Зверніть увагу, Ви перебуваєте у старій версії порталу "Щоденний Львів". Нова версія доступна ось тут: http://dailylviv.com
Підтримайте нас |
 
Стежте за новинами на TwitterМи на Facebook

На головну

Карти
Довідка Львова
Відпочинок у Львові
Культура
Фінанси

AnShLv uk-UA

Пишуть про Львів -25% знижка на вікна у Львові
Чи стане Донбас новим П’ємонтом?

Галчиани спочатку голосували за Кравчука, бо він був більшим українцем, аніж пропонований Дмитром Табачником проросійський Леонід Кучма

Останнім часом в інформаційному просторі загострилася критична тематика щодо галичан. Мовляв, галичан ніхто не любить, навіть вони самі себе не люблять. Особливо заговорили після того, як "висококласний спеціаліст Дмітрій Табачнік" висловив свою зневагу, від чого мав вигляд дуже щасливої людини.

Але чому?.. Чим галичани заслужили таку неповагу?

В ООН підрахували, що у світі існує більше 4-х тисяч етносів, 800 націй і близько 300 держав. Тобто не кожна нація має свою державу.

Держава є великим благом для її громадян. У своїй країні людина, громадянин, може почуватися вільно, будувати як суспільні, так і свої власні плани на життя. Людина без громадянства - це все одне, що людина без житла.

Будівництво своєї власної держави завжди було, і є не просто забаганкою для будь-якої нації.

Найперше, нація має усвідомити себе нацією й відчути потребу у власному домі, власній державі.

Звісно, що таке усвідомлення приходить не до всіх людей одразу. Усвідомлюють і беруться за здійснення поставленої мети кращі представники нації, найбільш підготовлені фізично, морально, психологічно тощо.

Часто бувало так, що державу, державне утворення, або ту частину території, на якій у майбутньому утворилася держава, рятував окремий регіон.

Яскравим прикладом була Спарта в Греції. Ідеться якраз про Фермопіли, коли триста спартанців зупинили мільйонну армію персів.

Цей подвиг став для багатьох народів прикладом мужності, відваги й волі до створення свого незалежного життя. Особливо вражають слова, які промовив цар Леонід, після того як перський воєвода запропонував здатися, бо якщо їхні воїни випустять стріли, то заслонять сонце, і стане темно, - "Нічого, тоді ми будемо битися в затінку".

Усі триста спартанців тоді загинули, але врятували Грецію.

Українська держава починалася з Києва.

Після нашесть татаро-монголів державотворення перейшло до Галицько-волинського князівства. Тамтешній володар, київський нащадок Данило Галицький, хоч і платив данину монголам, не забував розбудовувати державу.

Потім функції державотворення перейшли на Запорізьку Січ. Це сучасні Запорізька, Херсонська, Кіровоградська, Черкаська, Дніпропетровська, Одеська області. До речі, сама Одеса, на думку багатьох дослідників, починалася з козацьких паланок, а не з указів московської цариці.

На початку 20 століття Україна була поділена між кількома імперіями.

Галичина перебувала в складі Австро-Угорщини.

І хоча Микола Міхновський один із перших заговорив про державну незалежність України, власне в Галичині обґрунтував цю потребу, на основі економічного аналізу, Юліан Бачинський.

Саме тут, у Галичині, з легіону австрійської армії, у якому служили здебільшого галичани, утворилася українська військова одиниця - українські січові стрільці, УСС, які долучилися до здобуття Західноукраїнської народної республіки.

А полковник УСС Євген Коновалець створив організацію українських націоналістів, ОУН.

Пізніше, коли стало зрозумілим, що здобути незалежність можна лише збройним шляхом, саме Степан Бандера очолив цей рух.

Воїни УПА, особливо після 1945 року, розуміли, що їхня збройна боротьба може й не досягти мети - здобути Українську Соборну самостійну державу. Але вони билися до останнього, так само як і спартанці. Бо знали, що ідея власної держави не зникне, а їхня боротьба стане прикладом для майбутніх поколінь.

Україна ніколи не переривала боротьби за незалежність.

Після повстанців були дисиденти, серед яких чимало галичан.

Добре пам'ятаю кінець вісімдесятих - початок дев'яностих років. Це час нового витка боротьби за незалежність. І він почався з Галичини.

Перший синьо-жовтий національний прапор у центрі Львова. Перші мітинги, перші структуровані організації Української гельсінської спілки, УГС, та її молодіжної організації СНУМ.

Перші осередки Руху, де у Львівській крайовій управі працював Георгій Гонгадзе. Він ще за три роки до проголошення незалежності в 1991 році, організовував на Львівщині поїздки людей до Києва, на пікетування Верховної Ради тоді ще УРСР тощо.

Саме смерть грузинського галичанина Георгія повернула хід історії України від авторитаризму до демократії.

А перед голосуванням на підтвердження акту про державну незалежність, 1 грудня 1991 року, десятки тисяч галичан роз'їхалися по всій східній Україні для агітації за незалежність, та спостерігачами на виборах і референдумі.

Потім галичани дружно голосували за тих кандидатів у президенти, котрі хоч трохи були за Україну.

Пригадаймо, як спочатку голосували за Кравчука, бо він був більшим українцем, аніж пропонований Дмитром Табачником проросійський Леонід Кучма.

Пізніше дружно голосували за Кучму, бо він вивчив українську мову, вів проукраїнську багатовекторну політику, і був меншим злом, аніж комуніст Петро Симоненко.

Ще краще пам'ятаю помаранчеву революцію.

І знову ж таки вона почалася з Галичини, бо галичани роз'їхалися по всій Україні спостерігачами та членами дільничних комісій перед усіма турами виборів президента. А після голосування в другому турі приїхали до Києва відстоювати чесний вибір.

Я не погоджуюсь з тими, хто стверджує, що головний тягар революції ліг на плечі киян. Так, кияни приносили харчі, теплий чай та каву, купували за свої гроші одяг, селили у своїх квартирах приїжджих і стояли на Майдані тощо.

Але біля кабміну, адміністрації президента в ночі чергували й стояли переважно галичани.

Більше того, коли міністр транспорту Кірпа виділив для безплатного проїзду певну кількість додаткових поїздів, то вони курсували, головним чином, на Львів. Крім того, зі Львівщини було організовано приїзд людей на автобусах і маршрутках. По селах Галичини в ночі горіли вогні й стояли люди.

Галичина була готова й до більш рішучих дій.

Одне слово, Галичина останнє століття була і є тим краєм, регіоном, з якого починалася боротьба за незалежність.

Галичани завжди ставили за мету здобути власну українську державу. Проливали за неї кров, билися з останніх сил, берегли ідею державності. І тепер сподіваються, що українська держава стане українською не тільки за формою, але й за змістом.

А ще за соціологічними дослідженнями в Галичині найменше алкоголіків і наркоманів, зате найбільше віруючих у Бога людей. Немає мільярдерів. Може тому галичан і недолюблюють, від заздрощів.

Галичанин - це не тільки українець, чи людина, яка має галицьке коріння. Це стан душі й спосіб мислення. Більше того, люди, з Великої України, які побували в Галичині по роботі чи на семінарі хоча б кілька днів, невдовзі самі робляться галичанами. А ідея державності їм стає дуже близькою.

У Києві люди, які про галичан раніше майже нічого не чули, мають російські прізвища тощо, після спілкування з галичанами часто теж стають галичанами, тобто ідейними, свідомими українцями.

Біда в тому, що галичани в незалежній Україні ніколи не мали влади, за виключенням окремих її представників, які не робили погоди - у державі, за яку боролися.

Грубо обзивати галичан можуть лише люди, які прийшли до влади на плечах галичан, і не розуміють своєї ролі. Або - вороги української ідеї, тобто московські шпигуни й колабораціоністи.

Я не знаю до якої категорії віднести таких "великих спеціалістів", як Семиноженко, Арфуш, Колесніченко чи Табачник. Але те, що вони шкодять українським інтересам, не має сумніву.

Сподіваюсь, що прем'єр Микола Азаров невдовзі попросить парламент відсторонити цього "спеціаліста", московського колабораціоніста від міністерської посади. Адже кому в центрі Європи потрібні "спеціалісти", де чи не кожний студент при нагоді хотів би дати йому копняка...

Не хочеться, поки що, щось говорити про нову владу.

Хоча вона повністю донецька, є підозра, що донеччани вже стали патріотами України. Їм залишилося лише стати свідомими українцями, ставити українське національне понад усе, зміцнювати державу, не торгувати її національними інтересами.

І тоді вони стануть справжніми галичанами, тобто новим П'ємонтом.

Слава Україні!

Юрій Сидоренко, галичанин, менеджер по роботі з діаспорою УВКР, для УП
Українська правда

Повернутись до списку статтей

Транспорт Львова 

Фото Львова 

An unexpected error occured. Please try again later.

An unexpected error occured. Please try again later.

An unexpected error occured. Please try again later.
Клацніть для переходу у фотогалереюКлацніть для переходу у фотогалереюКлацніть для переходу у фотогалерею

Оголошення 

Наші партнери та корисні посилання

ЖИТТЯ В СЕЛІ. БЛОГ СІМ'Ї, ЯКА ПЕРЕЇХАЛА З ВЕЛИКОГО МІСТА ЖИТИ В СЕЛО | Виготовлення 3D панорам. 3D тур. Сертифікований Вотограф Google | Львівський форум | Наше місто IF.UA | Допоможи молитвою | Український Центр | Книгарня "Є"
Mamapedia - беременность, дети, материнство | Дитячі товари в інтернет-магазині Немовлятко | Лодочные моторы в интернет-магазине Kapitan.ua | Сравнение цен на детские товары от KidsMarket.com.ua | Дезинфекция помещений, кормовые добавки | Львівські новини | Коментатор.net | Новини Рівного

FlexiHostings хостинг, виділені сервери, спільний хостинг, США, Європа,АвстраліяХостинг
FlexiHostings

PageRank
© "Щоденний Львів" 1999-2013, Усі права застережено. Про нас
Статистика Google Analytics