«Мы за ценой не постоим...» «Сухі» цифри Другої світової та кремлівські приватизатори
За 1944—1953 рр. у Західній Україні було репресовано 500 тисяч осіб, із них заарештовано 134 тис., убито понад 153 тис., виселено за межі України 203 тис.
Наближається 65-та річниця перемоги військ Антигітлерівської коаліції над нацистською Німеччиною. Досі історики, демографи всіх країн і народів продовжують підрахунок втрат (як військових, так і мирного населення) у роки Другої світової війни 1939—1945 років. І якщо західні дослідники говорять про похибку в сотні-тисячі або десятки тисяч чоловік (усе залежить від масштабу втрат у цій країні та міри її участі/залучення у світовий конфлікт), то гучна фраза «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» епохи застою, як і раніше, ятрить рани нащадків переможців на пострадянському просторі, — лік іде на мільйони...
Що вже казати, якщо й через 65 років після Перемоги оцінка загальних втрат переможців, які зробили найбільший внесок у знищення нацизму, варіюється в різних джерелах від 26 до 43,3 млн. чоловік. У СРСР тільки в 1961 році, наприкінці хрущовської відлиги, була озвучена цифра 20 млн. життів. І все... Як у фундаментальній праці радянського історика-демографа Бориса Урланіса 1960 року (де можна знайти найповніші дані про втрати наших союзників, країн Осі та їхніх сателітів), так і в 12-томній брежнєвській «Истории Второй мировой войны» (1973—1982) і навіть в «Энциклопедии Великой Отечественной войны. 1941—1945 гг.» зразка 1985 р. ні про військові, ні про демографічні втрати Країни Рад немає ані слова, тоді як про матеріальні втрати написані розділи і цілі статті.
Перший, якщо можна так сказати, «прорив» відбувся у 1989—1990 роках. Державна комісія провела розрахунки й подала цифру 27 млн. чоловік — цивільні і військові втрати СРСР. У 1993 році голова цієї комісії генерал-полковник Г.Кривошеєв уже в Російській Федерації опублікував статистичне дослідження втрат Радянських Збройних Сил — 8 млн. 668 тис. 400 чоловік. Відповідно, втрати цивільних осіб становили понад 18 млн. чоловік! Уже в 90-ті роки з’явилися незалежні дослідження, які взяли під сумнів офіційну точку зору. Розкид цифр вражає, у казуїстиці підрахунків досі ще ламають списи історики і демографи…
Звернімося ж до «сухих» цифр, за якими — не слід про це забувати — життя і покалічені долі людей. Загиблих і не народжених. Убитих, розстріляних, спалених у крематоріях, поранених, зраджених і покинутих напризволяще…
Втрати СРСР: у цілому військові і цивільні — 27 млн. (ряд дослідників кажуть про 40 і більше мільйонів чоловік). Вікіпедія дає цифру 10,465 млн. військових втрат і 15,760 млн. серед мирного населення — всього 26,225 млн. чоловік. Там-таки окремим рядком ідуть 5,2 млн. радянських військовополонених (більше половини їх загинули в нацистських таборах, багато сотень тисяч — у радянському ГУЛАГу вже після визволення; від 1 млн. до 1,5 млн. бійців і офіцерів РСЧА тієї чи іншою мірою стали колаборантами, і їхня доля склалася по-різному). Цифра 5,2 млн. радянських військовополонених занижена: масштаби розгрому в 1941—1942 рр. кадрової РСЧА у світі не мали аналогів. Борис Соколов обгрунтовує цифру 6,306 млн. чоловік, із котрих 4 млн. померли в полоні. Скільки ж їх повернули зброю проти своєї Батьківщини і, відповідно, загинули, сказати важко. Лік іде на сотні тисяч осіб. І якщо багато хто банально рятував своє життя, то чимало було й ідейних противників сталінського режиму, переваги якого вони відчули на собі й своїх рідних та близьких. Захищати його вони не хотіли. Насамперед це стосується «Русской освободительной армии» (РОА) генерала Власова, образ якого в сучасній Росії має ряд несумісних іпостасей. Але всі з цим явним ідеологічним хаосом якось змирилися, все змішалося — захисники Ленінграда і власовці, кіннота Будьонного і козаки Краснова, і урочисте перепоховання білого генерала Денікіна в 2005 році... Звісно ж, значно легше повчати сусідів, указуючи їм, кого ставити в Пантеон Слави, а кого гнати втришиї.
Однак людиноненависницький нацистський режим не залишав вибору народам Радянського Союзу. Киянин, письменник-фронтовик Віктор Некрасов дуже точно підмітив зміни в настроях і армії, і народу (точкою відліку можна вважати літо-осінь 1942 року), коли відчули, яку смертельну небезпеку несуть загарбники: «Ми знали, хто наш ворог, і знали, що він жорсткий і сильний, і не ми, а він зазіхнув на чужі землі. І той-таки Іван тих років, із червоною зірочкою у вушанці, мерз в окопах і йшов в атаку, хоча батька його, можливо, й розкуркулили, а про те, що три роки тому ми самі загарбали «чужу» Прибалтику, просто забув, а може, й не знав. Він захищав свою землю».
А тепер більш розгорнуто про Україну: із 41,7 млн. чол., які мешкали в УРСР, на 1945 р. залишилося тільки 27,4 млн. чоловік. Втрати цивільного населення України: 5,5 — 6 млн. чоловік, понад 2,5 млн. уродженців України загинули на фронтах. Усього як мінімум 8 млн. осіб. Для порівняння: загальні втрати Німеччини — від 5,250 млн. чол. до 5,950 млн. (із них, за різними даними, від 780 тисяч до 2 млн. мирних жителів). Депортації в Сибір, Казахстан і на Далекий Схід – понад мільйон жителів УРСР (переважно із західних областей), втеча частини населення з окупантами, страшна цифра — 2,4 млн. остарбайтерів (із 2,8 млн. радянських людей, вивезених у нацистське рабство). Фактично, втрати українського народу (у даному разі — жителів України) становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР. Це не дивно: нацисти і їхні союзники окупували величезну територію СРСР (прибл. 2 млн. кв.км); Україна була окупована вся. Під п’ятою нацистів і їхніх союзників опинилися території, на яких мешкали в 1941 р. 85 млн. чоловік (із них 41,7 млн. — жителі радянської України). Загальні демографічні втрати України — включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, — становлять не менше 14 млн. чоловік. Це, підкреслюємо, втрати найбільші й непорівнянні з втратами інших країн і народів у Другій світовій війні. І про це також хочеться нагадати кремлівським прикажчикам. Відбулася і семимильними кроками поглиблюється банальна приватизація Росією Великої Перемоги.
«Україна поруйнована, як жодна країна у світі», — писав у своєму «Щоденнику» 6 листопада 1943 року (у день визволення Києва) Олександр Довженко. На руїни перетворилися 720 українських міст і містечок, 28 тисяч сіл (із них 250 спалено), знищено 16,5 промислових підприємств, 18 тис. лікувальних закладів, 33 тис. шкіл, вузів, технікумів та НДІ; а також понад 33 колгоспи, радгоспи, МТС. (Це зробили не тільки нацисти, а й радянські війська під час відступу, найяскравіші приклади застосування тактики «випаленої землі» — знищення центру Києва восени 1941 р. і підрив ДніпроГЕСу.)
«Будуть мстить українському народу слідчі з трибуналами, будуть мстить всьому народу. Уже мстять», — писав геніальний Олександр Довженко у своєму «Щоденнику» вже після визволення України з нацистського рабства. У 1944 році на території Західної України розгорнулася партизанська війна між частинами УПА та радянськими військами й органами НКВС. Пік її припадає на повоєнне десятиліття. Стенограма липневого пленуму ЦК КПРС зафіксувала доповідь Л.Берії, якого невдовзі розстріляють: За 1944—1953 рр. у Західній Україні було репресовано 500 тисяч осіб, із них заарештовано 134 тис., убито понад 153 тис., виселено за межі України 203 тис. Масштаб сталінських репресій у довоєнні роки і в перші місяці війни, в період відступу, у Галичині й на Волині був не менш вражаючим: багато сотень тисяч репресованих, розстріляних, депортованих у Сибір і Казахстан — українців, поляків, євреїв.
Цифри військових і цивільних втрат — у країнах, які найбільше постраждали в роки Другої світової війни, подано за трьома джерелами, послідовно: Вікіпедія (рос.), «Європа» Нормана Девіса, «Хроніка людства» Бодо Харенберга.
СРСР — усього 26,225 млн. чол. (без урахування полонених); від 24 млн. до 28 млн. чоловік; 27 млн.
Китай — 10 млн.; немає даних; 11,8 млн.
Польща — 6,025 млн. (без урахування долі полонених); від 5,798 млн. до 7,123 млн.; 6,020 млн. чоловік.
Жертви Холокосту (тільки за Н.Девісом): від 4,871 млн. до 6,271 млн. чоловік.
Німеччина — 5,8 млн. (з Австрією —
6,22 млн.); 4,28 млн.; 5,25 млн.
Японія — 2,630 млн.; немає даних; 1,8 млн.
Югославія — 1,027 млн.; 1,505 млн.;
1,690 млн.
Франція — 0,665 млн.; 0,563 млн.;
0,810 млн.
Угорщина — 0,507 млн.; 0,490 млн.;
0,42 млн.
Італія — 0,479 млн.; 0,396 млн.; 0,415 млн.
Великобританія — 0,379 млн.; 0,356 млн.; 0,386 млн.
Румунія — 1 млн.; 0,5 млн.; 0,378 млн.
США — 0,408 млн.; немає даних; 0,259 млн.
Перемога над нацистами та їхніми союзниками була досягнута ціною неймовірних зусиль, страшних жертв. І ті ж таки українці воювали в лавах Радянської армії, рятуючи своїх рідних та близьких, а не параноїдальну, тоталітарну сталінську владу. Вічна слава загиблим в цій кривавій бійні, що стала, як зазначив видатний український філософ Сергій Кримський, «кривавою драмою цивілізації, коли на карту були поставлені долі цілих народів».
Дзеркало тижня
До списку статтей
