меркантилізму. Правда, спочатку він відбувався під маскою "засвоєння всього західного", "прийняття норм відкритого суспільства" й "абсолютної свободи митця" і обґрунтовувався теорією толерантності до думки іншого, тобто гаслом цілком милим і, здавалося б, незагрозливим. Так вихлюпнулися в українську літературу перші "незалежні" письменницькі групи типу Бу-Ба-Бу, "Лугосаду", "Нової дегенерації", "Пропалої грамоти" та ін. Українське літературознавство, критики і читачі тішилися з цього як з чогось нового, несовєтського і похапливо та довірливо ловили всі нові "художні віяння часу". Згодом потік ставав щораз ширшим, його хвилі – щораз каламутнішими, а його художні "корали" щораз руйнівнішими. У 2000-і роки усе це вибухнуло постмодерним морем графоманії, порнографії і художньої елементарщини. З'явилися відповідні критики і видавці – безпринципні, агресивні, прагматичні, – які усе це активно пропагували, вихваляли і просували в усі можливі простори і ніші культури. Суспільство ж поволі звикало до примітиву, відвикало від справжньої літератури, морально і духовно сплющувалося і ставало всеїдним. Майже ніхто не наважувався це критикувати і назвати своїм іменем, правдиво оцінити хоча б такі плюгавенькі творчі потуги, як Любка Дереша чи Ірени Карпи, Люко Дашвара чи Софія Андрухович. Адже усе це подавалося у відповідних журналах та інтернетресурсах як "вияви справжньої творчої свободи", "естетичне багатоголосся в дусі західного лібералізму", "освоєння незвіданих пластів людських почувань і візій", "заповнення порожніх, але потрібних, ніш національної культури".

Насьогодні ліберальний неоцинізм як літературна течія має усі належні завершені форми й структурні елементи для повноцінного наступального розвитку: фінансову підтримку, свої видавництва, свої часописи, середовища, відпрацьовану стилістику культурної поведінки і самоорганізації, суспільне сприйняття, обумовлене приходом цивілізації примітивного споживацтва й естетичної дезорієнтованості. Він має своїх авторитетів і гуру: письменників – Ю. Андруховича, О. Забужко, О. Ірванця, літературознавців – Г. Грабовича, Т. Гундорову, В. Агеєву, своїх ідеологів – М. Мариновича, Я. Грицака, Т. Возняка, які у різні способи, під різними приводами і за кожної нагоди теоретично обґрунтовують потребу для нашого "хворого" соціуму мати "трохи скепсису" для протидії можливій національній гордості, "трохи бруду" в дусі Фройда для утвердження естетичного плюралізму, "трохи прагматики" в дусі самокритики для зміцнення національного імунітету. Відтак цей потік лібералізму, спочатку як забава хлопчиків-неокомсомольців, згодом перетворилася в широкий мейнстрим цинічної деструкції національних вартощів, висміювання героїки, паплюження традиції. Будь-яку критику цієї тенденції він обзиває проявами "совєтської зашореності", "немодерності", "неофашизму" і прикривається гаслами про "засвоєння західного канону", "абсолютну свободу митця", "безідейність – як формулу істинного естетичного поступу" і т. ін. Зрозуміло, що для "пристойності" уся програма лібералізації української культури і ментальності закутується у шати "художньої ускладненості і формального експерименту та вишуканості" і "теоретико-методологічних принципів західної вільної й об'єктивної науки". Тож, за задумом організаторів "мейнстриму", полеміка із заданою парадигмою ідеалів і принципів наперед приречена на неуспіх: хто ж відважиться позиціонувати себе як противника найпередовішої у світі Західної цивілізації, окрім хіба що фанатичних москвофілів і своєтофілів?

Роздратування і вибрики неоциніків лібералізму стосовно останнього твору Ліни Костенко, отже, закономірні й очікувані. Письменник, який чітко декларує свою тверду національну позицію в час посиленого поширення безпринципності й релятивізму, який продовжує високі естетичні традиції українського неокласицизму і неоромантизму у час постмодерної та неоавангардної руйнації усіх традицій і особливо високих, який ставить гострі і значущі проблеми у вимірах духовності й національної відповідальності у час, коли все звернено до приземлених інстинктів і розваг, не може не викликати роздратування в сіячів хаосу, космополітизму і псевдохудожності. І якими ж є аргументи критиків, що виявили цілковиту "несучасність" Ліни Костенко?

Організатори круглого столу у львівській кав'ярні "Кабінет", а це Юрій Кучерявий, Віктор Неборак та Ігор Котик, спробували перетворити обговорення твору "Записки українського самашедшого" в насмішкуватий стьоб, підкреслюючи абсурдність його появи. Цей вибір позиції у дискусії, з одного боку, виявляє бажання наперед "забалагурити", захіхікати об'єкт обговорення, а з іншого боку, виявляє страх перед можливим опонентом на випадок академічної полеміки, бо ж хто знайде контраргументи проти суцільних "приколів". Із реферувань виступів організаторів акції за сайтом ZIK ми виділили такі головні тези ліберальних критиків:

1) Ліна Костенко "узагалі не має уявлення, про що пише; її головний герой "схематичний і неправдоподібний" (Ю. Кучерявий);

2) головний герой мислить як підстаркуватий панок, а йому ж 35 років; у "його мовленні постійно звучать феміністські нотки, ностальгія за минулим та обурення з приводу сучасної української літератури як відбірного лайна" (І. Котик) ;

3) Ліна Костенко "вигадує цього програміста (головного героя), аби під цією маскою ще за життя і виговоритися, і зберегти свою приватність" (В. Неборак);

4) Ліна Костенко "повторює усе те, що й так знаємо" (В. Неборак) ;

5) "Записки українського самашедшого" "це не роман, а соціальний памфлет" (Ю. Кучерявий) ;

6) авторка "не ставила собі суперестетичних завдань і, нагнітаючи негатив та тривогу, повністю ігноруючи будь-які позитивні зрушення у соціумі, намагалася розбудити у читачах відчуття традиційної тяглості поколінь" (В. Неборак);

7) будь-яка пропаганда в літературі – це радянщина (В. Неборак) ;

8) Ліна Василівна "змаразматіла" (Ю. Кучерявий) ;

9) "Записки самашедшого" – 416 сторінок стилістично немистецьких, суб'єктивних закидів і обвинувачень сучасникам, замішаних на ксенофобії, гомофобії і сексизмі" (В. Неборак).

Цю критику кабінетних львів'ян доповнив відомий кандидат в гуру ліберального неоцинізму Андрій Бондар, який у своєму блозі написав промовисту рецензію "Записки з минулого" (04. 02. 2011). Його тези наступні:

1) у творі відчутні "холодність героїв, кволість сюжету та відсутність романного духу";

2) його вражає як щось безглузде "полум'яний дидактизм і священний пафос" авторки;

3) на думку А. Бондаря, у творі "старий-добрий патріархальний консерватизм збагачено романтичністю шістедсятництва й добряче приправлено постчернобильським катастрофізмом";

4) в романі зустрічаємо "своєрідну енциклопедію стереотипів і фобій… "правильного українця" … запозиченого в Панаса Мирного і Нечуя Левицького" (?!) ;

5) автор твердить, що письменниця "втратила живий зв'язок із реальним часом";

6) світогляд головного героя – "це згусток консервативної (іншими словами, націонал-демократичної) української свідомості";

7) "пророки (себто письменники типу Л. Костенко) звикли весь час говорити правильні речі, але не помітили, що – разом із образом ідеальної України та високої духовності – стали чимось на кшталт нової ортодоксії, в яку тікають … їхня свідомість балансує між ретроградною амнезією та маразмом";

8) "фальшивий програміст (головний герой твору) – насправді людина категорично антисучасна й антимодернізаційна";

9) Ліна Костенко "просто ідеальне чтиво для ескапістів і осіб бездіяльних";

10) її "пафос й патетика... схожі то на нервово-паралітичний газ, то на місцевий наркоз".

Ми для того процитували докладно стільки основних тез критиканів, аби читач, особливо той, що познайомився з твором Ліни Костенко, сам відчув всю дрібність, примітивність і нечесність цих виступів. Зухвало-жовчний контекст, в якому вони висловлюються, залишаємо пообіч, щоб зайвий раз не забруднювати культурний простір суспільства. Гадаємо, ці тези чітко переконують, що джерелом цієї критики є ліберальницький неоцинізм, описаний у своїх світоглядних і культурологічних параметрах вище. Передусім це криклива нетолерантність до чогось відмінного, але національно конструктивного (хоча самі ліберали завжди позірно закликають до толерантності), це ненависть до всього ідейного, високого як до, в їхньому розумінні, "пропаганди" й "ідеології"; ненависть до української традиції, в устах А. Бондаря навіть поняття "націонал-демократ" звучить, як образливе. Загалом думки і почування українських неолібералів, таких знакових людей, як В. Неборак і А. Бондар, звучать вельми промовисто: як сплеск поверховості, цинізму, національної байдужості, забарвленої в просторікування про модерність. Дуже дивно чути, наприклад, що Ліна Костенко, яка своєю творчістю електризує почуттєвість і свідомість нації від кінця 1950-х рр., це "чтиво для ескапістів і бездіяльних". Особливо дивно це звинувачення звучить в устах тих, хто крім безсенсовного й порожнього експериментування в літературі, крім бабрання в людській ницості, крім імітації західних зразків, нічого не промовив для національної культури.

Ліберальний неоцинізм не є явищем випадковим у світі, він є логічним продуктом цивілізації капіталу й матерії, яка не терпить ніяких ідей, високої естетики, духовності, релігійності, і тому маргіналізує їх. Західний неолібералізм це насамперед суспільство мас посередностей (діагноз Х. Ортеги-і-Ґассета) , суспільство безчесної, антигероїчної, плебеїзованої юрби (теза Ґ. Лебона), яка розчиняє в собі шляхетність, ієрархію, традицію. Споживацько-розважальна атмосфера такого суспільства породжує відповідну літературу: легкотравну, напівграфоманську, заряджену вірусами розкладу і цинізму, оскільки йдеться про те, щоб у сфері духу не проросло нічого високого та ідеального. Якщо на Заході поява такого масового споживацького, космополітичного суспільства була підготовлена тривалими й органічними історичними процесами, то в Україні сплеск ліберального неоцинізму в останні два десятиліття став справжнім руйнівним вихором, спрямованим на руйнацію основ національного буття.

На Заході національні суспільства навчилися певною мірою протистояти космополітичним процесам у різких формах – від плекання високої громадянської самосвідомості до теорій культурного регіоналізму, натомість в Україні суспільство перед наступом космополітичного лібералізму просто ніяково відступає і саморуйнується від надмірної дози його цинізму-практицизму. Зараз в нашій країні сформувалося ціле покоління "ліберал-ідіотів", якщо перефразувати Дмитра Донцова, яке й "сфотографувала" у своєму творі Ліна Костенко з надзвичайно точністю, показавши згубний стрімкий рух цього транснаціонального аморального цунамі. Тому й реакція доморощених неоциніків така скандально-гостра: у дзеркалі цього мегатвору вони побачили відображення країни, яку завдяки великою мірою їхнім зусиллям вдалося перетворити в "царство мавп і папуг" (В. Підмогильний), в царство суцільної гри, вдавань, псевдоформацій, позицій без позиції, опозицій без опозиції, у царство кривлянь і пересміювань (Т. Карлайл). Не відаючи цього, наше суспільство, заворожене псевдогрою в свободу і прогрес, як французи кінця 18 ст., напередодні Великої революції, летить у прірву ненависті й катастрофи, відмовляючись розрізняти Добро і Зло, діяння Бога і Сатани, Істину і Неправду, засліплено повіривши у своє "тілько Я", як той Шевченків "куций німець", що втратив відчуття сили й краси життя через свою егоцентричну дрібність.

Олег Баган
Науково-ідеологічний центр ім. Дмитра Донцова

сайт ВО "Свобода"

Повернутись до списку статтей

Транспорт Львова 

Фото Львова 
Warning: file(http://old.dailylviv.com/photo/novi.php): failed to open stream: HTTP request failed! HTTP/1.1 403 Forbidden in /var/www/html/old.dailylviv.com/index.php on line 581 Warning: implode(): Invalid arguments passed in /var/www/html/old.dailylviv.com/index.php on line 581

Оголошення 

Наші партнери та корисні посилання

ЖИТТЯ В СЕЛІ. БЛОГ СІМ'Ї, ЯКА ПЕРЕЇХАЛА З ВЕЛИКОГО МІСТА ЖИТИ В СЕЛО | Виготовлення 3D панорам. 3D тур. Сертифікований Вотограф Google | Львівський форум | Наше місто IF.UA | Допоможи молитвою | Український Центр | Книгарня "Є"
Mamapedia - беременность, дети, материнство | Дитячі товари в інтернет-магазині Немовлятко | Лодочные моторы в интернет-магазине Kapitan.ua | Сравнение цен на детские товары от KidsMarket.com.ua | Дезинфекция помещений, кормовые добавки | Львівські новини | Коментатор.net | Новини Рівного

FlexiHostings хостинг, виділені сервери, спільний хостинг, США, Європа,АвстраліяХостинг
FlexiHostings

PageRank
© "Щоденний Львів" 1999-2013, Усі права застережено. Про нас
Статистика Google Analytics