Зверніть увагу, Ви перебуваєте у старій версії порталу "Щоденний Львів". Нова версія доступна ось тут: http://dailylviv.com
Підтримайте нас |
 
Стежте за новинами на TwitterМи на Facebook

На головну

Карти
Довідка Львова
Відпочинок у Львові
Культура
Фінанси

AnShLv uk-UA

Пишуть про Львів -25% знижка на вікна у Львові
«...I в побуті, і в творчості має бути якість»

Керамістка Анна ЛИСИК: Людина має працювати, а не перепродавати, бо це дві цілком різні психології та моделі поведінкирізні психології та моделі поведінки

У редакції «Дня» львівська кераміка і, зокрема, твори Ані Лисик не є чимось невідомим. Принаймні планірки в кабінеті головного редактора проходять в оточенні шедевральних виробів Анни Лисик (вони є неодмінним складником інтер’єру кабінету Лариси Івшиної). Напередодні Нового року кореспондент «Дня» у Львові отримала з редакції завдання — зробити цікаве інтерв’ю з львівською керамісткою: про її настрої, роботу, стан львівської кераміки і художнього мистецтва взагалі. Яким же було наше здивування, коли ми почули від Ані песимістичне «в Україні кераміка вмирає». Чому? Невже у Львові (та й у всій Україні) немає здатних оцінити витончене мистецтво? Чи принаймні отримати вигоду, зробивши його вітчизняним брендом?

Невдовзі кореспондентка «Дня» отримала ще одне завдання. Знайти шляхи, щоб привернути увагу львівської влади до проблем керамістів. А також в розмові з Анею Лисик пояснити: в Україні чимало людей, які захоплюються її творчістю. І «День» сподівається, що серед них знайдуться й ті, хто готовий буде матеріально підтримати унікальне мистецтво.

Гроно львівських керамістів (а львівська кераміка — унікальне явище українського мистецтва) налічує понад 100 відомих художників, і в першій десятці митців — наша співрозмовниця Анна Лисик. Мистецтвознавці вважають її представником найвищого класу майстрів кераміки. Про те, якого рівня в мисткині твори, засвідчує хоча б такий факт, про який розповів «Дню» провідний львівський керамолог Орест Голубець: «Коли я перевозив роботи керамістів до Мюнхена на виставку, німецькі митники не хотіли пропускати твори Ані Лисик через кордон — мовляв, це не є сучасні праці. Дали дозвіл тільки після того, як я показав їм свою книжку «Львівська кераміка», де висвітлюється розвиток львівської школи кераміки з 1940-х по 1980-ті роки і де твори Ані описані та сфотографовані».



«КОЛОДЯЗЬ»




«ЯНГОЛ»




«ПІЗНЯ ОСІНЬ»


Професор мистецтвознавства Роман Яців додає, що Анна Лисик не має штампів: «Її образи з’являються спонтанно — відповідно до настроїв і відчувань, тому завжди несподівані. А форми, в яких ті образи втілені, завжди обѓрунтовані. Анна не має завченості у прийомах, вміє змінюватися відповідно до завдання, що ставить перед собою. У її мисленні домінує гармонійна складова».

Роботи Анни Лисик майже невагомі — як з паперу, що є ознакою дуже високої майстерності. Крім того, керамістка сама їх декорує, і цей процес, трапляється, триває кілька місяців. Саме тому її роботи отримують властивості дорогоцінних перлинок— кожна є унікальною.

Корені гармонійності мислення керамістки, поза сумнівом, закладені на генетичному рівні, бо її батьки — митці найвищого ѓатунку. Батько — Євген Микитович Лисик — театральний художник світової слави, Шевченківський лауреат, народний художник України, впродовж багатьох років — головний художник Львівської опери. Ставив вистави не тільки на рідній сцені, а й у багатьох театрах колишнього Радянського Союзу та за його межами. І досі, попри те, що Євген Микитович помер 20 років тому, вистави виходять в його декораціях. Мама Ані — Оксана Кузьмівна Зінченко — художник-постановник Львівського театру опери і балету.

— А я змалечку любила ліпити з пластиліну й досі зберігаю ці кумедні фігурки в окремій шафці, — сміється Анна. — Ліпити почала років, напевно, у шість, а підштовхнуло до цього перше кохання — сусід, що приходив до мене в гості й робив з пластиліну танки й довжелезних зміюк. Навіть татові роботи не вражали мене так сильно, як «твори» цього хлопчика (сміється. — Т.К.). Він став журналістом і давно забув про пластилінові забавки, а я от досі мучуся... (сміється. — Т.К.).

— Батьки сприяли розвитку ваших нахилів? Може, віддали в якийсь гурток?

— Ні, бо я у дитинстві дуже хворіла — встигнути б уроки зробити... Навіть після закінчення школи не вступала до інституту, бо не могла через постійні нездужання гідно підготуватися. Рік працювала, вчилася на підготовчих курсах і брала уроки у Карла Звіринського (художник та педагог, що вчив видатних митців нашого часу З. Флинту, А. Бокотея, О. Мінька, Л. Медвідя, Р. Петрука, І. Марчука, Б. Сойку та ін. — Т.К.). Потім вступила до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, на відділення кераміки.

— У кого вчилися?

— Мою групу вели Борис Васильович Горбалюк та Тарас Олексійович Янко.

— Вашу кераміку дуже часто порівнюють з китайською, а це дуже висока оцінка. Хто навчив такої техніки?

— Я не можу сказати, що працюю в якійсь одній техніці... Те, що люди застосовуватимуть в побуті (наприклад, вази чи горнятка), має бути якісним —тільки так і не інакше! Щодо творчості, то тут можна робити що завгодно — я працюю в тій техніці, яка мене зацікавить. Так працюють всі керамісти. Тепер ми маємо можливість дивитися каталоги кераміки і звідки черпаємо ідеї. Також дивимося, як працюють колеги, і ці прийоми розвиваємо. А ще важливо, щоби хтось був кращий за тебе — це дуже стимулює!

— Ніколи, Аню, не пошкодували, що присвятили своє життя саме кераміці, адже це ой який нелегкий хліб?

— Не знаю... Недавно думала про це. Можливо, якби зараз стояла перед вибором професії, то й не займалися б цим... Зараз важко. А тоді, у 1980-х, це була дуже престижна спеціальність, й найтяжче було потрапити саме на кераміку. Це була дуже затребувана професія — в Україні працювало багато керамічних фабрик, і ніхто не залишався без роботи. Крім того, львівська кераміка була дуже популярною — наші вази, тарелі, горнятка та інші вироби залюбки купували на подарунки, бо вони були симпатичними, навдивовижу теплими і, що важливо, недорогими. Коли я прийшла на нашу фабрику, 1989-го, її вже почало лихоманити. Тепер підприємства взагалі немає. Три роки тому ми, десять керамістів, у складчину купили піч. Отак і працюємо.

— Де виставляєтеся?

— За кордоном дуже мало. А у Львові кожні два роки беру участь у виставці львівської кераміки. Наразі традиція ще не вмерла. Але це також проблематично, бо щораз менше стає людей, котрі хочуть щось робити. Шкода, якщо ця традиція помре, бо самотужки зробити виставку майже нереально — дорого.

— Улюблена тема для творчості є?

— Дуже люблю природу. Живу біля старого зруйнованого парку, що на Високому замку, — там можна знайти багато мотивів...

— Що більше подобається робити — прикладне чи декоративне?

— Коли працювала на фабриці, переважало прикладне. Тепер — творче. Для створення прикладного немає умов — це ж треба відлити, зробити форму... Я все це, звичайно, вмію, але матеріально воно не покривається... На жаль.

— Визнання у формі нагород часто отримуєте?

— Джерело нагород для нас — селище Опішнє на Полтавщині (там відбуваються виставки-конкурси художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!». Минулого року Анна Лисик за роботу «Зимова подорож» отримала Гран-прі. — Т.К.). В Опішному живуть єдині в Україні ентузіасти, котрі підтримують кераміку. Вони навіть приїжджають до Львова бусом, аби забрати наші роботи — на виставки та симпозіуми. Там нас і нагороджують — якщо не грішми, то грамотами. Стараються нікого не забути!

— Наскільки вироби з кераміки зараз популярні серед українців? Чи все ж таки вони цікавіші туристам з-за кордону?

— Я вважаю, що в нас кераміка вмирає. А от у сусідній Польщі почувається прекрасно. Ще ліпше — у Німеччині. А що в нас? Позакривали всі заводи. Нещодавно закрили Баранівський порцеляновий (Житомирська обл. — Т.К.). А я його пам’ятаю ще відтоді, коли ми студентами їздили туди на практику. Працює тепер тільки завод у Сумах. І, звичайно, є маса кооперативів. Але те, що вони виготовляють, — жах! Тому населення і втрачає смак до справжньої кераміки. І до цього всім байдуже.

— Як змінити ситуацію?

— Тут, очевидно, варто говорити не тільки про кераміку, а й про ставлення людей до культури й мистецтва загалом. У країні знищено середній клас, який, власне, і був головним споживачем культурних цінностей. Тепер основний клас в Україні — купи-продай, з притаманними йому сумнівними смаками й відповідними зразками поведінки. Оскільки цей клас в Україні переважає, переважає і його ідеологія. Я говорю про те, що людина має працювати, а не перепродавати, бо це дві цілком різні психології та моделі поведінки. З часом, поза сумнівом, ситуація в Україні зміниться. Але коли це буде?..

Тетяна Козирєва

№4, п'ятниця, 14 січня 2011
День

Повернутись до списку статтей

Транспорт Львова 

Фото Львова 

An unexpected error occured. Please try again later.

An unexpected error occured. Please try again later.

An unexpected error occured. Please try again later.
Клацніть для переходу у фотогалереюКлацніть для переходу у фотогалереюКлацніть для переходу у фотогалерею

Оголошення 

Наші партнери та корисні посилання

ЖИТТЯ В СЕЛІ. БЛОГ СІМ'Ї, ЯКА ПЕРЕЇХАЛА З ВЕЛИКОГО МІСТА ЖИТИ В СЕЛО | Виготовлення 3D панорам. 3D тур. Сертифікований Вотограф Google | Львівський форум | Наше місто IF.UA | Допоможи молитвою | Український Центр | Книгарня "Є"
Mamapedia - беременность, дети, материнство | Дитячі товари в інтернет-магазині Немовлятко | Лодочные моторы в интернет-магазине Kapitan.ua | Сравнение цен на детские товары от KidsMarket.com.ua | Дезинфекция помещений, кормовые добавки | Львівські новини | Коментатор.net | Новини Рівного

FlexiHostings хостинг, виділені сервери, спільний хостинг, США, Європа,АвстраліяХостинг
FlexiHostings

PageRank
© "Щоденний Львів" 1999-2013, Усі права застережено. Про нас
Статистика Google Analytics